Зламана коханням - Ксенія Євчук

Ланс.

Ніколи раніше я не уявляв, яким може бути день мого весілля.

Навіть не Рафаеля, а мій.

Мене здивувала Афіна з вибором сукні. І навіть здивувала тим, що так добре трималася.

Легке тремтіння в деяких моментах — єдине, що видавало її боязкість.

Вона пропустила весь виступ, який був вартий того, щоб його побачили абсолютно всі.

Тіло молодшого бійця повільно похитнулося і впало на підлогу, наче зламана лялька. Зал охопила тиша, у якій можна було почути тільки важке дихання старшого бійця, що стояв над переможеним. Кров стікала з його носа, змішуючись із потом, що капав на підлогу арени. Він не рухався, дивлячись на свого супротивника, який більше не піднімався. Це був момент повної перемоги і водночас гіркого усвідомлення для людей, що від початку обрали його переможцем.

Я посміхнувся, знаходячи місце за столом, де ми сидітимемо з Афіною.

Вони ще не розуміли, що це не кінець.

Коли старший боєць почав бити себе по грудях, стрибаючи навколо закривавленого тіла молодшого, той не рухався.

І тільки якщо добре придивитися, можна було помітити, що з його грудей виринають повільні важкі вдихи.

Але проблема в тому, що на нього ніхто не дивився, захоплюючись переможним криком іншого.

Я знову глянув на балкон, де за темрявою зникла Афіна.

Я й уявлення не маю, про що вона може так довго розмовляти з Давіною Сальваторе.

Через свої думки я забувся дивитись на арену і пропустив важливий момент.

Найважливіший.

Бійці помінялися місцями.

Тепер хлопець із пов'язкою, що лише мить тому лежав на землі з розбризканою навколо кров'ю, стояв прямо, тримаючи закривавлений кинжал біля горла старшого, який не очікував чогось подібного.

Вони роблять все мовчки, випускаючи тільки горлові звуки та охкання. Без зайвих слів, що здається грандіозним.

Це вистава.

Молодший, здавалося, черпав сили з останніх залишків своєї волі. Його рухи були точними та безжальними, кинджал різко порізав шкіру старшого, залишаючи по собі кривавий слід. Червона рідина почала витікати з рани, покриваючи груди старшого і землю під ним. Він намагався утримати рівновагу, та вже знав, що програв.

Зал завмер. Жодного звуку, жодного подиху не було чути серед глядачів. Це був момент, коли всі розуміли, що стали свідками чогось надзвичайного. І разом із тим — жахливого. Це було моторошно аж до пробирання мурах під саму шкіру.

Та вистава ще не завершилась.

Молодший переможець стояв над поверженим ворогом, його перемога тривала лише мить. Раптово його тіло почало трусити, очі розширилися від жаху, ніби він відчув щось незвичайне. Його рука, що тримала кинджал, слабко сіпнулася і зброя випала з пальців. Він захитався, спробував зробити крок назад, але ноги його підкосилися.

Молодший упав на коліна поруч зі старшим, руки безсило опустилися. Його дихання було важким, хриплим, а губи поступово набували синього відтінку. Він намагався щось сказати, та лише кров і піна виходили з його рота. Клинок був отруєний. Це був останній хід — хитрий і смертоносний.

Хлопець упав на землю біля свого супротивника, їхні тіла лежали поруч, як два рівноцінні учасники цього смертельного спектаклю. Зал продовжував мовчати, тепер це було мовчання жаху. Бій закінчився, і обидва його учасники більше не піднімуться.

Так думали всі, відчуваючи кожну деталь виступу.

Переживаючи ці емоції.

І вони прийняли цю сцену, що відбувалася на їхніх очах, забуваючи, що це лише вистава.

Почався галас, і мені довелося піднятися, щоб побачити обличчя захопленого Рафаеля та його дружини.

Ми єдині, хто дивились на це, знаючи, чим все закінчиться.

І навіть це не спинило табун мурах, що поповзли моєю шкірою.

Шкода, що моя люба дружина це пропустила.

Секунда — дві, і обидва чоловіки піднімаються на ноги, витираючи об одяг червоні від свинячої крові руки.

А далі оплески на весь зал.

Після того всі порозсідались за трьома довжелезними столами і розшукували мою жінку, яка вже поверталась, мляво пересовуючи ногами.

Афіна виглядала здивовано, ніби тільки що почула якусь важливу історію.

Ніби в її голові склався якийсь пазл.

Після кожного тосту нас змушували пристрасно цілуватися.

І не те щоб я був проти...

От тільки Афіна здавалася відчуженою.

Вона майже не дивилася на мене. І що незвично для її характеру, вона майже не розмовляла.

Не посміхалася і не жартувала. Не реагувала на жарти зовсім.

Я повинен був щось зробити. Запитати в неї причину різкої зміни настрою.

Та цей її стан тривав недовго. Афіна повернулася до людей, перепрошуючи в них за те, що не слухала їхні жарти і не відповідала на них.

Вона змахнула мою руку зі свого стегна і стиснула зуби, ніби хтось якось зреагує на те, що я торкаюсь її під столом.

Вона моя дружина і мені байдуже, що думають інші.

Вона не повинна хвилюватися про їхню неважливу думку.

Настав час для останнього поцілунку перед гостями.

Вона на смак як червоне напівсолодке, яке випила декілька хвилин тому.

Її рот смачний, а на губах і сліду не залишилося від помади, якою вона скористалася пів години тому.

— Я через твій рот відчуваю твоє тремтіння, дружино.

Після сказаного мною вона натиснула гострою платформою на мої лаковані туфлі і вишкірилась, плескаючи мене по щоці.

Я підняв її на руки і вона вчепилася своїми нігтями в мою шию.

Гості розступилися, пропускаючи нас до виходу.

Якби ми дотримувалися всіх традицій, вони б мали довести нас аж до самого ліжка і зачекати на момент, коли мої руки торкнуться її оголеного тіла під сукнею.

Їм же ніяк не знати, що для Афіни це буде не перший раз.

Що її перший раз вже давно належить мені.

Ще коли їй тільки стукнуло сімнадцять.

— Ведмедям не спати! — кричать декілька гостей.