Зламана коханням - Ксенія Євчук

Афіна.

Медовий місяць для мене є чимось посереднім.

До цього часу я навіть не думала, що він може в мене бути.

Є безліч закоханих, які за цей місяць розлучалися, бо набридали одне одному. Я навіть знайома з деякими такими парами...

Звичайно, я знаю, що ми не зможемо розлучитися, бо поклялися кров'ю.

Проте за місяць я можу знову набриднути йому, і він вважатиме мене тією ж маленькою дівчинкою.

Хоча я вже давно не вона.

Навіть душевно.

Сестра і Лієсса допомогли мені зібрати всі потрібні речі. Вони відклали всі свої справи, щоб піти зі мною в магазин білизни.

Мереживне чорне боді, атласні стрінги різного кольору, напівпрозорий бебі-дол.

Ларія прикупила дещо собі, а Лієсса хапалася за живіт кожного разу, коли ми заходили в новий магазин.

Вона сказала, що в неї відходять води і присіла на крісло.

Охорона схопилася, ми теж.

Потім вона, як ні в чому не бувало, піднялася і відповіла, що просто хотіла посидіти декілька хвилин.

Більше ми з нею не говорили, мовчки ображаючись.

Я не розумію, як про це можна жартувати, якщо я хвилююся за її майбутню дитину більше, ніж за себе.

Звичайно, вона буде турботливою мамою. От тільки я не здивуюся, якщо одного дня дитина випаде з її рук і покотиться по підлозі.

Не хочу навіть про це думати.

Ланс торкається мого плеча ніжно, майже не відчутно. Він проштовхує мене на переднє сидіння машини, і я копаю його в коліно, щоб він відійшов.

— Та сядь вже, Афіно!

— Я хочу ще раз попрощатись.

— Ти вже тричі обіймала їх і поверталася до машини.

— Останній раз.

— Був десять хвилин тому.

Я приймаю гримасу великих очей і складаю руки в молитві.

— Чесно, останній.

Ланс відходить, зітхаючи.

Він не зрозуміє. Я тільки возз'єдналася зі своїми любими дівчатками і вже повинна їх покидати аж на місяць.

Хтозна, коли я вже побачу Лієссу. Вона повернеться додому, і єдине, що ми зможемо, — це розмовляти по фейстайму чи переписуватися в нашій спільній групі про проблеми в сімейному житті.

До речі, щодо групи.

Дівчата перейменували її на "Медовий місяць", і ми домовилися, що кожного вечора я писатиму їм подробиці про те, що там відбувається.

Я ще раз обіймаю Лієссу і Ларію.

— Не вірю, що ти єдина з нас, хто має медовий місяць.

— Я просто вмію обирати чоловіків, — пошепки відповідаю їм і відчуваю приглушений сміх сестри. — Постарайся не народити до того часу, як я повернуся.

Я звертаюся до Лі, і вона тягне мене за волосся, насуплюючись.

— Це лише п'ятий місяць. Не хвилюйся, я дозволю тобі приймати пологи.

Мабуть, Ларія згадує, як ми днями їй казали, що її пологи прийматиме Рафаель, тому що вона надувається і прицмокує язиком.

Мене перекручує від думки, що я могла б побачити кров Лієсси в такій величезній кількості. Я б ніколи не стала акушером, навіть якби це був мій останній шанс для заробітку.

Дівчата цілують мене і відпускають в руки Ланса.

Той вкотре затягує мене в машину і блокує двері, щоб я більше не вийшла.

Минає дві години, перш ніж я кажу, що голодна, бо від ранку з'їла солодкий омлет Лієсси і випила чашку кави Ларії.

Ми зупиняємося на заправці, щоб зробити дві справи за раз.

Дві чорні машини з солдатами зупиняються навпроти, також заправляючись.

Ланс виходить і блокує двері, щоб я не могла піти за ним.

От же свиня.

Він щось каже солдатам, яких мені дуже шкода, дивлячись на їхній одяг влітку.

Ймовірно, що їм дуже жарко і вони весь час хочуть пити.

Вони будуть охороняти будинок біля моря, заміняючи людей, що там на постійній основі.

Той дім постійно під наглядом: камери, охорона, прибиральники.

І, як мене попередив Рафаель, про те місце знає тільки його родина. Не беручи до уваги Лоренцо Бласхеса, який ніколи в житті не ступить у той ліс, бо відразу буде застрелений дилером.

Ланс покидає людей, котрі дивляться в мою сторону. Якби вікно було відкритим, я б помахала їм або вилізла через нього.

В машині стає душно, і вже за п'ять хвилин я стягую з себе кофту на замку і відкидаю її на заднє сидіння.

Машина, що протягом усієї дороги не відставала від нас, зупиняється.

З неї виходять жінка і чоловік поруч.

Вона також дивиться в мою сторону, тільки от через тоновані вікна їй мене не видно. Легка усмішка з'являється на її обличчі, і вона подає свою сіру сумку чоловікові, який стоїть поруч.

Він схожий на охоронців, яких Ланс приставляв до мене в далекому минулому.

Мій настрій змінюється, коли я розумію, до чого це все йде.

Ланс виходить із пакетом їжі в руках.

Сонце блискає йому в обличчя, і я закохано витріщаюсь, пускаючи слюні на його крісло.

Жінка піднімає руку, щоб звернути його увагу на себе, і я починаю кипіти від гніву, коли він не ігнорує її, а, усміхаючись, підходить ближче.

Щось каже чоловіку біля неї, і вона вішається йому на шию, зачіпаючи ногою пакети їжі.

Я шкодую, що це не світ, де існують вампіри, і що я не одна з них.

Якби я почула, про що вони говорять, і якби знала, хто ця мавпа, яка торкається його, ніби має право, можливо, мене б затрясло вдвічі сильніше.

Мене зовсім виводить з себе наступна сцена, що перед очима виглядає як в уповільненій версії.

Вона ще раз обіймає його, сміючись, і цілує в щоку.

Що найцікавіше — це його реакція.

Він ставить руки на її плечі з посмішкою на вустах.

Слова, які я читаю по його губах: «До зустрічі».

І це все вирішує.

Ланс натискає на кнопку, щоб відімкнути двері. Ставить на сидіння пакет, наполовину нахиляючись всередину.

Я, не довго думаючи, відчиняю двері зі свого боку і швидкими кроками наближаюсь до жінки, яка досі стоїть на тому ж місці і дивиться на тіло Ланса.