Зламана коханням - Ксенія Євчук

Афіна.

Вам пощастило, якщо ви не прокидаєтеся через те, що впали на підлогу з ліжка.

Ланс уже стоїть на подвір'ї й дивиться у вікно, коли я виходжу на балкон в одному лише рушнику.

— Привіт!

Я кричу йому й закушую губу, помітивши його серйозність.

Я не прокинулась, коли він мене будив.

Тепер же він не дозволить мені поїсти, доки я не потренуюсь.

Так було вчора і весь минулий тиждень.

Ланс не дозволяє мені зробити навіть ковток води, якщо я не приходжу вчасно на тренування.

Я опускаю рушник, оголюючи тіло.

Попереду дерева, далі вже пісок і море.

Ніхто, окрім Ланса, не бачить мене зараз. В інакшому випадку я б не оголилась.

— Зайди до кімнати!

— Ні! Прийди до мене.

Він показує, щоб я поверталась до кімнати, але я так само стою й тільки розсовую ноги, щоб його погляд опустився туди, де він залишив безліч слідів.

Я не проти, що він позначає мене.

Дівчата ж навпаки сказали, що я ідіотка і щоб я не дозволяла себе кусати.

"Буде рак", — сказали вони.

Я сміялась і відкрила Google, щоб перевірити правдивість їхніх слів.

Більше мені не було смішно.

— Тобі складно піднятись? — прикладаючи руки по обидва боки до рота, кричу. — Я буду стояти тут, щоб мене хтось побачив!

Навіть якщо знаю, що мене ніхто не побачить.

— Ти дитина? Одягнись.

Я роблю вигляд, ніби скидаю пил зі своєї руки, і забігаю до кімнати.

Переодягаюсь у короткі шорти й у сірий топ для змагань.

Заплітаю великий хвіст і повертаюсь на балкон.

Ланс стоїть там же, де й стояв.

Він дивиться у свій телефон, і я захоплююсь краплею поту, що збігає його спиною.

Вона виблискує на сонці, і я ковтаю, згадуючи ту ніч, коли ми кохались на балконі.

Це було дуже ніжно і чуттєво як для такого чоловіка. Як для чоловіка, який залишив шрам від ножа мені на грудях.

Загалом він зовсім не жорстокий, коли я думала, що він бере жінок силою і їм це подобається.

Вся жорстокість — це його губи і зуби, якими він помічає мої стегна і груди.

Перш ніж він піднімає голову, я знову зникаю в кімнаті.

Біжу сходами донизу і на запах їжі вриваюсь до кухні.

Я не буду нічого їсти, просто подивлюсь.

— Вітаю, як ви? — жінка складає руки так, як люди при вітанні в Японії.

Вона посміхається, і на її лівій щоці з'являється акуратна ямочка.

Ластовиння гарно поєднується з її світлим волоссям.

— Ми ж домовились без фамільярності.

— Авжеж, вибач, — вона робить декілька кроків до мене й забирає листок з мого волосся, який, мабуть, упав з дерева, коли я була на балконі. — Ти ще не тренувалась, не збуджуй свій апетит.

— Я не можу, — стогну, надуваючись. — Я така голодна, що просто зараз помру.

Ясмін оглядається і бере зі столу квадрат приготовленого філе.

Проштовхує мені його в рот, за ним ще один кусок, і останній я вже сама з'їдаю, закочуючи очі.

— В мене, здається, оргазм, — вимовляю, пригладжуючи живіт.

— В кого оргазм? — хрипкий голос Ланса лунає позаду, і я підстрибую, обіймаючи жінку поруч.

Коли я дізналась про неї більше, я зрозуміла, що моя ревність тут просто смішна. Ясмін Полат раніше готувала в пентхаусі для Рафаеля і Ларії.

Тепер же вона тут, тому що кращу їжу за її може приготувати тільки Лієсса. І Лієсса, на жаль, більше не торкається ножа. Це допоки вона не народить.

Після того я викуплю її в рабство і заставлю готувати для мене кожного Божого дня.

Ясмін тридцять років, і вона далеко не захоплюється молодшими чоловіками.

При першій зустрічі мені здалось, що вона на чотири роки молодша від Ланса. І вона доволі приваблива, тож...

Мені шкода.

І я насправді постараюсь притлумити цю свою сторону.

Я ревную Ланса навіть до солдатів, з якими він просто розмовляє. А він же до них холодний.

— Ваша дружина хотіла перевірити, чи я роблю свої справи.

Дякую, моя шана...

Ланс стискає мою щелепу і цілує мене.

Його язик прослизає між губами, ніби він смакує. Пробує мене на смак.

За мить він відривається і вже ніжніше цілує мене в губи.

— Філе, — просто каже, не відриваючи від мене погляду. — Ясмін, добав більше приправи.

Я кидаю на неї повний відчаю погляд, проте все вже втрачено.

Сьогодні Ланс буде мучити мене, а не просто тренувати.

Він тягне мене на двір, аж до піску, де ми завжди займаємось.

— Ми домовлялись.

— Три маленькі кусочки. Тобі шкода?

— Ми домовлялись, — повторює і завдає першого удару.

Я ухиляюсь і стискаю зуби.

Роблю те саме й б'ю в хребет.

Ланс робить крок назад, і я майже падаю обличчям у пісок.

— Це нечесно! — кричу, але він продовжує обходити мене, намотуючи кола, щоб знайти моє слабке місце.

І він добре знає, що він і є моїм слабким місцем.

— Ти накликала на себе це. Сьогодні ти програєш.

Так і сталось.

Він не збрехав. На жаль...

Ланс не був хорошим, коли повалив мене на пісок.

Я стараюсь забути поцілунок, який слідував опісля.

Після нього я вже не думала про тренування. Я хотіла його на пляжі. Це була його гра, можливо, помста.

Він залишив мене вологою із піском у волоссі.

Я піднялась і побігла за ним. Після чого знову опинилась на піску.

— Агов!

Він не озивається і не дивиться на мене. І тільки через легке тремтіння його тіла я розумію, що він сміється.

— Лансе!

— Я переміг, — і все.

Ланс йде до будинку, а я піднімаюсь на ноги, змітаючи з себе весь пісок.

Ще ні разу за ці дні я не падала на пісок.

Ні разу.

От же свиня.

На цей раз він не сидить за столом на кухні. Ясмін сказала, що він забрав піднос нагору і попередив, щоб я їла тут.

Я знаю, що він дується на мене тільки тому, що хоче.