Три метри над рівнем неба - Федеріко Моччіа

Бабі хотіла йти. Степ її зупинив.

— А, зачекай, бо інакше я видаватимусь брехуном. Скажи це, будь ласка. Це правда, що ми вчора були в душі разом?

Бабі вивільнилась.

— Та йди ти під три чорти.

Степ усміхнувся до Полло.

— Це в неї така манера казати «так!»

Полло похитав головою і поїхав геть із Палліною. Степ залишився і дивився, як Бабі переходить дорогу. Йшла рішуче. Якась машина загальмувала, щоб не збити її. Водій засигналив. Бабі, навіть не обертаючись, сіла в автівку матері.

— Привіт, мамо!

Бабі поцілувала Рафаеллу.

— У школі все добре?

— Дуже добре, — збрехала.

Отримати двійку з латини і зауваження у щоденник — це насправді не те, що можна назвати «дуже добре».

— Палліна не прийде?

— Ні, вона повернеться своїм ходом.

Бабі подумала про Палліну, яка їхала на обід із тим типом, Полло. Абсурд. Рафаелла нетерпляче загула у клаксон.

— Та зрештою, де поділась Джованна? Даніело, ти ж мала їй сказати.

— Ось вона, підходить.

Джованна, білява дівчина з невиразним обличчям, повільно перейшла дорогу й сіла в машину.

— Вибачте, синьйоро.

Рафаелла не відповіла. Перемкнула на першу й рвонула вперед. Рвучкість цього від’їзду була вже достатньо красномовною. Даніела подивилась у віконечко. Її подруга Джулія стояла там, перед школою, і розмовляла з Паломбі. Даніела розлютилася.

— Це нестерпно! Щоразу, коли мені хтось сподобається, з’являється Джулія і клеїть дурну. Неймовірно просто. Здається, вона це навмисно. Спочатку Паломбі ненавиділа, а тепер будь ласка — баляндраси точить.

Джулія завважила «Пежо». Попрощалася з Даніелою і жестом показала, що зідзвоняться сьогодні ввечері. Даніела подивилась на неї з ненавистю і нічого не відповіла. Потім обернулася до сестри.

— Бабі, а Степ по тебе приїжджав?

— Ні.

— Як це ні, я бачила, як ви розмовляли.

— Він просто проїжджав повз.

— Ну то могла б і з ним повернутися. Ось він!

Степ саме на повній швидкості проїхав повз «Пежо». Рафаелла крутонула кермо вбік, налякана. Даремно. Степ ніколи б з нею не зіштовхнувся. Він вираховував відстані до міліметра.

«Хонда 750» нахилилась двічі чи тричі, мало не торкаючись інших машин. Потім Степ, у своїх темних окулярах, злегка повернув голову й усміхнувся. Він був упевнений, що Бабі на нього дивиться. І не помилявся. Перемкнув передачу і, не зупиняючись на червоне світло, в’їхав на вулицю Сьяччі. Машина, що їхала праворуч від нього, засигналила, що було зрозуміло. Доссі не встиг прочитати номери. Мотоцикл зник, об’їхавши інші машини. Рафаелла зупинилась на світлофорі та обернулася до Бабі.

— Якщо ти ще бодай раз насмілишся сісти позаду цього типа, я не знаю, що тобі зроблю. Він ідіот. Ти бачила, як він кермує? Бабі, я не жартую. Не хочу, щоб ти з ним їздила.

Мабуть, її мати мала рацію. Степ кермував, як навіжений. Однак учора позаду нього, посеред ночі, із заплющеними очима, у тиші, вона не боялася. Навпаки, ця поїздка їй сподобалась. Бабі відкрила торбу з супермаркету й відщипнула м’який шматок білої піци. Не можна ж контролювати себе постійно. Потім, у пориві цілковитого епатажу, вирішила, що це слушний момент.

— Мамо, я маю зауваження у щоденнику.

32 Мається на увазі шлягер «Треба перепаркувати машину» (1989) поп-співака і коміка 1980-х Франческо Сальві.

32

Мається на увазі шлягер «Треба перепаркувати машину» (1989) поп-співака і коміка 1980-х Франческо Сальві.

18

Степ налив собі пива й увімкнув телевізор. «Videomusic» показував кліп «Aerosmith» — «Love In An Elevator» . Стівен Тайлер зустрічався у ліфті з ураганною тьолкою. Тайлер, що мав обличчя удесятеро гарніше за Міка Джаґґера, гідно поцінував красу дівчини. Степ подумав про свого батька, який сидів навпроти. Хтозна, чи він теж зацінив. Батько взяв пульт зі столу й вимкнув телевізор. Його батько був як Паоло, не вмів цінувати красу.

— Ми з тобою не бачилися вже три тижні, а ти сідаєш дивитися телевізор. Поговоримо, ні?

Степ відпив пива.

— Гаразд, поговоримо. Про що ти хотів говорити?

— Хочу знати, чим ти надумав займатися…

— Не знаю.

— Що означає — не знаю?

— Означає, що я ще не знаю.

Помічниця по господарству увійшла з першою стравою33. Поставила пасту в центрі столу. Степ глянув на вимкнений телевізор. Хтозна, чи Стівен Тайлер уже зробив своє сальто-мортале наприкінці кліпу. Сорок років — і все ще може. Неймовірна фізична форма. Сила природи. А він буде ще кращим у сорок років. Поглянув на свого батька. Тому було дещо складно навіть накласти собі спагеті в тарілку. Степ уявив, як батько усього кілька років тому робить сальто-мортале. Неможливо. Було простіше уявити Паоло у ліжку зі своєю секретаркою. Батько передав йому пасту. Вона була з натертим хлібом і анчоусами. Його улюблена, та, яку йому завжди робила матір. Страва не мала спеціальної назви. Спагеті з тертим хлібом та й годі. Навіть якщо там були також анчоуси. Степ наклав собі страви. Згадав ті рази, коли їв за цим столом, у цьому домі, з Паоло та матір’ю. Зазвичай до столу ще подавали маленьку тарілочку з додатковим соусом. Паоло і батько його не хотіли, тож діставалося все йому. Матір клала йому соус потроху на пасту чайною ложечкою. Зрештою усміхалася й перекладала весь соус з тарілочки в його порцію. Це була його найулюбленіша страва. Як знати, чи батько навмисне обрав саме її. Вирішив не говорити про це. Сьогодні маленької тарілочки не було. І багатьох інших речей теж більше не було. Батько чемно витер собі губи серветкою.

— Бачиш, я приготував твою улюблену пасту. Як вона тобі?

— Смачна. Дякую, тату. Вийшла пречудово.

Вона й справді була непогана.

— Єдине, що, мабуть, треба було трішки більше соусу. Можна мені ще пива?

Батько покликав помічницю по господарству. Почекав, поки Степ поп’є, перш ніж продовжити розмову.

— Я не хочу видаватися нудним, але чому б тобі не записатися до університету?

— Не знаю. Я про це думаю. Крім того, мені треба вибрати факультет.

— Ти міг би обрати юридичний або ж економічний, як твій брат. Коли отримаєш диплом, я допоможу з місцем роботи.

Степ уявив себе одягненим, як його брат, у своїй конторі, посеред усіх тих тек. Зі своєю секретаркою. Ця остання думка на якусь хвильку йому сподобалась. Потім поміркував