Три метри над рівнем неба - Федеріко Моччіа

— Гей, Се, а що не так із цим «Боксером»?

Серджо підійшов до Маріоліно й тицьнув на відкритий мотор на підлозі.

— Гей, Маріолі, хіба ти не бачив, що той хлопець — дурбецало? Взяв його собі за велосипед, колесо йому і вклякло. Пересунь важіль на варіаторі та гарненько поміняй йому все мастило — побачиш, він тобі ганятиме, як ракета.

Маріоліно зігнувся над мопедом. Він витратив кілька хвилин на те, щоб знайти важіль. Серджо похитав головою. «Це таки правда: коли маєш сина, то не можеш ганяти двісті кілометрів на годину. Коли ж цей син — Маріоліно, то ти вже взагалі нікуди не підеш». Серджо взяв куртку й надягнув її поверх комбінезона. Вирішив ризикнути і таки піти.

— Я скоро повернусь.

Маріоліно стривожено глянув на нього.

— Куди ти йдеш, тату?

— Куплю останній диск Баттісті. Саме сьогодні вийшов. Час поміняти касету.

31 «Castrol» — британське підприємство мастильних матеріалів, засноване 1899 року в Лондоні.

31

«Castrol» — британське підприємство мастильних матеріалів, засноване 1899 року в Лондоні.

17

На площі Евкліда, перед виходом з «Фальконьєрі», зупинилося кілька машин. Позаду них інші автомобілісти, які мали справи і не мали дочок, що ходили б до цієї школи, налягли на клаксони, створивши звичний постмодерний концерт. Одна мати за кермом «Гольфа» дала себе переконати. Підняла руку в характерному жесті — частково через те, що сьогодні була її черга забирати дівчат зі школи, але передовсім для того, щоб послати за відомою адресою ту білу «Уно», що приклеїлася до неї ззаду і сигналила. Завела мотор, проїхала трохи вперед і запхалась у маленький проміжок між контейнером для сміття та знаком заборони паркуватися. Біла «Уно» швидко повернула в провулок. Водій, проїжджаючи повз «Гольф», віддячив тим самим жестом. Жінка, яка цього чекала, відвернулася в інший бік, щоб він не тішився. Ситуація однак не дуже покращилась. Інші й далі сигналили, сварячись на машини, що стали подвійним рядом. У їхніх салонах елегантні синьйори, справжні пофігістки, удавали повне нерозуміння ситуації і підправляли макіяж. Інша пані, з уже ідеальним макіяжем, відкривала пакети з супермаркету і відщипувала шматочки хліба, намагаючись угамувати нервовий голод. Ще одна — більш вимоглива та оригінальна — їла шматочок сиру. Інша синьйора, що дуже дбала про свою фігуру, дозволила собі лише якийсь нещасний крекер з цільнозернового борошна. Регулювальник Доссі — у грубих окулярах та з плюсклими щоками — підійшов до автівок, що були найгірше запарковані, й запропонував їм переміститися. Одна негарна жінка почала сперечатися і мало не отримала запис у його блокноті.

Регулювальник Доссі був справжнім сволотою. Його блокнот був розписаний більше, ніж записничок легковажної дівчини, яка нещодавно розлучилася з постійним хлопцем. Доссі пропонував від’їхати лише негарним жінкам. З гарними він був галантним та прилипливим. Подейкували, що так йому вдалося затягнути в ліжко кількох мамусь. Імен однак не називали. Негарна синьйора зрештою перепаркувалась зі своєю «Y10». Незважаючи на круту машину, вона не сподобалась регулювальникові. Доссі продовжив свій хрестовий похід. Наказав перепаркуватися ще двом автівкам. Пісня Сальві32, здавалося, була присвячена йому.

Пройшов перед «Рено 5», що стояв у подвійному ряду. Чомусь нічого не сказав. Навпаки, навіть усміхнувся синьйорі за кермом. Вона всміхнулась у відповідь аж надто емоційно. Можливо, той поголос не був безпідставним. Кілька хлопців на своїх «Пежо» та «SH 50» зупинилися просто перед сходами. Рафаелла також під’їхала саме в цю мить. Знайшла вільну місцину з іншого боку дороги, навпроти АЗС, не доїжджаючи до церкви, і ковзнула туди своїм «Пежо» на п’ять дверей. Паломбі впізнав її. Пам’ятаючи про попередній вечір, вирішив, що краще відійти. Підійшов до групи хлопців біля підніжжя сходів. Темою дня була вечірка у Роберти та різні непрохані гості. Якийсь хлопець розповідав свою версію. Вона мала бути правдивою, судячи з його синців. Принаймні він там був і справді отримав стусанів, а все решта могло бути й вигаданим. Бранделлі підійшов до них.

— Привіт, Кіко, як справи?

— Все добре, — безсоромно збрехав той.

Кіко вже став експертом з брехні. Він випробував усі її види нині вранці на своєму батькові, коли той побачив, на що перетворилася «BMW». Шкода, що батько не був таким легковірним, як цей друг. Він ані на макове зерня не повірив в історію з угоном. Коли Кіко спробував розповісти правдиву версію, батько розлютився. Справді, якщо замислитися, то історія була геть абсурдна. «Ті типи були абсурдними, — подумав Кіко. — Отак понівечити мені машину! Навіть якщо батько мені не вірить, я їм покажу. Знайду цих хуліганів, дізнаюся їхні імена і заявлю на них до поліції. Ось що я зроблю! Хай там як, я їх рано чи пізно зустріну, неодмінно».

І тут Кіко завмер. Його бажання негайно здійснилося. Але він не видавався аж надто щасливим з того. Степ і Полло з’явилися з-поза повороту на мотоциклах, нахилених близько один до одного. Перемкнули передачі, на швидкості обганяючи машину. Потім зупинилися за кілька метрів від Бранделлі. Кіко, перш ніж Степ устиг би його впізнати, відвернувся. Сів на «Веспу» — єдиний транспортний засіб, який тепер сім’я дозволяла йому брати — і швидко поїхав геть. Кілька інших хлопців, які також колись мали справу з цими двома, вчинили так само. Паломбі глянув на Степа й усміхнувся йому. Зрештою, вони були спільниками у доволі прикрій ситуації вчора ввечері. Однак Степ його навіть не помітив. Він запалив цигарку, поцуплену в Мартінеллі, й звернувся до Полло: — А ти впевнений, що це тут?

— Аякже. Я прочитав це на її щоденнику. Ми вчора ввечері домовились зустрітися, щоб піти нині пообідати разом.

— Хай би тебе муха вбрикнула. У тебе ж гроша ламаного за душею немає. І ти ще випендрюєшся?

— Чого причепився? Я тобі навіть сніданок привіз. То мовчи вже!

— Ага, дві нещасні канапки.

— Ах, нещасні! Щодня по дві канапки, то в кінці місяця вже набігає ого-го. Хай там як, не хвилюйся, це вона мене запрошує, я гість, не мушу платити.

— Бля, як тобі фортить, ти ще й знайшов багачку, що платить за тебе. І яка вона?

— Нічогенька. І, здається, приязна. Може, лише трішки дивна.

— Щось дивне вона точно повинна мати, якщо вирішила запросити на обід тебе, та ще й платити! Або дивачка, або