Стовп самодержавства, або 12 справ Івана Карповича Підіпригори - Владислав Валерійович Івченко

— Так, ти на кращий пензель імперії рота не розкривай. У Рєпіна сам государ-імператор картини купує! — гримнув Добрянський, і студентик одразу принишк.

— Та я так, я ж нічого, я і в думці не мав і…

— Далі, розповідай.

— Ага, ото вчився Вєліханов у Академії, добре вчився, йому навіть стипендія була покладена, щоб до Італії їхати. А перед самим від’їздом знов явився йому Шевченко і наказав усе покинути та їхати до Києва, і там готуватися, чекати наказу.

— Якого наказу?

— Про це не сказав. А може, Вєліханов сам не каже, — стинає плечима студентик. — Поки вони нічого не роблять, тільки пісні співають та про Шевченка говорять, якого вони Кобзарем звуть або Батьком. Не просто батько, а з великої літери — Батько.

— Негідники! Забули, що в них один Батько рідний Отець — наш государ-імператор! — Добрянський аж кулаком по столу гупнув.

— Я до них ходжу і як тільки помічу щось підозріле, то доповім! — киває Ігнат.

— Добре. Тепер можеш іти.

Пішов студентик, а їх благородь на мене дивиться.

— Розумієш, Ваню, що за риба до нас припливла? — питає. Тільки я щось ніякої риби не бачу. Здається, прибило до берега оте, що не тоне. Це є, а де ж риба?

— Не дуже розумію, ваше благородіє.

— Ех, Ваня, немає в тобі польоту думки!

— Та який політ, ваше благородь, я ж людина проста, пішки ходжу, до польотів не здатний, — пояснюю, мовляв, не літаю не через нестачу завзятості, а через простоту походження.

— Тоді слухай, пішоходе. Ось приїхав цей азіат і чекає наказу від Шевченка. А хто такий Шевченко?

— Мертвий він вже багато років, — доповідаю я. — Могила у нього в Каневі, туди українствующі їздять час від часу.

— Ет, дурень ти, Ванько! Неважливо, що Шевченко мертвий, важливо, що бунтівник! Проти правлячого дому дозволяв собі інвективи злобні, до сокири закликав простолюдинів та інше! Який від нього може наказ бути, окрім бунтівного? Та ніякого! Ніякого! А зараз же війна! Зараз он як ворогам нашим хочеться в спину ніж увігнати! І тут же навіть не ніж, а багнет цілий вийде, якщо українствующих підняти!

— Ваш благородь, та скільки там тих українствующих! Хоч би і всіх їх підняти, так сотні козаків вистачить, щоб розігнати! — не розумію я. А Добрянський із того нерозуміння тільки дратується.

— От же бовдур! Ти, Ванько, про Марію Магдалину чув?

— Це та, що ото по жовтому квитку працювала, а потім увірувала? — згадую я щось із проповідей церковних.

— Який жовтий квиток, Ваню? Це ж євангельські часи, не було тоді квитків!

— А як поліція таке допустила?

— Та не було тоді поліції!

— Як не було? — тут вже аж захвилювався я. — Хіба може таке бути, щоб поліції не було? А як же люди тоді жили? Можна без гімназії прожити, ну ще так-сяк без трактиру, але без поліції ж безлад почнеться. Хто буде основи імперії охороняти?

— Мовчати! — волає Добрянський. — Ти мені зуби не заговорюй, а слухай!

— Слухаю! — Я підскочив, у фрунт витягнувся, стою, наче на параді.

— Так ось, що Ісус про Марію Магдалину сказав?

— Що?

— Слухай, а не запитуй!

— Слухаю!

— Так ось, Ісусу дорікати почали, що він блудницю до себе наблизив, грішну жінку. А Ісус сказав, що треба бачити не тільки, чим людина є, а й те, чим може стати! Розумієш? Чого мовчиш?

— Ви наказали мовчати, ваше благородь!

— Але коли питаю, то відповідай!

— Слухаю!

— Зрозумів, про що Господь наш казав?

— Ніяк ні, ваше благородь!

— Тьху! І це найкращий філер! А дурень дурнем! Він це до того сказав, що тим, що є, картина світу не вичерпується! От сьогодні та Магдалина блудниця, а завтра святою стала! Так само і з українствующими! Сьогодні їх гурток, а завтра натовп! І тут вже треба попередити!

— Так точно!

— До того ж цей Вєліханов! Він же не простий, він же Чингізид! А Чингісхан досі в Туркестані популярний. А що як до українствующих ще й різні азіати туркестанські додадуться? Та за японські гроші! Не тільки японські, але й англійські та австро-угорські!

— А ці до чого?

— А до того, що Англія боїться, щоб ми Індію в неї не забрали, то шкоду нам радо робить. Так само і австро-угорський генштаб. Думаєш, звідки оті українствующі узялися? На австрійські грошики куплені! І сам той Шевченко, не виключено, що був австрійським агентом!

— Так він же мертвий.

— На це уваги не звертай! То такий ворог імперії, що і з того світу шкодити буде! Отже, Ваню, берись за цю справу і стеж. Нам не тільки бунтівники потрібні, але й їхні зв’язки з закордоном. Треба нам не тільки вітчизну врятувати, але й контррозвідці носа втерти! Займайся!

Знову я почав стежити. За Вєліхановим особливо. Щоправда, ніяких зв’язків знайти не вдалося. Бо тримався він самотньо, в готелі тільки книжки читав, спілкувався лише з українствующими та у гімнастичному залі з товаришами. Що з шаблею витворяв! Страшне прямо! Через це навіть власник залу мсьє Лагранж із нього грошей не брав. Я в Туркестані навчився на шаблях битися, тому дещо на цьому знався. Так цей Вєліханов прямо майстер у рубці був, такий, що не приведи Господь із ним у