Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3 - Лариса Підгірна

— Нехай про це думають радянські дипломати, Алексе… — поплескав Шведа по плечу Морланд. — То не наша справа. Зрештою, ті, хто має глузд у голові, нізащо не повернеться до совдепії. Світ он який широкий… А ви… будьте обережні. І пам’ятайте: у разі чого я зможу організувати вам терміновий вихід із Харбіна.

Вона вже й сама не знала, на що сподівається. Уперше за довгий час у її думках панувало цілковите сум’яття. Ніби в голові пробили отвір і замішали мізки ложкою в одну в’язку сіру масу.

Що вона собі думає? Ким себе уявила?

Однак безкінечне очікування візиту Алекса до клубу чи бодай звісточки від нього з кожним днем ставало усе нестерпнішим і зводило її з розуму. Змушувало забути, як усе є насправді…

Бажання знову побачити його перейшло у хворобливі, болісні відчуття, у прояви задухи, коли вона прокидалася, хапаючи ротом повітря, наче риба, викинута безжальною хвилею на розпечений сонцем берег.

Солодкий щем у грудях перетворився на шалений вир, що прагнув вивільнення.

Часто після нічної присутності у клубі, повернувшись до своїх апартаментів, вона замість того щоб вкластися у ліжко, годинами блукала кімнатами, не знаходячи собі місця.

Ось і зараз Сибілла почувалася сама не своя. Його знову не було. Він не прийшов. До клубу перестав навідуватися навіть цей дурник, Флемінг…

Аби хоч трохи заспокоїтись, покликала служницю-китаянку, аби та розтерла їй напружену спину та плечі, іншій наказала принести вина та нагріти окропу, аби додати його до теплої води у ванній.

Нарешті прогнала усіх геть, сама роздягнулася і занурилася у застиглі пінні хвилі.

Жадібно ковтаючи п’янке вино, уже за кілька хвилин відчула, що захмеліла.

За вікном починало ясніти.

Проклятий… Де ж він? Чому не приходить більше? Чому знущається над нею? Що це за гра така? Так витончено й цинічно над нею не знущався ні дурисвіт Шуберт, ні самозакоханий Семпілл… Ні навіть ВНК. То чому ж із цим дивним чоловіком нічого не вдіє, а сама до божевілля підпала під його чари?

Може, то її чаша наповнилася? Може, немає більше сили і душа її прагнула свободи? Невже з НИМ вона здатна її отримати?

Сибілла перевела подих.

Так, у глибині душі її темно, як у бездонному колодязі, її таємниці, жахливі сліди минулого відлякали б кого завгодно.

Та хіба у Харбіні чоловіки замислюються над такими дрібницями?

* * *

Алекс Мак-Міллан…

Цей романтичний і водночас холодний як лід британець!

Господи! Якби ж це була правда! Якби ж він і справді став її порятунком!

Несподіваний стукіт у двері змусив Сибіллу стрепенутися. З-за одвірка вигулькнуло заспане обличчя служниці-китаянки.

— Чого тобі, дурепо? Я ж вас відпустила! Чого не спиш? — зло проказала Сибілла.

— Леді Чеддерс… — служниця промовляла ламаною англійською налякано і тихо. — Там… там… я їй казала, що ви приймаєте ванну, що ви стомлені, та вона не слухає мене…

Раптом наче якась невидима сила шарпнула дівчину назад.

Голова служниці зникла, двері на мить причинилися.

За ними почувся виразний шурхіт і вовтузня.

Сибілла рвучко підвелася у ванній, простягнула руку, намагаючись дотягнутися до рушника.

Двері знову прочинилися. Налякані очі служниці-китаянки — вузькі, розкосі — незвично округлилися. Вони нажахано виглядали з темряви, з-за плеча молодої жінки, що стояла на порозі ванної кімнати і міряла Сибіллу зневажливим поглядом.

Супроти оголеної, мокрої Сибілли, що розгублено стояла у ванній, немов застигла статуя, несподівана відвідувачка мала цілком бездоганний вигляд: вкладене легкими хвильками русяве волосся охайно виглядало з-під темного капелюшка. Коричнева шерстяна «двійка» — спідниця і жакет — були досить пристойними, як і бант блакитної блузи, що виглядав поміж відлог жакета. Дивне поєднання коричневого і бірюзового жінці дуже пасувало.

У лівій руці вона тримала шкіряну сумочку, трохи розстебнуту. У її нутро були красномовно занурені пальці правої руки.

Сибілла відчула, як по спині пройшовся легкий холодок.

Ні… не сьогодні, не зараз! Не так…

— Ви ж не застрелите мене, пані Воскресенська? — проказала Сибілла зрадливо тремтячим голосом, хоч і намагалася додати йому усієї впевненості, на яку була здатна. — Може, для початку скажете, у чому я провинилися перед товаришами?

Вона граційно ступила на холодні кахлі. Її оголена постать, наче різьблена античними скульпторами, була навіть на упереджений жіночий погляд прекрасна.

Та несподівана гостя навіть не ворухнулася. Мовчки стояла у своїй виразній позі, наче й справді була готова щомиті витягнути із нутра дамської сумочки зброю і вистрелити у Сибіллу, не замислюючись.

Ця оголена Сибіллина краса раптом збентежила її. Вибила з колії.

Вона знітилася, наче зменшилася у зрості, розглядаючи округленими від несподіванки очима оголену постать тієї, якій заздрила.

Сибілла це відчула. Зрозуміла якимось сьомим чуттям. І раптом той елегантний костюм непрошеної гості став жалюгідним і потворним, статура — приземистою і не надто ладною, і вже капелюшок й підбори не додавали їй зросту, і кучерики з-під капелюшка виглядали безглуздо.

— Що вам знадобилося від мене такої ранньої години, пані Воскресенська? — повторила Сибілла англійською більш упевнено, переводячи погляд із сумочки на обличчя гості.

— Прикройся, «венера»! — зневажливо і хрипко проказала та. Підступила ближче, вхопила рушник і кинула його просто в обличчя Сибіллі. — И разговаривай со мной по-русски!

Сибілла знервовано вхопила рятівний шмат матерії, швидко загорнулася у нього.

— Хорошо… — повторила Сибілла. — Я поинтересовалась, что привело тебя ко мне в такую рань. Да еще совершенно одну. Уж извините, товарищ Воскресенская, но здесь не одна из ваших чекистских контор.

Гостя зблідла, але взяла себе в руки. Терпляче дочекалася, поки Сибілла накине халат, і нарешті промовила, наче випльовуючи кожне слово:

— Ты, подстилка буржуйская, якшаешься здесь со всеми от русских до китайцев! Знаешь, что позавчера было совершено нападение на советское генконсульство? Почему от тебя не получили даже намека о предстоящих облавах? Почему свою работу не делаешь? Для чего мы тебя, крысу бездомную, содержим?

Сибілла голосно розсміялася.

— Зоя… Ты в своем уме? Откуда же мне знать было, что подобное произойдет? Китайцы приходят сюда поиграть в карты, с девушками развлечься, а не излагать мне, где произойдет следующая облава!

Воскресенська видихнула з притиском крізь дрібні зуби. Однією рукою вхопила Сибіллу за горло, а іншою знову полізла до розстібнутої сумочки.

Сибілла налякано скосила погляд униз, та Воскресенська замість зброї дістала із сумки зігнуту вдвоє газетну рурку.

— Знаешь, что это? — гаркнула вона. — Знаешь, сука?

Сибілла скосила погляд убік.

Воскресенська, не відпускаючи шию Сибілли, енергійно затріпала рукою, розпрямляючи ту газетну рурку, і тицьнула розгорнуту сторінку Сибіллі просто перед очі.

— По-английски, говоришь, умеешь? Читай, читай!