Навчи мене - Дарина Соль, Богдана Малкіна

Амелія

І чим тільки завідуюча думала? Він же з дітьми навіть поряд не стояв! Шугається, щойно вони починають плакати в істериці, й жалюгідно намагається їх заспокоїти. Наляканий, збуджений і втомлений. Але все одно… прекрасний. 

Я ненавиджу його. Але й кохаю також. Ці почуття не викорінити з серця просто так. Особливо, коли він так близько. Втім, пробачити йому – все одно що переступити через себе та власні принципи. 

Поки діти розсипалися по всьому майданчику, я можу спокійно постояти, спостерігаючи за ними. Подумати про це все. Запевнити себе, що без нього мені краще. Однак, виходить так собі… 

Попри біль, мене тягне до нього. І ще дуже хочеться дізнатися усе про його роботу. Невже він дійсно спав із жінками за гроші? Чи то лише моє серце сподівається, що ні? 

Такі суперечливі думки, що я уявлення не маю, як розібратися в першу чергу в собі.

Стою навпроти наших вікон та бачу, як одне з них відчиняється.  Звідти висовується голова Марка, дивиться вниз, потім зовні на вікно. Чоловік вилазить на підвіконня та починає мити вікно ганчіркою, попередньо збризкавши його мийним засобом. 

Можливо, й не варто було його так запрягати. Все ж минулого тижня їх мили. Спостерігаю за кожним його рухом і серце боляче стискається. Він обманув мене. Зрадив. Зробив це один раз, зробить і другий.

Помивши вікно, Марк ховається всередині, а через кілька хвилин відчиняє наступне. Наказую собі більше не дивитися в його бік, тим паче пора дітей забирати з прогулянки. Поки вони всі згуртовуються, поки мені вдається відірвати їх від іграшок, гойдалок та пісочниці, Марк уже вилазить на останнє вікно.

Ми помалу тупцяємо до входу, Марк залишається за рогом. Із садочка виходить завідуюча, збираючись мені щось сказати. Раптом чую переляканий скрик. Там, за рогом. А затим – глухий звук удару. 

Моє серце спиняється на мить. Завідуюча щось говорить, проте я не чую її. 

– Заберіть дітей та викликайте швидку! Негайно! – крикнувши, біжу до Марка. Мене окутує такий страх, що миттєво виступають сльози на очах. Ні! Ні! Я не готова! Одна справа, якщо він не зі мною, живе десь там своїм життям, можливо, навіть щасливим. Та зовсім інша, якщо Марка не стане…

Звернувши, бачу, що він ворушиться та важко стогне, лежачи на асфальті та навіть намагається встати.

– Марку! – підбігаю та, впавши на коліна, обіймаю, притискаючись щокою до плеча. – Живий! Я думала… думала…

Сльози та комок у горлі не дають договорити. Втім, і так усе зрозуміло.

– Тебе щось болить? – відхиляюся та стираю сльози долонями. – Ти цілий?

Він ошелешено, проте з ніжністю, дивиться на мене, але не відповідає.

– Ну? – беру його за передпліччя. – Не мовчи!

Усміхається щасливо, ніби в лотерею виграв. Йолоп! Він щойно випав із вікна і шкіриться!

– Марку! – сердито кажу, ніби малій дитині.

– Нога, – поворухнувшись, знову починає стогнати, – здається, з нею щось не так. 

– Марку… 

Вчепившись на плечах у його светр, чолом притуляюся до грудей. Відчуваю, як швидко б'ється його серце. Чи то від падіння, чи від моєї реакції. Плачу вголос, розуміючи, наскільки сильно мені не вистачало його цей місяць. 

Чую голоси позаду, хтось про щось запитує, але мені байдуже. 

– Марку, більше ніколи не підходить до вікон! Ніколи!

– Я… не буду, – його рука обережно гладить моє волосся, інша знаходить пальці й легенько стискає їх.

– Амеліє? 

– Що?

– Я кохаю тебе. Понад усе на світі кохаю. І мовчав…

– Брехав, –  перебиваю його.

– …брехав, бо думав, що зможу відгородити тебе від цього лайна. Ти варта кращого, ніж я. Я це добре знаю. Але не можу без тебе.

Деякий час ми мовчимо. Я хочу стільки всього йому сказати. Що кохаю, що скучила навіть більше, ніж він, що не хочу без нього… Але одна нав'язлива, неприємна думка не дозволяє мені цього робити. 

Десь вдалині чутно звук сирени швидкої.

І я наважуюся. Бо інакше не зможу пробачити.

– Ти спав з ними за гроші? – тихо запитую, щоб ніхто не почув.

– За гроші – ні. Лише з однією за власним бажанням. Але відтоді, як знову зустрів тебе, – жодного разу.

Він продовжує заспокійливо гладити моє волосся, в той час, як я не можу припинити плакати. Тільки тепер це сльози полегшення, які стануть для нас початком чогось нового.