Зламана коханням - Ксенія Євчук

Ланс.

Вражає дивитися на когось і бачити в тій людині себе.

Особливо якщо це набагато молодша дівчина.

Афіна кричала так голосно, що мені довелося відпустити її до Ларії.

Вона не поверталася до самого вечора. Я вже думав, що доведеться самому йти по неї і повертати назад.

Мене ніколи не тягнуло до якоїсь жінки так сильно. Я ніколи не хотів зробити щось, щоб усмирити жінку. Вони завжди були слухняними і ніжними. Це все, чого я потребував.

Афіна не така. 

Вона більше схожа на вихор.

На погоду у Великобританії.

Тільки під вечір її провели до квартири, і я зустрів дівчину з широко розкритими руками.

Вона скептично глянула на мене, поцілувала свою сестру в щоку і сказала їй кілька тихих слів, що були призначені не для моїх вух.

Дівчина зайшла в квартиру і піднялася сходами, стягуючи по дорозі з себе одяг.

Той одяг, який їй віддала її сестра.

Якби я знав, куди вона закинула чорне боді, я б його спалив.

— Випереджаючи тебе, скажу, що я не вийду за тебе тільки тому, що ти джентльмен. Ти не такий.

Мене дивує її спокійна сторона. Кожне слово виходить з таким спокоєм і силою, ніби вона випила заспокійливий чай.

— Але ти вийдеш.

Тільки через це вона почала кричати кілька годин тому. Зараз же вона дістає з шафи одяг, який Ларія придбала для неї за її розмірами минулого тижня.

Нічна білизна. Зручні шорти і футболка з принтом полуниці на правій частині шортів.

— Ти не джентльмен, Лансе. Якби ти ним був, твої очі не блукали б зараз моїм тілом у самій лише нижній білизні. Можливо, ти ще душ приймеш зі мною?

Я знаю, що це її мова сарказму. Вона завжди каже щось таке, коли це має прозвучати саркастично.

— Дякую, що потурбувалася про це. Я не проти прийняти душ разом.

Пульт від телевізора летить мені в голову. Я не очікував цього в цей момент. Він відлітає від моїх губ на підлогу. По бороді стікає кров, і Афіна закушує губу.

— Це тобі за викрадення.

— Я б віддав перевагу твоєму кулаку.

Тихий смішок з її губ, і я торкаюся її оголеної шкіри.

Цей ніжний квітковий запах змінився на якийсь більш терпкий. Щось таке, що віддається літніми фруктами.

— У нас вже був секс, ми можемо знову це зробити.

— У нас був секс? 

Мої пальці ковзають вниз по її животу і знову вгору, торкаючись місця, яке не прикриває її бюст. Місце, де залишений моїм ножем шрам у день першого весілля Ларії і Рафаеля. Шрам простягається далі під бюстом, що я аж ніяк не можу побачити.

Шрам, який я цілував, коли забрав її цнотливість. Коли був першим, хто взяв цю гостру на язик дівчину.

— Твоє тіло так добре пам'ятає мої дотики. Ти була створена, щоб стати моєю.

— Ти зарозумілий мудак, — відштовхує мої руки, ковтаючи слину.

Притягує ближче до грудей свій одяг і прослизає під моїми руками, щоб дістатися ванної.

Вона зачиняється там, кажучи ще якісь погані слова в мою сторону. Можливо, зараз вона дивиться в дзеркало і бачить свої червоні щоки та блискучі очі. А можливо, вона вже роздягається і помічає вологість на своїх трусиках чи затверділі соски на своїх ідеально вироблених грудях.

Афіна дуже змінилася з того часу, як я бачив її востаннє. Я не знаю, чи добре це, чи погано.

Я переодягаюсь і мовчки очікую на неї.

У кімнаті вже темно, і я не хочу руйнувати цю атмосферу, вмикаючи світло.

Коли вона виходить, з кімнати рине тепло і вологість.

Волосся Афіни спадає на її плечі.

— Як ти збираєшся змусити мене дати присягу?

— Ти думала про це весь час, доки милася? Приємно це знати, — вона крадеться до своєї половини ліжка і залазить під ковдру. — Від тебе нічого не очікують. Ти можеш просто стояти поруч і натягнути обручку на палець.

— Або ж я влаштую бунт.

— Ларія тебе ще не переконала?

— Я досі таємно ображена на неї. І ні, вона навіть не пробувала мене переконати, бо в нас були важливіші розмови, ніж говорити про тебе.

— Ти зовсім не сумувала?

— Зовсім.

— Ображаєш.

Я лягаю поруч, але не накриваюсь. Вона так смачно пахне.

— Я присягнулася Стідді, і якщо ви вже вирішили, то я не буду вигадувати план втечі з весілля.

— Ти присягнулася? — здивовано шукаю її погляд у темряві.

— Так. І татуювання в мене теж є.

— Де воно?

— Ти думаєш, я тобі скажу?

— Очевидно, що ні. Не турбуйся, пізніше я знайду його.

— Ти не можеш знати наперед сюжет своїх снів.

— Це не сни, золотце. Спи солодко із думкою, що вночі я знайду цю зірку.

— Я проти сомнофілії.

— Прийму до уваги, коли ти будеш стогнати і молити, щоб я не зупинявся.

— Фу, ти більше не джентльмен.

Тихий сміх і моє важке дихання.

Мені буде дуже складно заснути поруч із нею, не маючи змоги торкнутися її.

І під ранок я таки переконуюся в тому, що я мав рацію.

Складно було заснути.

Коли дихання Афіни стало рівномірним і спокійним, що підтверджувало, що дівчина заснула, тільки тоді я проник до ванни і вимився під холодним душем.

Зранку я пішов набагато раніше, залишаючи її тіло, що зайняло повністю ціле ліжко.

Її ноги були на мені, а голова десь по інший бік. Подушка біля моїх ніг, а футболка задерта, оголюючи її спину.

Я зробив знімок на свій телефон і зберіг його в галереї, щоб увесь день переглядати й посміхатися.

Це повинно покращити мій настрій.

Вдень Ларія знову просить, щоб я посидів із Девіаном, проте мене вже забронював Рафаель.

Я повинен допомогти йому з розгрібанням паперів.

Хто б допоміг мені знайти вдалу пасію для Сета...

Батько буде лютувати, якщо ні він, ні я не знайдемо йому ідеальну для нього пару до закінчення четвертого курсу.

— Ларія весь вечір говорила про проблеми своєї сестри. Знаєш, що є найбільшою проблемою Афіни?