Зламана коханням - Ксенія Євчук
Ланс.
Тоді.
Це моя провина.
Моя помилка.
Я не шкодуватиму про те, що вже зроблено.
Я хотів Афіну Мільєр, і це мене погубило.
Перш за все я накричав на неї. Це вийшло якось випадково, перед очима пропливла сцена, де Рафаель мене за це вбиває.
Краще б він таки вбив.
Він сміявся.
Сказав, що я ідіот і навіть він розумів, що Афіна ще ні з ким не спала.
Він такий самий придурок, як і всі інші.
Дівчина розплакалась, посміхнулась і поцілувала мене в щоку.
Потім піднялася. Її ноги тремтіли, ніби вона зараз впаде. Очі були червоні від сліз, але обличчя таке...
Таке ясне. Щасливе. Ніби вона цього й хотіла.
Погубити нас обох.
Не тільки себе чи мене.
Нас.
— Я нікому не розповім, не хвилюйся.
Це єдине, що вона сказала, перш ніж вибігти з квартири Рафаеля, накинувши на себе тонкий халат і повернувшись до Лієсси Ріво.
Пізніше я почув, як жінка мене проклинає, а Афіна сміється. Хрипкий від сліз сміх. Такий щасливий хрипкий сміх.
Вона сказала, що я відмовив їй у почуттях. Що я просто сказав їй, аби припинила це.
І вона відповіла, що це кінець.
Вона насправді сказала, що це кінець і що зі мною покінчено.
Але це не так.
Це ніяк не кінець після того, що я накоїв.
За декілька днів вона поїхала.
Повернулася до Нью-Йорка, залишивши мені один єдиний лист, коли в нас обох є телефони.
Коли вона могла просто підійти і поговорити, замість того щоб ховатися кожного разу, коли я збирався до неї наблизитися.
Вона посміхалася, і це було щиро. Але вона не підпускала мене ближче.
Вона не хотіла, щоб я розбив їй серце. Афіна хотіла, щоб усе завершилося саме так. Щоб ніхто з нас не сказав нічого зайвого.
Щоб не почути від мене слів, яких вона так боїться.
Усе повинно було бути не так.
Звинувачувати я можу тільки себе за те, що я сраний педофіл.
Сімнадцять років. Їй було сімнадцять, коли я дозволив їй себе поцілувати. Коли я відповів на її поцілунок і повірив, що до мене в неї був хтось інший.
І те, як я зрадів, що насправді це я у неї перший. І що насправді вона хотіла, щоб першим був я.
Я.
У листі було декілька акуратно прописаних слів про те, що вона мені вдячна. Вдячна, що я навчив її жити. В кінці маленьким шрифтом: "І я досі тебе люблю."
Можливо, якби не цей лист...
Минуло вже стільки часу з того дня, а я досі хвилююся розповісти Рафаелю свій план.
Він висміяв мене за те, що на старість я не стримую свій норов.
Двадцять шість років — це для нього старість.
І він на рік від мене старший, якщо що.
— Ти побудеш із Девіаном? — збуджений голос Ларії лунає по всій кімнаті ехом.
— Я можу відмовитись?
— Лансе, будь ласка.
— Рафаель не дозволяє мені брати вашого сина до рук.
— Але я дозволяю. І ти візьмеш, щоб я мовчки знайшла його і вбила.
— Тобі не потрібно шукати його. Він в підвалі за столом. Тільки не кажи, що це я тобі розповів.
Вона акуратно ставить мені до рук сина, і той посміхається, кліпаючи очима.
— Милий гном.
— Його звати Девіан, сонечко. Ти хотів щось запитати в мене?
Я знаю про Афіну все, що треба.
Закінчила третій курс і переходить на четвертий. Безліч друзів і таємні вечірки, які вона відвідує.
Хижина, де мій брат майже живе. Місце, де вбивають, трахаються, нюхають, відриваються і так далі.
І вона приходить туди, ніби пасує до того місця.
Той самий колір волосся. Ті самі рожеві губи і великі зелені очі.
Посмішка, яку вона дарує кожному другому.
Ще рік, золотце.
Ще рік, і ми побачимось.
— Твоя сестра.
— Я знала.
— Ви всі все знаєте, — видихаю. — Скажи про це Рафаелю. Запитай, чи він не проти, щоб я зробив її своєю дружиною.
— Чому ти сам не запитаєш?
— У мене немає цицьок і твого обличчя, вибач. Ось таким вже я народився.
Вона дає мені підзатильник і цілує Девіана в чоло. Пригладжує його дитячу лисину і підморгує мені.
— Я поговорю з ним. Не думаю, що він буде проти. Я буду щасливішою, якщо Афіна буде поруч.
Якщо Афіна буде тут, я не відпускатиму її навіть на десять хвилин. Але цього я вже не кажу.
А ще я не забуду, що повинен зробити щось із цим Сетом. Він приймає її до компанії ідіотів, з якими вона почувається в безпеці.
Але єдина людина, з якою вона так почуватиметься — це я.
— Дякую.
— Завжди готова допомогти.
Ларія знову цілує маленького Бласхеса.
Чи перейме він від нас цю жадобу до вбивства?
Тільки вчора ми повернулися з Палермо, вирішивши всі справи.
Лоренцо Бласхес обрав дурний шлях.
Хоча через цей вибір ніхто з нас не в програші.
Вчора ми ще вбили десятки людей, а зараз Рафаель ховається від своєї жінки, щоб вона не кричала на нього. Ларія хвилювалася, і я не звинувачую її в цьому.
Ми могли не повернутися. Я міг більше не побачити демоницю.
Складно навіть думати про те, що таке можливо.
Маленьке тіло в моїх руках пахне молоком і якоюсь дуже смачною випічкою.
Афіна має квітковий запах.
Перестань думати про неї.
— Я твій дядько, тобі пощастило.
Хлопчик тільки кліпає.
— Сподіваюся, член у тебе буде такий, як і мій. Величезний і твердий на жінок.
Він знову кліпає і посміхається, видаючи дитячі звуки.
Добре, що Рафаель таки не довіряє мені Девіана.
Цей хлопець під моїм наглядом уже б у вісім бігав по залу і бив охорону кулаками.
Ларія вже не повертається.
Я так і думав.
Сідаю за свій стіл і поправляю хлопчика, який уже заснув.
Перевіряю, чи йому зручно лежати на моєму тілі.
Увімкнув ноутбук і поглянув на фото дівчини на ньому.
