Моя в борг - Джулія Ромуш

Озираюся на всі боки. Проходжу далі в кімнату, тільки ніде не бачу нареченого. Господи, де він? Чому його тут немає? Може... може він уже знає про приїзд Бакера? Може, вже зрозумів, що потрібно рятуватися? Ось тільки я не зустріла його на сходах... отже, він втік і навіть не думав забрати мене з собою?

Одна думка гірша за іншу. Я вже майже встигаю повірити в підлу зраду, як за собою чую кроки. З грудей виривається полегшене зітхання. Ось і Нолан. А я вже встигла подумати про нього погано. Це все через нерви, це... Розвертаюся до дверей обличчям і моментально відступаю. Серце від страху падає у п'яти й не подає ознак життя. На порозі кімнати стоїть не Нолан. Не мій наречений. На порозі кімнати стоять громили Бакера. Ті самі, яким він наказував.

- Вийдіть негайно! - Хриплю, кричати не виходить, як би я не намагалася. - Це моя кімната! Це кімната нареченої! Ви переплутали двері! - У моїй голові зараз навіть не складається два плюс два. Я досі не можу зрозуміти, що їм потрібний не Нолан. 

Громили не йдуть, вони лише переглядаються між собою. Один із них киває та видає:

– Вона.

А я холоднішаю від страху. Тільки зараз у голові починає щось складатися в одну цільну картинку.

Я різко зриваюся з місця, біжу до дверей. Наївно гадаю, що зможу вирватися. Проникнути між цими громилами. Прослизнути у своїй величезній сукні. Ось тільки нічого не виходить. На моїх руках стискаються пальці цих громил. Я верещу і кричу. Погрожую, що мій батько і наречений зітре їх в порошок. Але замість того, щоб мене відпустити, ці ідіоти лише відривають мене від землі та просто несуть уперед. Мої ноги не торкаються підлоги. Я продовжую кричати. Але їм начхати. Жодної реакції на все, що відбувається. Вони як роботи, які виконують наказ.

Вигукую імена подруг. Але вони навряд чи почують мене, вони знаходяться на два поверхи вище.

Коли мене виносять надвір, я починаю кричати з новою силою. Господи, невже мене викрадуть посеред білого дня і ніхто навіть не спробує допомогти мені?

Я верчу головою у пошуку Бакера. Хочу почути від нього пояснення. Якого чорта він витворяє? Зовсім з глузду з'їхав?! У нього загострення чи що?

Ось тільки виродка ніде немає. Громили запихають мене в машину як мішок з картоплею і сідають по обидва боки від мене. За кермо сідає третій імбецил, а я блідну від страху. І що далі? Господи, що вони робитимуть зі мною?