Моя в борг - Джулія Ромуш

- Відпусти! Не смій! Я... Я... - Упираюся, верещу, кричу. На нас обертаються люди, але ніхто навіть не думає підняти свій зад і хоч якось мені допомогти. Усі просто спостерігають. Наче це сценка для того, щоб хоч трохи розбавити нудне дозвілля всіх тут присутніх.

За кілька секунд мене заштовхують в окрему кімнату. Усередині все стискається від страху. Він ніби хворий на всю голову!

- Ти зовсім здурів?! - Кричу і кидають назад, хочу звідси втекти, але Аарон не дає, закриває собою двері.

- Нам давно потрібно було поговорити, - нахабно посміхається і робить крок уперед, чим одразу змушує мене відступити.

- Кому це нам? Мені з тобою говорити не потрібно! Мене чекають! Випусти!

У мене справжнісінька паніка. Опинитися з Бакером у замкнутому просторі - це мій нічний жах, який зараз збувається на яву. Господи, ну за що мені це все?

- Про ту ніч, - шкіриться і я бачу, як починають блищати його очі.

- Про ніч, коли ти обманом опинився зі мною в кімнаті? Тієї ночі, коли мене напоїли коктейлем, а ти скористався?! - Істерично сміюся. Це саме те, про що я б ніколи не хотіла згадувати та говорити. Те, про що я заборонила собі думати, а він зараз хоче всіх скелетів з шафи дістати?

- Ти знала, що у кімнаті не твій наречений. Не твій покруч Нолан. - Коли він вимовляє ім'я нареченого, то кривиться так, ніби побачив купу лайна.

- Не смій про нього так казати, - обіймаю себе руками за плечі. Мені немає чого сказати на його слова, що я знала, що це не Нолан. Так, я знала. Розуміла. Все було інакше. Не так. Але я не хотіла вірити у реальність. Було надто добре, щоб думати.

- Серйозно не знаєш яка він мерзота? - Знову ця крива посмішка.

- Я б ніколи самовільно не опинилася з тобою в тій спальні. Мені гидко лише від однієї думки, що я тоді була з тобою. - Різко підіймаю голову і говорю це все дивлячись йому в очі. Я його ненавиджу, це навіть не можна приховати. Мій погляд говорить про все. Він створив мені стільки проблем. Без дозволу увірвався в моє життя і перевернув усе з ніг на голову.

- Сучка, - раптом різко видає у відповідь, а потім робить кілька швидких кроків, що я навіть не встигаю відреагувати та відстрибнути убік. Його пальці в моєму волоссі. Стискають до болю.

Все відбувається настільки швидко, що я навіть не усвідомлюю, що трапилося.
Тиск на губах. Його щетина треться об моє підборіддя. Наполегливий язик натискає на губи. Розкриваю рота, щоб закричати, вкусити, та хоч щось. Але ні чорта не виходить. Бакер користується ситуацією і його чортів язик прослизає в мій рот. Упираюся долонями в його груди, намагаюся вдарити, подряпати, відштовхнути. Але йому на все начхати. Він проникає язиком далі, поглиблює поцілунок. Його друга рука стискає моє стегно, силоміць задирає його вгору. Секунда та моя спина впирається у стіну, а він нависає зверху. Втискає мене у стіну своєю вагою.

Серце працює на зношування, кров вирує у венах. Його руки такі гарячі. Язик наполегливий. Голова зовсім не розуміє в цей момент. Я сама не помічаю того, як починаю відповідати на поцілунок. Його натиск настільки сильний, що чинити опір цьому неможливо. Наші язики сплітаються, а я з жахом усвідомлюю, що реагую на нього так само яскраво, як і тієї ночі. Усередині наче щось вибухає, а потім по венах розтікається щось гаряче, обпалюючи їх. Рука Бакера все ще стискає моє стегно, він втискається в мене сильніше своїм тілом. Я відчуваю жар його шкіри навіть через тканину одягу. Поцілунок стає все відвертішим. Я забороняю собі аналізувати. Порівнювати. Думати про те, що зараз я роблю найжахливішу помилку у своєму житті. Моє сумління після цього всього не дасть спокійно спати. 

Протвережує мене від цього стану те, що Аарон знахабнів у край і його рука починає ковзати вище. Біля моїх грудей. Я ніби виринаю з води. Тепер можу бачити все достеменно і ясно. Усвідомлюю масштаб того, що відбувається. Розумію всю критичність ситуації. Стискаю зуби на губі хлопця. Так сильно, як у мене тільки виходить. Як тільки він різко від мене усувається і шипить, я відразу відштовхую його від себе і заряджаю дзвінкого ляпаса по його щоці.

- Ніколи більше не смій до мене наближатися! - Шиплю і рукою витираю губи.

- Будеш удавати, що тобі не сподобалося? - Бакер усміхається. Я бачу, що на його губі з'являється крапелька крові. Усередині щось радіє від того, що я завдала йому болю.

- Ще раз і я все розповім Нолану, - не впевнена, що це те, чим можна загрожувати. І те, що я не дарма сумнівалася, розумію через кілька секунд, коли усмішка Бакера стає ширшою.

- Цікаво буде за всім цим спостерігати.

Стискаю пальці в кулаки, настільки сильно, щоб заподіяти собі біль, вп'явшись нігтями в шкіру. Всередині вирує лють і злість. Ця людина у мене викликає лише негативні емоції.

Різко розвертаюсь і мчу у бік виходу. Боюся, що будь-якої миті він знову може мені перегородити шлях, не дати піти. Серце б'ється в грудях як божевільне.

- Не забувай про обіцянку, яку мені дала, - мчить мені в спину.

- Пішов до біса! - Кричу у відповідь і відразу вибігаю з диявольської кімнати.

Несуся на такій швидкості, що мало не збиваю з ніг офіціанта.

- Вибачте, - перепрошую і продовжую поспішати далі. 

Чисто на автоматі йду туди, де на мене чекає організатор. Хоча краще було втекти, якнайшвидше опинитися в машині та дати по газах. Незрозуміло що ще спаде на думку цьому божевільному. Раптом він увірветься до кімнати де я буду. Ще щось викине? Чи чекатиме мене, коли я виходитиму на вулицю? 

Перед тим, як зайти в приміщення, де на мене чекають, я обертаюся, тому що відчуття таке, ніби мені хтось дивиться у слід. Але обернувшись, я не бачу Бакера. Це все моя уява. Внутрішній голос не стримується від їдкого коментаря: "Ось так люди в божевільню і потрапляють".

- Вибачте, будь ласка, - як тільки заходжу до приміщення і бачу Дрю, починаю перепрошувати. Я запізнилася більше ніж на пів години. - Затори просто жахливі, ще й жодного місця для паркування.