Випробування невинуватістю - Агата Крісті

Його уява малювала блискучими фарбами яскраву картину.

Нічого. Коли війна закінчиться, він повернеться до мами. Вона здивується, побачивши, як він підріс.

IV

У темряві Мікі Арґайл повільно й голосно видихнув.

Війна закінчилася. Гітлера та Муссо побили… Окремі діти поверталися додому. Незабаром і… А тоді вона приїхала з Лондона та сказала, що він залишиться в Сонячному Розі й стане її синочком…

Він запитав:

– Де моя мама? Її вбила бомба?

Якби її вбила бомба, було б не так і погано. Це траплялося з мамами інших хлопчиків.

Проте місіс Арґайл заперечила. Її не вбили. Але вона важко працює, тому не може добре піклуватися про дитину й таке інше, – купа локшини на вуха… Його мама не любила його. Вона не хотіла його повернення. Він мусив залишитися тут назавжди…

Після цього він шпигував за місіс Арґайл, підслуховуючи її розмови, і нарешті дещо почув – уривок розмови місіс Арґайл із чоловіком: «Лише втішилася, що позбудеться його, повністю байдужа». І щось про сто фунтів. Так він дізнався, що його мати продала його за сто фунтів…

Це приниження. Цей біль. Вони ніколи не минуть. Вона купила його! Вона була для нього уособленням Сили, тієї, проти кого він, такий миршавий, почувався безпорадним. Одначе він виросте, одного дня стане дужим чоловіком. І тоді вб’є її…

Після такого рішення йому покращало.

Пізніше, коли він пішов до школи, все стало не так уже й погано. Але він ненавидів свята через Неї. Вона все організовувала, планувала, обдаровувала його. І дивувалася його стриманості. Він ненавидів, коли вона цілувала його. А тоді він знайшов задоволення в тому, щоб руйнувати її плани щодо нього. Робота в банку! У нафтовій компанії! Тільки не він. Він сам знайшов собі роботу.

Навчаючись в університеті, він намагався відстежити свою матір. Дізнався, що вона померла за кілька років до того в автокатастрофі з чоловіком, який сів п’яним за кермо…

Чому б не забути це? Чому б не радіти життю та продовжувати жити? Він не знав.

А тепер? Що буде тепер? Вона ж мертва? Думала, що купить його за жалюгідні сто фунтів. Думала, спроможна купити все: будинки, автомобілі та… дітей, бо не мала власних. Вважала себе Всемогутнім Богом!

Але ні. Удар кочергою – і вона труп, як і інші! (Як золотоволосий труп в автомобілі, зім’ятому на Великій Північній дорозі…)

Вона померла, еге ж? Чому хвилюватися?

Що з ним? Можливо, він не міг більше ненавидіти її, бо вона померла?

То була Смерть…

Без тієї ненависті він почувався пригніченим – пригніченим і переляканим.

Розділ дванадцятий

І

У своїй бездоганній ванній Кірстен Ліндстром заплела своє русяве із сивиною волосся в дві коси, що їй не надто личили, та підготувалася до сну.

Вона була схвильованою та переляканою.

Поліція не полюбляла іноземців. Кірстен перебувала в Англії так довго, що не почувалася тут чужинкою. Але ж поліції про це невідомо.

Той доктор Калґарі… Чому він прийшов і так з нею вчинив?

Справедливість перемогла. Вона пригадала Джеко та подумки повторила, що справедливість перемогла.

Вона пригадала його зовсім малим хлопчиком.

Завжди, так, він завжди був брехуном і шахраєм! Але такий чарівний, такий захопливий. Усі незмінно його прощали. Боронили від покарання.

Як уміло він брехав. Це страшна правда. Він так управно брехав, що всі вірили йому без найменшого опору. Підступний, жорстокий Джеко.

Доктор Калґарі, мабуть, гадав, що знає, про що говорить. Доктор Калґарі помилявся. Місця, години й алібі, справді! Джеко вмів легко планувати такі речі. Ніхто не знав Джеко так, як знала вона.

Хто б їй повірив, якби вона розповіла, який Джеко насправді? А тепер, що буде завтра? Прийде поліція. Всі такі нещасні, такі підозріливі. Дивляться одне на одне… Не відають, у що вірити.

Вона так любила їх усіх, так любила. Вона знала про них більше, ніж будь-хто. Набагато більше, ніж місіс Арґайл. Місіс Арґайл засліплювало сильне материнське почуття власності. Вони були її дітьми, і Рейчел завжди вважала, що вони належать їй. А Кірстен сприймала їх як особистостей, із притаманними їм вадами й чеснотами. Кірстен подумала, що коли б вона мала своїх дітей, то, може, також мала б почуття власності. Одначе материнські почуття не про неї. Найбільшу свою любов вона віддала б чоловікові, якого ніколи не мала.

Їй було важко зрозуміти таких жінок, як місіс Арґайл. Божеволіти від чужих дітей і поводитися з рідним чоловіком, як із порожнім місцем! Хороший чоловік, славний, кращого не знайдеш. Зневажений, відсторонений. А місіс Арґайл надто у своїх клопотах, щоб помітити, що коїться під її носом. Ця секретарка – гарна дівчина та справжня жінка. Що ж, для Лео ще не пізно… Чи вже пізно? Тепер, коли те вбивство знову нагадує про себе, чи наважаться ті двоє поєднатися?

У Кірстен вихопилося легке зітхання. Що буде з ними всіма? Із Мікі, що затаїв глибоку, майже патологічну образу на свою прийомну матір. Із Естер, такою невпевненою в собі, такою відчайдушною. Естер, яка збиралася знайти спокій і безпеку із цим приємним флегматичним молодим лікарем. Із Лео та Ґвендою, що мали мотив і, вочевидь, можливість, яку обоє усвідомлюють. Із Тіною – витонченим кішкоподібним створінням. Із корисливою, холоднокровною Мері, яка до свого одруження ні до кого не виказувала приязні.

Кірстен згадала, як колись її переповнювала симпатія, захоплення господинею. Вона не могла точно пригадати, коли припинила любити її, коли почала осуджувати та виявила її недоліки. Місіс Арґайл була такою самовпевненою (благодійниця і тиран), живим утіленням фрази МАМА ЗНАЄ КРАЩЕ. А вона ж навіть матір’ю не була! Якби вона колись народила дитину, можливо, залишилася б скромнішою.

Але навіщо згадувати Рейчел Арґайл? Рейчел Арґайл померла. Вона мусила подумати про себе та про інших.

І про те, що може статися завтра.

II

Мері Дюррант, здригнувшись, прокинулася.

Вона бачила сон, у якому вона ще дитина, ще в Нью-Йорку.

Як дивно. Багато років вона не згадувала про той час.

Дивно, що вона взагалі щось пам’ятала. Скільки років їй було? П’ять? Шість?

Їй снилося, що її везли з готелю до старого дому. Арґайли відпливали до Англії, а її із собою не брали. Гнів і лють на мить заполонили її серце, доки вона не згадала, що це просто сон.