Пристрасть спотворює все - Юлія Міхаліна

— Ось так-то краще, — не дозволяючи до кінця розчинитися у своїх міркуваннях мурмотів чоловік. — Якщо не будеш вириватися, є шанс, що й ти отримаєш задоволення.

Рита відчула, як він нетерпляче стягнув її трусики. Ще секунда й щось величезне одним ривком проникло всередину. Страшний біль пронизав тіло. Стиснувши руки в кулаки, впиваючись нігтями в долоньки та закушуючи губи, з відчаєм завила, коли звір, трохи повагавшись, засовався всередині усе швидше й завзятіше, задоволено причмокуючи. І з кожним його рухом біль ставала гострішою.

Зціпивши зуби й заплющивши очі Маргарита хотіла одного — щоб це скоріше закінчилося. Померти. Забути. Зникнути. Розчиниться в несвідомості…

Ще мить і всередині щось зламалося, дозволивши зануритися в забуття. Туди, де не було болю і страху. Туди, де розуму байдуже, що коїлося в реальності з тілом. Де пливла по теплому морю, не піклуючись ні про що…

Сьогодні Рита здалася. Дозволила зробити із собою все, проте не зламалася. Вона переступила цю межу. Сьогодні стала іншою. Знайшла сили сховатися від реальності. Як на ранок скаже Белла: Маргарита витримала випробування і стала Гретою. Принижена фізично, але не зламана морально.

Сьогодні вона дозволила цьому звіру розтоптати себе, але одного разу настане день, коли він отримає своє. Може, у більш м’якій формі, але Рита не буде собою, якщо не помститься.

Грета. Ображена на весь світ і спрагла до розплати.

Рано чи пізно справедливість переможе. Відплата наздожене і його.