Пристрасть спотворює все - Юлія Міхаліна

2010 рік

Закутавшись у теплу ковдру Маргарита бездумно втупилася в книгу та ось уже другу годину намагалася зловити суть того, що відбувалося на сторінках легкого жіночого романчику. Як не намагалася вдатися в сюжет, думки поверталися до інших подій: до раптового й несподіваного повернення Олега, не просто повернення — воскресіння; до останньої зустрічі з ним; до розмови; до прохань довіритися; до його бажання допомогти в чомусь незвіданому і його словам щодо Кирила.

Що Чернишевський знав про Рощина? З’явившись чорти звідки Олег влаштував гру в здогадки, намагаючись похитнути її впевненість у чоловікові, з котрим жила під одним дахом декілька років, та який до певного часу залишався єдиною близькою людиною. Та що там залишався? Хіба поява Олега щось змінила? Хіба міг чоловік, що пропадав невідомо де, однією появою зруйнувати віру в того, хто, як справжній рятівник, витягнув з болота? Саме Кирило виявився поруч у скрутний момент, коли Марго найбільше потребувала допомоги. Рощин, а не Чернишевський, про якого не знала нічого, окрім того, що залишилося в пам’яті з юності. Цей безперечний факт не змінити та не переграти.

З іншого боку, що Одинцова знала про Рощина? Про нього невідомо й малої долі з того, що знала про Олега. Хіба те, що Кирило впливовий бізнесмен, який очолював одну з кращих виноробних компаній країни. Багатий, знаменитий чоловік. Завжди прямолінійний і трохи жорсткий в усьому, де зачіпалися його інтереси. Та про це відомо всім, навіть людям, які не стикалися з ним віч-на-віч. Усе потаємне та особисте сховано навіть від неї.

Golden Drove дісталася Рощину в спадок від покійного батька. Приблизно років шість тому, саме тоді, як витягнув Одинцову з Інанни. Проте із самим батьком Марго не встигла познайомитися. Потім стала свідком, як за короткий час Кирило витягнув компанію з величезною боргової ями, піднявши на міжнародний рівень. Про використовувані методи дівчина могла лише здогадуватися. Одне знала точно — діяв Рощин майже незаконно. Але хіба у світі бізнесу можливо інакше? Тут не було місця праведності, невинності та чистоті.

Якщо Одинцова хотіла жити в праведному світі, обрала невідповідне середовище проживання. Потрібен був монастир, як мінімум. Проблема в тому, що з її минулим навряд пустять до святих місць, та й коротати останок життя в чотирьох стінах у безликому вбранні не жадала. Звучало богохульно, проте боялася вчергове втратити свободу, навіть заради замолювання власних гріхів і остаточного становлення на шлях істинний. Та й не станеться цього ніколи — Маргариті не бути тією невинною та наївною дівчинкою, що раніше. Вороття назад не лишилося. Давно звикла до життя і світу, у якому крутилася. Змирилася і зрозуміла, що не все так погано, як видавалося. З такою біографією можна жити. І саме зі своїм минулим не мала права засуджувати когось за мізерні гріхи, будь то нечесність, дрібні махінації в бізнесі або щось небезпечніше.

Але якщо пов’язане з бізнесом давно перестало хвилювати Одинцову, як бути з рештою? Чому за роки співжиття з Кирилом дівчина не була відзначена честю стати свідком хоч малесенького епізоду особистого? Чому дотепер поняття не мала, як чоловік існував до того, як став власником Рощі? Де його мати? Що привело до смерті батька? Чи є в Кирила брати або сестри? Рідні, двоюрідні, неважливо. Близькі родичі? Хтось, з ким спілкувався? Не знала рівно ні-чо-го!

Закривши книгу, не намагаючись зберегти закладку на останній прочитаній сторінці, Маргарита відкинулася до спинки дивана і втомлено прикрила очі. Заплуталася. Нещодавно жила у своє задоволення і її ні краплі не хвилювали подібні питання. Що змінилося тепер? Чому Олег однією появою похитнув упевненість у завтрашньому дні? Чому парою нічого незначущих фраз зміг підірвати беззаперечну довіру до Рощина?

— Маргарито Андріївно, снідати будете? — тихий голос економки повернув у реальність.

— Ні, дякую, — обернувшись до жінки, що, витираючи фартухом руки, стурбовано розглядала Одинцову.

— Кава? — не вгамовувалася домоправителька.

Це була жінка міцної статури, шістдесяти років. Досить приємна і проста. Скільки Марго пам’ятала себе в цьому будинку, тут завжди була Людмила Михайлівна. На ній повністю лежала відповідальність за будинок. Особливо в їхню з Рощиним відсутність. Людмила Михайлівна займалася приготуванням, прибиранням і іншими домашніми клопотами.

Маргарита ніколи з нею не була близька, про щирі розмови мови не йшло, завжди обмежувалися короткими фразами, але відчувала до економки глибоку симпатію і здогадувалася, що це взаємно. Не було в Людмилі Михайлівні неприязні або зневажливого ставлення, навіть у минулому, коли Одинцова вперше переступила поріг будинку і відверта огида була ледь не єдиним, що проявляли люди, посвячені в її таємниці.

— Ні, не варто. Я почекаю Кирила, — відмахнулася подумки додавши: «Який цього разу затримався в місті довше звичайного, не з’явившись додому навіть пізно ввечері».

Більш того, Рощин не приїхав і сьогодні вранці та жодного разу не подзвонив, що траплялося вкрай рідко. Судячи з усього, справи дійсно важливі. Як інакше, якщо поїхав на пошуки компромату на Чернишевського. Цей факт викликав у дівчини нову хвилю нетерпіння, адже скоро настане момент, коли й сама дізнається щось важливе про Олега. Можливо, якусь таємницю? Одному Богу відомо, що приховував цей чоловік. Гадати безглуздо, залишалося чекати. Може, використати відсутність Рощина у власних цілях? Спробувати щось прояснити? Для початку про самого Кирила.

Вагалася секунди, а коли домоправителька відвернулася з наміром піти до кухні, обережно покликала: