Пристрасть спотворює все - Юлія Міхаліна

У досьє було описано все до найдрібніших деталей. Кожен пункт. Плювати, чи потрібно комусь знати зріст до міліметра, або місце розташування родимок і шрамів. Здавалося, людина, яка збирала інформацію, бачила Чернишевського наскрізь. По Олегу начебто пройшлися рентгеном, обходячи стороною єдине — душу. Зрозуміти її до кінця ніколи не міг жоден найталановитіший і досвідчений детектив.

Пирхнувши, Марго хотіла зачинити теку та обуритися, сподіваючись зрозуміти, звідки в Кирила стільки неприкритого ентузіазму навколо докладної, але мало що значущої інформації, як в очі впав рядок чергового пункту біографії.

1998 год. Засуджено за ч. 2 ст. 15, + ч. 2, п. 3, ст. 115, КК України за замах на злочин та умисне вбивство заручника або викраденої людини у вигляді позбавлення волі строком на одинадцять років перебування в колонії суворого режиму.

— Це що? — Маргарита ошелешено дивилася на Рощина, у думках калькулятором підраховуючи роки.

Ціле десятиліття. Одинадцять років. Одинадцять років в’язниці? Виходить Чернишевський рік тому звільнився? Невже саме це мав на увазі, стверджуючи, що не міг допомогти раніше? Але як за один-єдиний рік зміг домогтися висот? Хіба можливо після в’язниці вийти багачем? Для цього потрібно бути або величезним щасливчиком, або продати душу дияволу, не інакше.

Тюрма ламає. Маргарита практично впевнена в цьому. Не на власному досвіді. На щастя, хоч ця біда обійшла стороною. Але здогадувалася, мала можливість представити. У цих уявленнях в’язниця не місце, що дарувало жагу до життя і надії на світле майбутнє. Як вийшло, що Олег саме звідти вийшов із величезними привілеями?

— Ти читай-читай, — помітивши на лиці Марго безліч запитань посміхнувся Рощин. — Там безліч цікавого.

Слухняно кивнувши Одинцова знову втупилася в папери.

2004 рік. Звільнений умовно-достроково від відбування покарання у зв’язку із сумлінною поведінкою і ставленням до праці, бо довів своє виправлення.

Значить, зміг звільнитися. Що відчувати — Маргарита не уявляла. Радіти? Так, їй варто порадіти, що Олегу не довелося довго сидіти за ґратами за замах на злочин та умисне вбивство. Яке до біса вбивство? Саме в тому році, коли вважала моторошні амбали вбили самого Чернишевського слідом за Павлом. Яка іронія долі! Який абсурд! Невже йому дивом вдалося вивернутися і вбити самому? Але до чого заручник або викрадена людина?

Напевно, щось не розуміла. Неправильно прочитала? Це не про Олега. Нісенітниця якась! Рощин відкопав цей маразм, або сам придумав і намагався видати за правду, щоб змусити розчаруватися в давньому другові. Але Кирило не міг знати про дружбу! Плутанина якась. Треба ж — завжди справедливий вірний Олег і в тюрмі! Не може бути!

— Значить, він сидів? — хмурячись пробурмотіла Маргарита.

Не впевнена, що отримає правдиву відповідь, поставила питання риторично для самої себе. Щоб ще раз вдатися в сенс, змусити себе визнати істину почутого й повірити, або остаточно зректися, переконавшись у нереальності прочитаного?

— Як бачиш, — розвалившись на дивані Кирило склав руки на грудях. З-під лоба вивчав здивування Одинцової. — Сидів практично весь час, поки ти була в Інанні. Виходить, ви не там познайомилися?

Стрепенулася, як від удару батогом, поглянула на Рощина. Якщо йому вдалося з’ясувати такі подробиці життя Олега, як судимість і різновид татуювання, не складе особливих труднощів дізнатися, що їх пов’язувало в минулому, якщо вже не пізнав. На крайній випадок, не так важко додати два плюс два і зрозуміти, що її зустріч із Чернишевським складалася далеко не з «ділових» стосунків, що включали надані нею на той момент послуги.

— Або все ж там? — незворушно продовжував імпровізований допит. — Звільнився з місць не таких віддалених і давай стрибати по жінках. Цьому, до речі, нітрохи не здивуюся. Усі факти вказують на можливість відвідування Чернишевським Інанни, — Рощин задумливо постукав пальцями по власному коліну. Після махнув рукою, розцінюючи мовчання дівчини по-своєму: — Та біс із ним. Не хочеш згадувати, не потрібно. Суть в іншому.

— У чому ж? — прикривши на мить повіки Марго з полегшенням видихнула.

— Іди сюди, — поплескавши рукою по дивану поруч із собою вимогливо покликав Кирило. Коли дівчина, поступаючись, машинально підкорилася, продовжив: — Суть у тому, що цей шмаркач справді фартовий. І це м’яко сказано.

— Я не розумію, чим це нам допоможе, — притиснувши теку до грудей Одинцова пустими очима втупилася перед собою. — Якщо він, справді, щасливчик, тобі не здається, що пора перейматися нам?

— Перейматися? — здивовано підняв брову й посміхнувся. — Із цією інформацією я роздавлю його, як комашку. Цього разу ніяка вдача не підсобить.

— Ти так впевнений у власних силах? — з подивом зиркнула на чоловіка і зловила себе на думці, що так і не навчилася розуміти його. — Неспроста Чернишевський після в’язниці вибрався в бізнес-верхівку. Тут криється якась таємниця.

— Немає ніякої таємниці. Як тобі такий розклад? — обіймаючи дівчину за плечі Кирило прошепотів на вухо: — Познайомившись на зоні з бандою братків, підлеглих одному впливовому кримінальному авторитету, Олег В’ячеславович Чернишевський або Вовкодав, як поганяють його в народі, проявивши кмітливість і хитрість, не тільки завів корисні знайомства, а й забезпечив собі «дах». З його допомогою умовно-достроково звільнився і потрапив під заступництво вже відомого нам авторитету. На знак подяки знаєш що? — Маргарита насупилась. — Вплутався в дивовижну авантюру і для загальної скарбнички віджав у одного з дрібних комерсантів «невеликий» маєточок разом із парочкою виноградних плантацій.