Пристрасть спотворює все - Юлія Міхаліна

— Кирило, ти можеш нормально пояснити, до чого ведеш? — насилу встигаючи за міркуваннями уточнила Одинцова. — Що значить віджав? Для якої скарбнички? Навіщо?

— Маргарито, що ти як маленька — підхопившись обурився Рощин. — Знайшовши сфери впливу, він притиснув дядечку так, що в того вибору не залишилося, окрім як майже безоплатно подарувати своє майно. Виграв у покер? Хто знає. Чому ні? Він же типу фартовий! — Роздратовано розводячи руками. — Чернишевський працює на братву! Ось тобі й розгадка, чому так швидко піднявся і чому лізе на рожен. Він не боїться, бо впевнений — «дах» врятує і витягне з будь-якої сутички. Він сподівається, що люди, які стоять за ним, прикриють. Розумієш?

— Кирило, що за дурню ти несеш? — проводжаючи поглядом чоловіка, що широкими кроками вимірював вітальню, видихнула Марго. — Яка братва? Які авторитети? Невже ти віриш у ці нісенітниці? Це звучить абсурдно й безглуздо! Двадцять перше століття на дворі! Які братки?!

— Маргарито, якщо ти вважаєш, що з кінця минулого століття щось змінилося, сильно помиляєшся! Тепер багато хто став обережнішим, свавілля твориться не так відкрито, але це не означає, що його немає. Безперечні факти тому підтвердження, — завмерши посеред кімнати Кирило вказав на теку, яку дівчина все ще тримала в руках: — Або вважаєш, я все придумав?

— Я не кажу, що придумав! Але якщо Чернишевський пов’язаний із цими, як ти говориш, авторитетами, вважаєш, їм більше зайнятися нічим, окрім як лізти у виноградники? Тут узяти нічого!

— Риточко, чорт забирай, ти не уявляєш, як помиляєшся! — заревів Рощин. — Невже не розумієш, що такі люди хочуть контролювати все? Навіть цей бізнес! Їм начхати, як багато тут вигоди! Виноградники — це не тільки вино! Для них головне влізти в нас перед носом в Internal Group, щоб мати легальний доступ за кордон. Прикриваючись алкоголем туди можна перевозити все, що завгодно, розумієш?! Ось золота жила! Вони прекрасно усвідомлюють, яку вигоду це принесе. Більше не потрібно шукати лазівки, це давно відпрацьована схема. За своє життя багато таких бачив.

— Однаково не розумію, — ігноруючи неприємне звернення до себе і мріючи про одне — розібратися в суті діяльності Олега і словах Кирила повних загадок. — Що ти маєш на увазі під «перевозити за кордон будь-що?» Хочеш сказати, що лише вином не обмежиться?

— Саме так! — захоплено вигукнув Кирило. Але відразу махнув рукою і, відвернувшись, пройшов до каміна. Побарабанив пальцями мармуровим покриттям, з награною байдужістю кинув: — Не має значення. Головне, тепер я знаю, звідки ноги ростуть. Мені буде легше впоратися із Чернишевським.

— Ти готовий втрутитися в ці брудні справи? — ошелешено уточнила і, поклавши папери на стіл, повільно піднялася з місця. — Якщо сказане тобою правда, справа реально ризикована. Ти розумієш, що подібні люди здатні на все.

Підійшовши до Рощина Марго не усвідомлювала, говорить у ній занепокоєння за свого чоловіка або тут замішане щось інше? Небажання вірити в нечесність Олега, розбиратися в ситуації та знову розчаровуватися?

— Не забувай, — Кирило різко обернувся, коли Одинцова поклала долоні йому на плечі, — В мене є деякі зв’язки в органах, і зв’язки непрості. Разом ми їх притиснемо так, що в цих гадів відіб’ється будь-яке бажання плутатися в нас під ногами!

— Кириле, може, не варто? — на видиху уточнила Маргарита вдивившись в очі чоловіка.

Як їй набридло! Нескінченні з’ясування відносин і поділ території. Вона втомилася. Маргарита хотіла нормального спокійного життя, радіти кожному дню, бути щасливою від того, що відтепер у її світі немає болю і втрат. Нехай за всім і ховалася порожнеча в душі. Що з того? Зате так жилось набагато легше, спокійніше та впевненіше. Просто жилося. Що в підсумку? Виходить, знову помилилася. Так жорстоко й безнадійно.

Дівчина переконана — тепер Кирило не дасть її в образу. Відмете будь-яку вірогідність зустрічі із Чернишевським, проте це не заспокоювало. Марго не вірила, що Олег заподіє шкоду, проте тепер вони остаточно по різні боки барикад. Раніше це була межа життя і смерті, а тепер це дещо більш ризикове. Межу життя і смерті можна переступити, а як закрити очі на обман?

— Добре, — через пару хвилин обтяжливого мовчання байдуже кивнув Кирило, — відступімо, дозволимо цим покидькам узяти для початку контроль над експортом вина, потім ще чогось. Там і всю країну піднесемо в їх білі рученьки. Навіщо прагнути до кращого, якщо можна стати лідерами з постачання погані, що отруює світ.

— Я зовсім не це мала на увазі! — виправдовувалась Одинцова. — Невже вважаєш, що самостійно зможеш протистояти давно усталеній системі? Я боюсь. Я не хочу цієї війни та нових проблем.

— Марго, — укладаючи обличчя дівчини у власних долонях, — а як ти поставишся до того, якщо скажу, що війна почалася? Незалежно від твого або мого бажання. Хочемо чи ні, ми в грі. Рулетка запущена. Ми єдині, хто реально здатний це зупинити, бо крім бізнесу і грошей тут замішана помста.

— Помста? — закусивши губу Маргарита дивилася на Кирила. Подумки додаючи: «Олега? Але кому з них? Невже їй? За що?»

— Так, — впевнено кивнув Рощин. — Помста одного нашого спільного знайомого. Здається, таке ім’я, як Микола Степанович Сизов тобі знайомо?

— Що? — сіпнувшись дівчина безрезультатно спробувала вирватися із чіпких рук. — До чого тут він?

Ім’я не просто знайоме, воно асоціювалося з більшістю минулих бід і неприємностей. Саме із Сизова все почалося. Чоловік, що став одним із провідників до персонального чистилища, який довелося пережити в Інанні. Впливовий і представницький власник елітного борделю, котрий надавав найрізноманітніші спектри послуг, від незайманих і малоліток до садо-мазо. Та людина, від якої Одинцова сподівалася отримати помилування, а отримала таку кару, що не могла наснитися в найстрашнішому сні. Сизов. Він же Сизий. Він же Батя.