Пристрасть спотворює все - Юлія Міхаліна

2010 рік

— Тихіше, дівчинко, — потягнувши за вуздечки коняку, що брикнула, не бажаючи зупинятися на зазначеному місці, обурено покликала Маргарита: — Стояти! Ми прийшли!

За винятком їх із Пристрастю поблизу не спостерігалося ознак присутності когось ще. Лише шурхіт сухого листя і цвірінькання не відлетілих на південь птахів порушувало тишу, що витала в повітрі. Напевно, ще зарано для появи Олега в цьому місці в призначений час і для отримання відповідей на питання, що хвилювали.

Марго машинально поплескала кобилу по гриві, дозволила тій пройти до річки, пощипати травички. Обхопивши себе за плечі пустими очима втупилася вдалину. З останніх сил змушувала себе триматися. Ховала за незворушним спокоєм нервозність і нетерпіння до майбутньої розмови з Олегом, якщо він все-таки дотримається обіцянки та приїде.

Весь вчорашній день після спілкування з Кирилом не знаходила собі місця. Вирушати того ж дня на зустріч із Чернишевським було запізно. Рощин не зміг відпустити від себе Марго до вечора, знаходячи приводи бути поруч. Почалось із запізнілого сніданку, потім чергове обговорення Олега і його можливих способів влізти в Internal Group, після попросив звірити угоди про нові постачання, а коли отямилася, зрозуміла, що навряд Чернишевський чекатиме до такої пізньої години.

Одинцовій потрібно розслабитися. Заспокоїться, щоб зопалу не нарубати дров і не наговорити дурниць. Зібратися з думками, щоб сформулювати запитання, котрі бажала прояснити. Зрозуміти, що готова почути одразу, а що залишити на потім. Прораховувала, а в підсумку, втікаючи вранці з дому, офіційно для традиційної кінної прогулянки, а на ділі для цілей, які явно не схвалить Рощин, гадки не мала, що говорити Чернишевському і як поводитися.

Олег просив про шанс. Маргарита прийшла сюди з іншого приводу. Проте можливість порозумітися теж свого роду шанс. Зв’язуючись із Кирилом Чернишевський із самого початку мав розуміти, куди влазив і що певна інформація стане відома самій дівчині. Хоча хто зна, що надумав цей чоловік. Одинцова не уявляла, у чому полягав хиткий план і прохання про примарний шанс. Олег… Він здавався до болю близьким, та необхідним. Виною тому минуле або щось інше — не особливо розібрала.

Хрускіт гілок і пирхання Пристрасті, що відірвалася від трави та обернулася на шум, вирвав Маргариту з роздумів. Дівчині не варто було озиратися, щоб дізнатися, хто вирішив потурбувати своєю присутністю. Настільки легко й непомітно тут могла з’явитися одна людина.

— Все-таки прийшла, — вкрадливий голос за спиною змусив мимоволі здригнутися.

Що не кажи, а цей чоловік вмів підкрадатися непомітно. Одинцова готова присягнутися — якісь секунди тому знаходився не ближче, ніж у десяти метрах, та ось зовсім поруч. Це… хвилювало.

— Хіба очікував іншого? — не обертаючись спокійно уточнила Маргарита. — Ти від самого початку був впевнений, що я прийду.

— Зізнаюся, боявся, що це відбудеться не так скоро, — реготнув. — Але з іншого боку, у тебе з юності не відняти цікавості.

Дійсно, усьому виною чортова допитливість. На роздуми в Маргарити було кілька днів. Учора, змінивши звичкам гуляти вранці, залишилася чекати Кирила. Запросто могла знайти привід не виходити з дому й сьогодні, якби не чергові питання, які не давали спокою і позбавляли сну.

— Я все знаю, Олегу, — повертаючись до чоловіка, як на духу, випалила Марго.

Чекала в цей момент чого завгодно: слів виправдань, збурень, розпитувань, що мала на увазі, але не глузування, що промайнуло на обличчі Чернишевського. Сунувши руки в кишені він дивився в упор, геть байдуже.

Через цей його вдаваний спокій у дівчини з’явилося непереборне бажання вдарити. Проте, навряд це щось змінить: Олега удар мало зачепить, а Маргарита вчергове оголить перед ним душу з усіма переживаннями й муками. Тому, стиснувши долоні в кулаки, вище підняла підборіддя, заглядаючи у впевнені блакитні озера, чекаючи реакції та сподіваючись зловити відповідь на одне найважливіше питання: чи варто довіряти?

— «Все» — стало бути те, що знає Рощин? — спокійно припустив Чернишевський. Здається, на його лиці не здригнувся жоден м’яз.

— Це не має значення, — немов заворожена Одинцова була не в змозі відвернутися від чоловіка, — «Все» це значить — усе. Крапка.

— Ти так впевнена? — більше не намагаючись приховати задоволеної усмішки промовив Олег, одним незначним питанням вибиваючи ґрунт з-під ніг, знову і знову змушуючи сумніватися.

— Вовкодав. Фартовий. Умисне вбивство. Позбавлення волі на 11 років. Звільнення. Умовно-достроково. Тісне знайомство і співробітництво з Миколою Степановичем Сизовим, — перерахувавши найбільш знакові моменти Марго похмуро перепитала: — Продовжувати? Хоча навіщо? Подробиці знаєш краще за мене. Це тобі варто продовжити.

— Прийшла ставити питання? — перериваючи зоровий контакт фиркнув Олег і побрів до річки, залишаючи дівчину з подивом дивитися услід.

— А ти вважав, що з однією твоєю появою кину все, що в мене є і побіжу слідом, одурманена сумнівною перспективою невідомості? — обурилася дівчина. — Чернишевський, ти став неймовірно самовпевненим!

— Ти якось сказала: життя не стоїть на місці, — зазначив чоловік, злегка повернувши голову до Одинцової, — Все тече, усе змінюється.

— Дивлюся, спілкування з кримінальними авторитетами принесло свої плоди.