Пристрасть спотворює все - Юлія Міхаліна

— Щось ти забагато на себе береш. Дограєшся, Батя дізнається, влаштує тобі… — пробубнів охоронець, махнув рукою, але слухняно вийшов причинивши за собою двері.

— Белло, не треба, будь ласка, — хрипко, як загнаний у кут звір, пролепетала Рита.

Чи сподівалася в той момент на порятунок? Навряд. Скоріше не вірилося, що це трапилося саме з нею. Що вона, а не хтось інший, через безглузду випадковість та дурний збіг обставин потрапила в бордель. Елітний, дорогий, але суть не змінюється — бордель він і є бордель, будь хоч тричі обставлений золотом. Місце, про яке простому народу відомо хіба що з фільмів. Хто міг подумати, що одного разу особисто переживатиме всі тяготи та поневіряння.

— Рито, не в моїй владі вирішувати, що треба, а що ні, — зітхнула блондинка. Пройшовши до шафи витягла пляшку коньяку і два келихи. Плеснула у них по добрячій порції алкоголю, повернулася до Маргарити й сунула один зі словами: — Пий, гірше не буде. Зможеш трохи розслабитися і заспокоїтися, а то он як напружилася, — намагаючись розправити плечі дівчини.

— Белла, я не зможу, — пригубивши зі склянки Рита закашлялась, коли рідина розлилася жарким вогнем всередині.

— Тут ніхто й нікого не питає, зможеш чи ні, — відпивши зі свого келиха підмітила жінка. — Усі йдуть і виконують, що наказано. Чим менше опорів, тим простіше. Постарайся відсторонитися від того, що відбувається і думати про щось більш важливе й серйозне.

— Як відсторонитися? Ти думаєш, що говориш? — розгублено схлипнула. — Що може бути серйозніше цього?

— Так, Маргарито, тільки не реви! — вихопивши стакан із рук дівчини шикнула Белла. — Я даремно старалася кілька годин, щоб ти за пару хвилин своїми нюнями все зіпсувала? Ну вже ні! — Перш ніж Рита встигла отямитися, жінка, притримуючи однією рукою за талію, іншою змусила випити алкоголь, примовляючи: — Пий, пий. Нічого з тобою не станеться після одного разу. Втягнешся і згодом почнеш ставитися, наче до звичайної роботи, а до свого тіла, як до інструменту заробляння грошей і досягнення цілей. Не така погана перспектива, якщо до всього відноситися філософськи…

Белла говорила щось ще, та Рита не вслухалася. Підкорившись, повільно, ковток за ковтком, пила коньяк. Заглушаючи опір власного організму, який раніше нічого міцніше шампанського не бачив, та приборкуючи бажання, які далекі від реальності. Вона сам на сам зі своєю бідою: перечити обставинам і безлічі людей несила.

— Так, здається, вистачить, — забираючи напівпорожній келих із руки Рити гаркнула Белла.

Проте Одинцова не хотіла віддавати. З кожним новим ковтком більше відривалася від дійсності. Перед очима все розпливалося зі швидкістю світла. В якийсь момент зловила себе на думці, що вже однаково, що з нею будуть робити. Від коньяку ставало легше, але й цього порятунку нещадно позбавляли.

Прибравши склянки Белла потягла дівчину до виходу. Потім був похід довгими коридорами тьмяно освітленими невеликими бра. Рухаючись уперед Маргарита цілковито усвідомлювала в наскільки великій будівлі знаходилася бісова Інанна. Здавалося, що коридорам і сходам не було кінця і краю. Це із часом звикне, а поки…

Алкоголь зіграв із нею злий жарт. Рита дивувалася, що не знепритомніла прямо на місці. Можливо, це була не найгірша перспектива, адже не потягли б її безтямну до того клієнта? Чи потягли? Як би не було, попри помутніння свідомості, дівчину не порахували неадекватною.

Біля дверей, що вели до персонального чистилища, Маргарита зловила на собі черговий сповнений співчуття погляд охоронця. Белла якось стурбовано засмикалася та заторохтіла:

— Так, подивися на мене! — піднявши обличчя Рити за підборіддя. — Заходиш і думаєш про щось зовсім інше. Не чиниш опору. Просто виконуєш його вказівки. Мовчки та не огризаючись! Ти мене зрозуміла? — коли із жахом, що віддзеркалювався в скляних очах, Одинцова невпевнено кивнула, блондинка з полегшенням видихнула: — Ось і добре. Запам’ятай — для нього ти Грета.

Різко відпустивши дівчину Белла відкрила двері кімнати та штовхнула її всередину. Сутінки, що панували в спальні, обеззброїли Одинцову. Липкий страх ланцюжком пробіг хребтом. Часто закліпавши, змушуючи себе звикнути до темряви, швидко змогла розрізнити силуети. Першою до очей кинулася величезна постіль, подібні бачила на картинках. Але це ліжко викликало одне єдине відчуття — страх. Навколо десятки запалених свічок. Що далі — не розгледіла, бо погляд прикувало до порочного ложе.

— Добрий вечір, — почулося позаду нудотно-ласкаве від Белли. — Ось і наша дівчинка, — легкий поштовх Риті в спину.

— Добрий-добрий, — звідкись із боку почувся хриплуватий чоловічий голос. — Хто тут у нас?

Не сказати, що дівчина відчула в голосі щось загрозливе. Скоріше навпаки — занадто ввічливо, крадькома та спокійно. Удавано люб’язний тон, що насторожував.

— Це наша новенька, — защебетала Белла, — Грета.

— Гре-та, — простягнув чоловік по складах, немов смакуючи ім’я, та покликав: — Ну ходи сюди, Грето.

Тоді Рита, несміливо повернувшись на звук, помітила чоловіка. Розвалившись у кріслі він уважно розглядав її, немов обмацуючи. У цей момент уперше зрозуміла значення слів «роздягати поглядом». Як виявилося, у цьому мало приємного.

— Пам’ятай, філософське ставлення і відчуженість, — ледь чутно пробурмотіла Белла у вуха Маргарити та, звертаючись до клієнта, додала: — Приємного вечора. Сподіваюся, Вам сподобається. — Відпустивши Риту, змушуючи похитнутися без підтримки, жінка поспішила зникнути з кімнати.