Пристрасть спотворює все - Юлія Міхаліна

— Сьогоднішній клієнт заплатив за тебе шалені гроші, — саджаючи на стілець. — Ти повинна бути слухняною і сподобатися йому, інакше доведеться відпрацьовувати ще й це.

— Я нікуди не піду! — огризнулася Рита смикнувши головою.

— Підеш. Як миленька підеш, — наполегливо пробурмотіла жінка розпускаючи тугий вузол, у який було пов’язане волосся. — Я вже сказала, що в тебе немає вибору, тому краще не смикатися. Інакше попрошу Серьогу прив’язати тебе до цього стільця.

— Я краще помру, ніж дозволю комусь доторкнутися до себе, — на видиху прошипіла, втупившись у відображення власних очей.

— Це встигнеш, — спритно розчісуючи волосся хмикнула Белла. — Може, усе виявиться не так погано. Перший раз завжди страшно, а потім звикнеш. Та для початку зробимо з тебе красуню.

Залишивши слова блондинки без відповіді Маргарита дозволила тій над собою чаклувати. Однаково сил для опору не залишалося, а в голові занадто порожньо, щоби продумувати шляхи для відступу. Діяти Рита стане за обставинами. Саме тоді знадобляться крихітні залишки сил. Нехай Белла робить свою справу.

Блондинка не змусила себе довго чекати. Потягнувшись за ножицями, перш ніж Маргарита встигла обуритися, зібрала волосся в жменю і відрізала, одним рухом скорочуючи практично наполовину довжини. Пасма падали на підлогу, змінюючи не тільки зовнішній вигляд — змінюючи щось у самому житті, у характері. Немов відрізали шлях до минулого, повернення до якого більше не буде.

Через якихось десять хвилин замість звичної густої копиці до попереку волосся ледь доходило плечей. З дзеркала на Риту дивилася зовсім інша дівчина. Не сказати, що Одинцовій вона не подобалася або подобалася, просто вона була інакшою. Лише риси обличчя говорили, що це та сама Ритка.

Потім прийшла черга макіяжу. Повернувши дівчину до себе Белла ретельно мазала тональними кремами, щось виводила пензликами та всілякими щіточками з фарбами. Здавалося, ця процедура ніколи не закінчиться. Водночас Маргарита відчайдушно хотіла, щоб так і було, але кожен мазок невблаганно наближав до години «Х».

— От і все! Я знала, що твою безнадійно-кислу міну можна замаскувати, — задоволена своєю роботою зазначила Белла й поправила на дівчині відверту сукню.

Обернувшись до люстерка Одинцова ледь стримала вигук подиву. Там була зовсім інша людина: яскравий макіяж зробив погляд виразним, на вустах червона помада в тон сукні, що ледь прикривала п’яту точку, відвертий виріз підкреслював груди. Маргарита виглядала набагато дорослішою своїх років. Хоча переживши те, що пережила за останні дні, хочеш чи ні, станеш дорослішою і досвідченішою. І це лише початок.

— Знаєш, мені здається, треба придумати тобі відповідне ім’я, — виглядаючи з-за плеча Маргарити й роздивляючись відображення запропонувала Белла.

— Навіщо? — без емоцій поцікавилася Одинцова.

Насправді плювати на відповідь. Плювати на все. Практично на все.

— Тут майже ніхто не відомий під справжнім ім’ям, — немов нерозумній дитині пояснила блондинка. — Негласне правило, яке беззаперечно дотримується серед дівчат Інанни.

— І ти… — насупившись здивовано уточнила Рита — не Белла?

— Сама як думаєш? — посміхнувшись жінка відвела погляд убік вікна. — Чи вважаєш, я виняток? Зовсім ні. Життя тут сильно відрізняється від життя там, за парканом. Тут інший вимір. Якщо коли-небудь трапиться можливість вирватися, хоча б щось залишиться чистим. Власне ім’я — не так мало.

— А як тебе звати? — обережно уточнила припускаючи заздалегідь, що не отримає відповіді.

— Якось при нагоді розповім, — поспішно відмахнулася Белла й несподівано повернула Риту до себе безтурботно примовляючи: — Серьога сказав, що Батя охрестив тебе Квіточкою. Але яка ти Квіточка? Занадто просто. Я вже бачу, всупереч віку, запаморочиш голову не одному чоловікові.

— Плювати я на них хотіла, — несміливо огризнулася.

— Знаєш що? — не звертаючи уваги на зауваження Белла підперла рукою підборіддя, ще раз оглянула дівчину з ніг до голови, після чого нарекла: — Будеш у нас Гретою. Недалеко підемо від твого власного імені, тому як значення практично одне й те ж — перлина. Яскрава і красива перлина. Правда, юна й недосвідчена, але занадто волелюбна й бунтівна. Так, тобі дійсно підходить.

Стук у двері перервав міркування жінки, а Риту змусив нервово здригнутися. Не чекаючи відповіді у кімнату зазирнув Сергій, охоронець, якого довелося побачити в перший день перебування в Інанні. На подив добродушний і відкритий, чимось, як і раніше, нагадував Олега, не зовні — спокоєм і врівноваженістю, надійністю. Він був одним із тих, хто відповідав за безпеку дівчат.

— Ну що тут? — прискіпливо оглядаючи Ритку. — Готова? Там клієнт під’їхав.

— Я нікуди не піду! — розширивши від жаху очі перелякано закричала Маргарита.

Почувши чергову згадку неминучого усвідомила серйозність ситуації. Клієнт, що прийшов не для того, щоб розводити світські бесіди, або розпивати чаї.

— Белл, ти досі не проінструктувала її? — фиркнув Сергій.

— Вона що маленька, сама не розуміє? — буркнула блондинка. — Іди, Серьога, виконуй прямі обов’язки. Я сама відведу і представлю її клієнту.