Брутальний лікар - Ніка Нікалео
І вони вдвох прямують за стіл. Там і справді гамірно й весело. Приєднуються до захмелілого товариства. Вікторія на мить навіть забуває про свою стурбованість відсутністю Сергія. П’є узвар, що їй завбачливо наливає Роман, котрий узагалі якось надто опікується нею. Потім вони разом ідуть до танцю і так активно розважаються, що Вікторії аж душно й млосно стає. Вона прямує до туалету, і тут дзвонить її телефон.
— Алло? — Бере слухавку, не зважаючи, що дзвонить не відомий їй номер на фейстайм. — Алло?! Говоріть!
Проте в трубці нічого не чути й не видно. Лише якесь шарудіння. Вона вже хоче вимкнутися, та раптом бачить, як чиясь рука з довгими пальцями і з масивним перснем-квіткою на безіменному відпускає слухавку. Знайома до болю прикраса примушує нервувати, але тут долинає чийсь схвильований зойк. «Чий це голос? Світланин?!» — подумала Вікторія. «У тебе фантастичне тіло», — чує наче голос Сергія за кадром! Одразу скажено калатає серце й пітніють долоні. Руки трусяться так, що вона не може потрафити вимкнути телефон. Відчуває, що необхідно припинити дивитись і слухати це відео. Усе вже зрозуміла й без картинки, на яку не може тепер і глянути. Їй здається, що зараз задихнеться або знепритомніє. І знову не хочеться жити. І знову тяжко несамовито, і знову пориваєшся бігти світ за очі. Та вона нікуди не йде, навпаки, стоїть як укопана і глибоко та голосно дихає, тіло пробиває судомне тремтіння. Перша твереза думка: дитина, яку вона чекає, друга: те відео — дурня в цій ситуації. Думати про себе! Думати про своє здоров’я, у її житті плани не змінюються, усе йде так, як вона собі окреслила…
Далі спогади були тьмяними, але це вже не має значення. Усе те тепер потроху виринатиме з пам’яті, як пояснювала німецька психологиня.
За вікном гримить, спалахує блискавка: несподівано почалася злива. Знищує всі квіткові композиції, що їх із такою любов’ю та відданістю творили руки майстрів. Вікторія змахує сльозу, яка вигулькує з ока у світлі стріл язичницького бога грому й дощу. Вона беземоційно і якось відсторонено намагається тепер порозумітися всередині себе з цим гидким і нестерпним явищем — зрадою! Та не вдається — знову душа в клапті. Ну за що така кара?! Знов той самий життєвий сценарій. Ось чому її мозок відмовився це пам’ятати, ось чому вона почувається тепер розкраяним навпіл гнилим яблуком. Де вона робить помилку, що не так із нею?! Чому одні поняття не мають про це відчуття, а інші постійно його отримують, як поганий десерт.
Дощ посилюється і добиває своїм потоком розвалені квіткові інсталяції. Різкі пориви вітру розхитують скульптури й виривають квіти, розвіюючи їх площею. Неначе тут хтось скандалив і нищив усе, що під руку потрапляло.
Вікторія накрапала собі заспокійливого й узялася до роботи. За пів години їй стало краще: голова вже не боліла, роз’яснилося розуміння всього, що відбувається, жінка почала мислити тверезо. Вирішила не думати про те, що їй відкрилося, не ґвалтувати свою душу, своє его присутністю ще когось — колись давно — поміж нею і Сергієм, адже що можна чекати від гінеколога, коли перед його носом усі феромони, коли хтось готовий, а він за тією його теорією самці vs самки — альфа…
Стоп! Стоп! Не думати й відпустити. З нею все гаразд. Вона вже подорослішала й виросла з цих дурних ситуацій. Тепер він інший, зрештою, вона може бути з ним стільки, скільки захоче сама. Між ними немає жодних зобов’язань. Хіба він їй щось обіцяв? А вона йому? Ні, ніхто нікому нічого не винен. Вона вже не вперше в такій ситуації, тому й застрягла її пам’ять на цьому моменті, аби Вікторія сама доросла до нього, зрозуміла й переосмислила. Ні, вона не житиме ілюзіями, як у своєму першому шлюбі. Не ходитиме по колу, знову й знову переживаючи любов — біль — і знову любов. Це означає знищувати себе потроху. Жінка просто забронює своє серце від ревнощів. Вона — вільна, і це найбільша цінність, яку хоче втримати, а отже, вільний і він. І будь-хто з тих, хто, можливо, опиниться поруч. Тепер найбільша цінність — свобода і вдячність за те, що вони можуть дати одне одному. Точнісінько так, як і в його теорії. Хоча десь глибоко в її душі заховалися мрія і надія, що його руки більше нікого не торкатимуться, його вуста нікого не цілуватимуть і нікому не шепотітимуть ніжних слів. І вона залишиться для нього унікальною і неповторною, як він їй учора сказав. Хіба не тому він влаштував такий скажений промоушен на фестивалі квітів?
І Вікторія вирішила нічого не казати Сергієві про свої відновлені спогади, упевнена, що він би й не хотів про це говорити. Тепер залишалося тільки спостерігати й не видати те, що пам’ять відновилася. Не певна до кінця в тому, що зможе жити з цим знанням, Віка вирішила затаїтися і відкласти свій вирок «бути чи не бути». Тоді їх разом, мабуть, утримала її вагітність. Зараз жінка була звільнена від цього — і в них уже ніколи не буде дітей. Це дуже все спрощувало, на її думку, але раптово отак піти, забратися з його життя вона вже не могла. «Вросла» в нього несподівано й глибоко, ніби все життя вони провели вдвох. Отже, чекати — її єдине рішення.
Увечері наступного дня у внутрішньому дворику замку Жолкевських Вікторія домовилася з мерією про скромну камерну зустріч однокласників. І не було важливо, скільки років минуло від останнього дзвінка, бо дата далеко не кругла, але так приємно зустрітися в тій казковій атмосфері шалу квітів, інсталяції з яких потрапили у дворик. Назавтра їх мали вже розбирати й знищувати.
Людей прийшло небагато, лише сім, ще восьмеро обіцяли підтягнутися наприкінці дня.
Наїдки та напої, кейтерінг забезпечив місцевий ресторан одного з бенкетувальників. Атмосфера зустрічі сприяла, адже Віка запросила справжнісіньких весільних музик, яких так обожнюють галичани.
— За чудове свято краси й квітів, яке ти нам тут створила, Вікторіє! — виголосив напрочуд коротко мер Жовкви, а за збігом обставин — колишній однокласник сестри Улянки. — Сподіваюся, що ми матимемо таке свято тепер щороку, бо це приваблює багатьох людей, які допомагають працювати та розвиватися економіці нашого міста. Звичайно, є багато недоліків та недопрацювань, та ми вчимося. Вчимося бути європейцями, надавати відповідний сервіс і послуги туристам, поважати своїх мешканців і не створювати їм дискомфорту, а, навпаки,
