Українська література » » Сицилієць - Маріо Пьюзо

Сицилієць - Маріо Пьюзо

---
Читаємо онлайн Сицилієць - Маріо Пьюзо

— Чому він не віддав їм сир? Чому поліз у бійку?

Батько різко перервав дружину:

— А що він мав робити? Донести на того бідолашного фермера? Так він назавжди зганьбив би своє прізвище.

Гектора Адоніса вразила суперечність цих зауваг. Він знав, що мати Ґільяно значно сильніша й пристрасніша за батька. І все одно в її словах було смирення, а от у словах її чоловіка — виклик. А Пішотта, цей хлопець, Аспану — хто міг би подумати, що він буде такий відважний, урятує товариша, доправить його до безпечного місця? А тепер так холоднокровно брехатиме батькам про рану, якої зазнав їхній син.

— Якби ж він не віддав своїх документів, — сказав батько Ґільяно. — Наші друзі присягнулися б, що він був тут, на вулицях.

— Його все одно заарештували б, — відповіла мати й заридала. — А тепер йому доведеться жити в горах.

— Треба переконатися, що абат не видасть його поліції, — мовив Гектор Адоніс.

— Не наважиться, — нетерпляче відповів йому Пішотта. — Знає, що я повішу його на його ж рясі.

Адоніс змірив хлопця довгим поглядом. У цьому юнакові чаїлася смертельна загроза. Йому подумалося, що нерозумно було так ранити его молодого чоловіка. Поліція ніколи не зрозуміє, що можна доволі безкарно образити старшого чоловіка, якого вже принизило саме життя, і він не братиме близько до серця зневагу іншого представника роду людського. Але для молоді такі образи смертельні.

Вони шукали розради в Гектора Адоніса, який уже допомагав їхньому синові раніше. Гектор мовив:

— Якщо поліція дізнається, де він, абат не матиме вибору. Він і так під підозрою в певних питаннях. Гадаю, краще буде з вашого дозволу попросити мого друга дона Кроче Мало поговорити з абатом.

Родина була здивована тим, що він знає великого дона, крім Пішотти, який обізнано посміхнувся.

— А ти що тут робиш? — різко спитав його Адоніс. — Тебе впізнають, заарештують. Вони мають твій опис.

Пішотта зневажливо відповів:

— Ті двоє вояків у штани зі страху наклали. Вони й матінок своїх не впізнали б. Та й у мене є з десяток свідків, які присягнуться, що я вчора був у Монтелепре.

Адоніс набув найповажнішого свого професорського вигляду й авторитетно сказав батькам:

— Не намагайтеся відвідати сина чи комусь розповісти, де він, навіть найближчим друзям. Поліція всюди має шпигунів та інформаторів. Аспану ходитиме до Турі вночі. Щойно той зможе рухатися, я влаштую його переселення до іншого міста, аж поки все не заспокоїться. Тоді все можна буде владнати, потрібні лише гроші, і Турі зможе повернутися додому. Не хвилюйтеся за нього, Маріє, бережіть здоров’я. А ти, Аспану, тримай мене в курсі.

Він обійняв батьків Турі. Марія Ломбардо ще плакала, коли він ішов.

Професор мав чимало всього зробити. Найважливіше — поговорити з доном Кроче й переконатися, що Турі буде в безпеці у своєму сховку. Дякувати Богу, уряд у Римі не пропонував винагороди за інформацію про вбивство поліцая, бо тоді абат продав би Турі так швидко, як одну зі своїх святих реліквій.


Турі Ґільяно непорушно лежав на ліжку. Він чув, як лікар оголосив його рану смертельною, але повірити не міг, що справді помирає. Йому здавалося, що тіло висить у повітрі без болю, без страху. Він не помре, ніколи. Турі не знав, що втрата великої кількості крові викликає ейфорію.

Удень про нього піклувався один із ченців, поїв його молоком. Увечері приходили абат та лікар. Пішотта відвідував його вночі, тримав за руку, оберігав протягом довгих страшних годин темряви. Так минуло два тижні, і лікар сказав, що сталося диво.

Турі Ґільяно забажав, щоб його тіло загоїлося, щоб повернулася втрачена кров, щоб зрослися важливі органи, які розірвала куля в сталевій оболонці. В ейфорії, викликаній відтоком крові з його тіла, він мріяв про майбутню славу. Турі відчував у собі нову свободу — наче він більше не відповідає за те, що чинитиме від цієї миті. Закони суспільства й ще сильніші закони сицилійської родини більше не зв’язують його. Він вільний робити все що завгодно; кривава рана повернула йому невинність. І все це тому, що дурний карабінер підстрелив його через головку сиру.

Одужуючи, Турі знову й знову подумки повертався до тих днів, коли разом з іншими селянами збирався на площі містечка в очікуванні gabelotti — наглядачів великих маєтків, які наймали їх на поденну роботу, пропонуючи злиденну платню з презирливістю тих, хто тримає в руках усю владу. Згадував нечесний поділ врожаю, який лишав людей бідними після року важкої праці. Владну руку закону, що карав бідних і відпускав багатіїв.

Ґільяно присягнувся: якщо він одужає від своєї рани, то подбає про справедливість. Ніколи більше він не буде безсилим хлопчиком, що віддається на милість долі. Він озброїться духовно й фізично. Турі був певен в одному: він ніколи більше не стоятиме перед світом безпорадно, як стояв перед Ґвідо Кінтаною та поліцаєм, який підстрелив його. Того юнака, яким був Турі Ґільяно, більше немає.

У кінці місяця лікар порадив йому відпочити ще чотири тижні, удаючись до невеликих фізичних навантажень, тож Ґільяно вдягав вбрання ченця й гуляв територією монастиря. Абат полюбив юнака й часто складав йому компанію, розповідаючи про те, як замолоду подорожував до далеких країв. Прихильності абата сприяло й те, що Гектор Адоніс пожертвував йому чималу суму грошей на молитви за бідних, та й сам дон Кроче радив абатові поцікавитися юнаком.

Ґільяно ж був вражений тим, як жили ченці. У сільській місцевості, де люди мало не голодували, де робітники працювали в поті чола за п’ятдесят

Відгуки про книгу Сицилієць - Маріо Пьюзо (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: