Українська література » » Сицилієць - Маріо Пьюзо

Сицилієць - Маріо Пьюзо

---
Читаємо онлайн Сицилієць - Маріо Пьюзо
компанією в останні місяці, і приємно було знати, що він у глибокому боргу перед ним. І невдячним не буде, бо вже показав шляхетність свого серця. І словами, і справами він щодня демонстрував свою повагу до абата й вдячність йому. У його грудях билося не жорстке серце злочинця. Що станеться з такою людиною в нинішній Сицилії, повній шпигунів, злиднів, бандитів та різноманітних грішників? «Що ж, — думав Манфреді, — якщо чоловік убив одного разу, він може зробити це знову, як буде необхідно». Тож він вирішив, що дон Кроче має настановити Турі Ґільяно на істинний шлях у житті.

Одного дня, коли Турі Ґільяно відпочивав у своєму ліжку, до нього прийшов незнайомий відвідувач. Абат представив його як отця Бенджаміно Мало, дорогого друга, а тоді лишив їх самих.

Отець Бенджаміно турботливо мовив:

— Дорогий мій юначе, сподіваюся, ви одужали від своїх ран. Святий абат розповів мені, що це було справжнє диво.

— Милість Божа, — ввічливо відповів Ґільяно.

Отець Бенджаміно схилив голову, наче й сам дістав благословення.

Ґільяно вивчав його. Цей священик ніколи не гарував у полях. Край його ряси був надто чистий, руки — надто м’які, обличчя — надто пухке й біле. Однак вираз його був цілком святенницький — покірний, повний християнського смирення. Голос теж був м’який та лагідний, коли отець Бенджаміно мовив:

— Сину мій, я вислухаю твою сповідь і дам тобі святе причастя. Очищений від гріхів, ти зможеш вийти у світ із чистим серцем.

Турі Ґільяно пильно подивився на священика, що володів такою силою.

— Пробачте мені, святий отче, — сказав він. — Я ще не дійшов до каяття, а сповідатися до цього було б нещиро. Але дякую вам за благословення.

Священик кинув і відповів:

— Так, це лише обтяжило б твої гріхи. Але я маю іншу пропозицію, можливо, практичнішу як для цього світу. Мій брат, дон Кроче, відправив мене до тебе, щоб запитати, чи не хочеш ти приєднатися до нього у Віллабі. Тобі добре платитимуть, і, звісно, як ти маєш знати, влада ніколи не наважиться зачепити тебе, поки ти під його захистом.

Ґільяно був ошелешений тим, що слава про його вчинок дійшла до такого, як дон Кроче. Він знав, що має бути обачним, бо зневажав мафію й не хотів пійматися в її тенета.

— Це велика честь, — сказав він. — Я вдячний вам і вашому братові. Але мушу порадитися зі своєю родиною, вшанувати бажання своїх батьків. Дозвольте поки що відмовитися від вашої щедрої пропозиції.

Він побачив, що священик здивований. Хто на Сицилії відмовляється від захисту великого дона? Тож Турі додав:

— Може, за кілька тижнів я зміню думку й навідаюся до вас у Віллабу.

Отець Бенджаміно опанував себе й підняв руки на знак благословення.

— Іди з Богом, сину мій, — мовив він. — Тобі завжди будуть раді в домі мого брата.

Він перехрестив Турі й пішов.


Турі Ґільяно знав, що час іти звідти. Коли того вечора до нього навідався Аспану Пішотта, Ґільяно розповів йому, що слід підготувати до його повернення в зовнішній світ. Він бачив, що друг змінився так же, як і він сам. Пішотта ані здригнувся, ані заперечив жодного наказу від того, кого знав усе життя. Зрештою Турі сказав йому:

— Аспану, ти можеш піти зі мною чи лишитися зі своєю родиною. Роби те, що вважаєш за потрібне.

Пішотта всміхнувся.

— Думаєш, я дозволю тобі забрати собі всю славу та веселощі? Відпущу тебе бавитись у гори, поки сам тягатиму на роботу віслюків та збиратиму оливки? А що ж наша дружба? Чи я маю відпустити тебе в гори самого, коли ми змалечку гралися й працювали разом? Я повернуся до Монтелепре тільки тоді, коли туди вільним повернешся ти. Тож годі дурних балачок. Я прийду по тебе за чотири дні. На те, чого ти від мене хочеш, потрібен час.


Ці чотири дні Пішотта був зайнятий. Він уже відстежив того вершника-контрабандиста, що запропонував знайти пораненого Ґільяно. Його звали Маркуцці, він займався серйозною контрабандою під захистом дона Кроче та Ґвідо Кінтани й викликав у людей острах. Його дядько мав таке ж ім’я і був одним із ватажків мафії.

Пішотта дізнався, що Маркуцці регулярно їздив із Монтелепре до Кастелламаре. Аспану знав фермера, що тримав мулів контрабандиста, і коли побачив, що тварин забирають із поля й ведуть до сараю під містом, то зрозумів, що Маркуцці наступного дня рушить у дорогу. На світанку Пішотта влаштувався на тій дорозі, якою мав їхати Маркуцці, і чекав на нього з лупарою, яку чимало сицилійських родин тримали в господарстві. Воістину, смертельна сицилійська рушниця була така поширена й так часто використовувалася для вбивства, що, коли Муссоліні зачищав мафію, він наказав знести всі кам’яні стіни щонайбільше до трьох футів, щоб убивці не могли влаштовувати за ними засідки.

Пішотта вирішив убити Маркуцці не лише тому, що контрабандист пропонував допомогти поліції вбити пораненого Турі, а й тому, що він вихвалявся цим перед своїми друзями. Убивши контрабандиста, він застереже всіх тих, хто може зрадити Ґільяно. І йому потрібна зброя, що, як він знав, у Маркуцці є.

Довго чекати не довелося. Контрабандист вів порожніх мулів до Кастелламаре, де мав забрати товар, тож поки був недбалий. Він вів головного мула гірською стежиною, перекинувши рушницю через плече, замість того щоб тримати її напоготові. Побачивши Пішотту на стежці перед собою, він не стривожився. Перед ним був усього лише невисокий худий хлопець із вузенькими франтуватими вусами й дратівливою посмішкою.

Відгуки про книгу Сицилієць - Маріо Пьюзо (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: