Сицилієць - Маріо Пьюзо

Він дивився, як Аспану курить і п’є каву. Навіть на цьому радісному зібранні іронічна посмішка грала на його вустах. Ґільяно міг сказати, про що він думає й що мовить пізніше: треба всього лиш зробити дурість, щоб тебе підстрелив поліцай, тоді скоїти вбивство, стати злочинцем, і тільки тоді твої близькі поводитимуться з тобою так, наче ти святий, і покажуть тобі всю свою любов. Утім Аспану був єдиний, від кого Турі не почувався відрізаним.

А ще ця жінка, Ла Венера. Чому його мати запросила її, чому вона прийшла? Вона була ще красива: обличчя різке й сильне, з чорними бровами й такими темними червоними вустами, що в задимленій кімнаті із закритими фіранками вони видавалися майже фіолетовими. Про її фігуру нічого не можна було сказати, адже вона носила традиційну для сицилійських удів безформну чорну сукню.

Турі довелося розповісти всю історію стрілянини на «Чотирьох перехрестях». Його батько дещо сп’янів від вина й задоволено гарчав, слухаючи про смерть поліцая. Мати мовчала. Тоді батько розповів про те, як фермер приходив у пошуках свого віслюка, і про власні слова: «Радій, що втратив тільки віслюка. Я втратив сина».

— Віслюк по віслюка прийшов, — завважив Аспану.

Усі розреготалися. Батько Ґільяно вів далі:

— Коли фермер почув, що там убито поліцая, то надто перелякався, щоб заявляти про зникнення тварини, боявся, що на нього чекає bastinado.

— Йому все буде відшкодоване, — сказав Турі.

Нарешті Гектор Адоніс коротко виклав свій план порятунку Турі. Сім’ї загиблого виплатять компенсацію. Батьки Ґільяно заставлять свій шматок землі, щоб дістати гроші, сам Адоніс внесе частину. Але головна тактика — дочекатися, доки вляжеться гнів. Урядовцям та родині вбитого продемонструють вплив великого дона Кроче. Зрештою, то був майже нещасний випадок, жодної злої волі з жодного боку. Можна розігрувати фарс, аж поки родина жертви та ключові посадові фігури співпрацюватимуть між собою. Єдиний недолік — документи, залишені на місці вбивства. Але десь за рік дон Кроче може зробити так, що вони зникнуть зі справи. І що важливіше, Турі Ґільяно цей рік має триматися подалі від небезпеки. Має зникнути в горах.

Турі терпляче слухав їх, усміхався, кивав головою, не показуючи роздратування. Вони досі вважали його таким, яким він був під час Фести понад два місяці тому. Кожух і зброю він зняв, пістолети лежали під столом, біля його ніг. Але ані це їх не вразило, ані його огидний велетенський шрам. Вони не могли уявити собі, як розірвалася його душа, коли удар дістало тіло, не могли уявити, що йому вже не бути тим юнаком, якого вони знали.

На ту мить у тому домі він був у безпеці. Довірені люди пильнували на вулицях, стежили за бараками карабінерів, щоб попередити його про можливі напади. Сам будинок був зведений сотні років тому з каменю; важкі віконниці, з фут завширшки, були зачинені, дерев’яні двері міцні, оббиті залізом. Жоден промінець світла не пробивався з будинку, жоден ворог не міг прорватися до нього несподіваною атакою. І все одно Турі Ґільяно відчував небезпеку. Ці люди, яких він любив, влаштують йому пастку з колишнього життя, переконають знову стати фермером, не піднімати зброю на співвітчизників і залишать його безпомічним перед законом. Тоді він зрозумів, що має бути жорстоким передусім до тих, кого любить найбільше. Юнак завжди мріяв радше про любов, аніж про владу. Але все змінилося. Тепер він чітко бачив, що першою йде влада.

Турі м’яко заговорив до Гектора Адоніса та інших:

— Дорогий мій хрещений, я знаю, ці слова тобі підказують любов і тривога. Але я не можу дозволити матері й батькові втратити їхній клаптик землі, щоб визволити мене з біди. Ви всі, не хвилюйтеся за мене так. Я дорослий чоловік, що мусить заплатити за свою необачність. І ніхто не платитиме компенсації за вбитого карабінера. Згадайте: він намагався вбити мене тільки тому, що я віз контрабандою грудку сиру. Я б ніколи не стріляв у нього, якби не думав, що помираю, і не хотів би зрівняти рахунок. Але це все в минулому. Наступного разу мене не так просто буде підстрелити.

— У горах усе одно веселіше, — вишкірився Пішотта.

Та матір Ґільяно не так просто було відволікти. Усі бачили її паніку, страх у палючих очах.

— Не стань бандитом, — мовила вона з відчаєм. — Не грабуй бідних людей, життя яких і без того злиденне. Не стань злочинцем. Нехай Ла Венера розповість тобі про життя, яким жив її чоловік.

Ла Венера підняла голову й подивилася Ґільяно просто у вічі. Він був уражений чуттєвістю її лиця, наче вона прагнула привернути всю його пристрасть до себе. Очі в неї були сміливі, вони дивилися на нього, мало не запрошуючи. До того він думав про неї просто як про старшу жінку; тепер відчув потяг до неї.

Коли жінка заговорила, її голос був хрипкий від хвилювання.

— У тих саме горах, до яких ти хочеш піти, мій чоловік мусив жити, як тварина. Завжди в страху. Завжди. Він не міг їсти. Не міг спати. Коли ми лягали в ліжко, він підстрибував від кожного звуку. Ми спали зі зброєю на підлозі біля ліжка. Та його це не врятувало. Коли захворіла наша дочка, він хотів навідатися до неї, але на нього вже чекали. Вони знали, що він мав м’яке серце. Його застрелили серед вулиці, мов собаку. Стояли над його тілом і сміялися мені в обличчя.

Ґільяно бачив, як шкірився Пішотта. Великий розбійник Канделерія мав м’яке серце? Він убив шістьох чоловіків, яких підозрював у доносах, він полював на заможних фермерів, тягнув гроші з бідних селян, завдавав жаху всім околицям. Але дружина знала його іншим.