Сицилієць - Маріо Пьюзо
Тієї ж миті люди дона Кроче хвилею гайнули до собору, заблокувавши королю вихід. Король був невисокий чоловік, вбраний у яскравий лицарський однострій, від чого скидався на іграшкового солдатика, і мав вуса, густіші за волосся на голові. Однак попри таку помпезну зовнішність, він був надзвичайно доброю людиною, тож коли отець Бенджаміно сунув йому до рук іще одне сповите немовля, він здивувався, однак не протестував. За вказівками дона Кроче натовп відрізав короля від його почту та кардинала Палермо, тож вони не мали змоги втрутитися. Отець Бенджаміно поспішно побризкав немовля святою водою з найближчої купелі, вихопив його з рук короля й передав донові Кроче. Його дружина залилася слізьми щастя, падаючи на коліна перед королем. Той став хрещеним батьком її єдиної дитини — про що ще можна мріяти?
Дон Кроче погладшав: на кістлявому обличчі виросли щоки, схожі на великі шматки червоного дерева, ніс перетворився на масивний дзьоб, який чуяв владу. Кучеряве волосся стало срібним колючим дротом, тіло велично роздулося; очі прикрила плоть, що важким мохом обросла все його лице. З кожним набраним фунтом зростала і його влада, аж поки він не перетворився на непроникний обеліск. Здавалося, що дон Кроче не має людських слабкостей: він ніколи не показував злості, не показував жадібності. Був приязний до всіх, та ніколи не показував любові. Був свідомий своїх важких обов’язків, тож ніколи не говорив про свої страхи в ліжку дружини чи в неї на грудях. То був істинний король Сицилії. Але його син, який мав би стати спадкоємцем, десь підхопив дивну хворобу соціальних та релігійних реформ і поїхав до Бразилії нести диким індіанським племенам, що жили вздовж Амазонки, освіту та просвітлення. То був такий сором для дона, що він ніколи більше навіть не згадував синового імені.
Коли Муссоліні тільки прийшов до влади, дона Кроче він не вразив. Дон пильно спостерігав за ним і дійшов висновку: цей чоловік не має ані хитрості, ані мужності. І якщо такий може правити Італією, то він, дон Кроче, цілком може правити Сицилією.
А тоді прийшло нещастя. За кілька років при владі Муссоліні звернув свій зловісний погляд до Сицилії та мафії. Він зрозумів, що це не просто бандити-обірванці, а справжній внутрішній уряд, що контролює частину його імперії, усвідомив, що протягом усієї історії мафія влаштовувала змови проти будь-якого уряду, що правив у Римі. Ті, хто в останню тисячу років керував Сицилією, намагалися керувати й ними, та впоратися з цим не могли. Тепер диктатор присягнув знищити їх назавжди. Фашисти не вірили в демократію, у законне врядування суспільства, вони робили те, що хотіли, задля того, що вважали добром для держави. Коротше кажучи, послуговувалися методами дона Кроче Мало.
Муссоліні відправив на Сицилію свого найдовіренішого міністра Чезаре Морі як префекта з необмеженими повноваженнями. Морі почав із того, що призупинив дію всіх судів на Сицилії та обійшов усі правові гарантії для населення. Він заповнив острів військами, які дістали наказ спочатку стріляти, а тоді ставити запитання. Цілі селища заарештували й депортували.
До диктаторства Італія не мала смертної кари, що давало мафії певну перевагу, адже для неї смерть була головним інструментом переконання. За префекта Морі це все змінилося. Тих гордих мафіозі, що дотримувалися закону омерти, опираючись навіть страшній cassetta, розстрілювали. Так званих змовників відправляли у вигнання на маленькі безлюдні острови в Середземному морі. За рік зникла десята частина населення Сицилії, а мафія як панівна сила була знищена. Те, що тисячі невинних людей потрапили в ці тенета й страждали разом з винними, не мало жодного наслідку для Рима.
Дон Кроче любив демократичні порядки й був розгніваний діями фашистів. Його друзі та колеги потрапляли за ґрати за сфабрикованими звинуваченнями, адже були надто розумні, щоб лишати докази своїх справжніх злочинів. Багатьох заарештовували через чутки — таємну інформацію, отриману від негідників, яких не можна було знайти та поквитатися з ними, бо вони не були зобов’язані свідчити у відкритому суді. Де ж чесність судової системи? Фашисти повернули острів до днів інквізиції й божественних королівських прав. Дон Кроче ніколи не вірив у божественні права королів і заявляв, що жодна розумна людина ніколи в таке не повірить, хіба що під загрозою того, що її розірвуть чотирма кіньми.
Ще гірше було те, що фашисти повернули cassetta, цей середньовічний інструмент тортур — жахливу коробку три фути завдовжки та два завширшки, яка чинила дива з упертими людьми. Навіть найзатятіший мафіозі на зустрічі з cassetta говорив так легко, як англійки поводяться. Дон Кроче обурено вихвалявся, що сам ніколи не вдавався до тортур. Простого вбивства завжди вистачало.
Наче статечний кит, він занурився в темні води сицилійського підпілля. Прикинувся францисканським монахом і переселився до монастиря, під захист абата Манфреді: вони мали довгу й приємну історію знайомства. Хоча дон і пишався своєю неписьменністю, йому довелося найняти абата, щоб писати необхідні листи з вимогою викупу, коли на світанку своєї кар’єри він взявся викрадати людей. Ці двоє завжди були чесні поміж собою, адже мали спільні інтереси — розпусні жінки, хороше вино й складні грабіжницькі схеми. Дон часто брав абата із собою до Швейцарії, куди їздив, щоб навідатися до лікарів та посмакувати прості розкоші цієї країни — приємний відпочинок від значно небезпечніших задоволень Сицилії.
Коли почалася Друга світова війна, Муссоліні більше не міг приділяти Сицилії такої уваги. Дон Кроче відразу ж скористався такою можливістю, щоб дуже тихо вибудувати зв’язки з тими «друзями друзів», які лишилися в живих, відправляючи повні надії повідомлення старим прихильникам мафії, вигнаним на крихітні острівки Пантеллерію та Стромболі. Він потоваришував з родинами ватажків, що ув’язнив префект Морі.
Дон Кроче розумів, що зрештою його єдина надія — перемога союзників і він мусить докласти до цього всіх можливих зусиль. Він зв’язався з підпільними партизанськими загонами й наказав своїм людям допомагати всім пілотам союзників, що виживуть
