Сицилієць - Маріо Пьюзо

Коли в липні 1943 року до Сицилії увійшла американська армія, дон Кроче простягнув їй руку допомоги. Чи ж у цій армії мало сицилійців, синів іммігрантів? Чи мають сицилійці битися з такими ж сицилійцями заради німців? Люди дона Кроче переконали тисячі італійських солдатів дезертувати й рушити до сховків, що підготувала мафія. Дон Кроче особисто зв’язався з таємними агентами американської армії та провів нападнí сили гірськими стежками так, щоб вони могли обійти важку німецьку зброю в окопах із флангу. Тож, поки британська армія з іншого боку острова зазнавала тяжких утрат і просувалася дуже повільно, американці завершили свою місію значно раніше від запланованого й втратили дуже мало життів.

Сам дон Кроче, неймовірно важкий і майже шістдесятип’ятирічний, увів загін партизанів мафії до Палермо й викрав німецького генерала, що командував обороною міста. Разом із полоненим вони переховувались у місті, аж поки фронт не був прорваний і американська армія не ввійшла до Палермо маршем. Головнокомандувач американських військ у Південно-Східній Італії називав дона Кроче у своїх депешах до Вашингтона «генералом мафії». Саме такої слави він і зажив поміж американських офіцерів у наступні місяці.

Американським військовим губернатором Сицилії став полковник Альфонсо ла Понто. Як високопоставлений політик штату Нью-Джерсі, він дістав призначення безпосередньо на цю посаду й готувався саме до неї. Найкращими його активами були приязність і вміння укладати політичні угоди, а офіцерів штабу обирали за такими ж навичками. Штаб американського військового уряду складався з двадцяти офіцерів і п’ятдесяти солдатів. Чимало з них були італійського походження. Дон Кроче всіх їх пригорнув до грудей зі щирою любов’ю кревного брата, виказуючи всім свою приязність і відданість, попри те, що поміж друзів часто називав їх «ягнятами Христовими».

Та дон Кроче свого слова дотримав. Полковник ла Понто зробив його своїм головним радником, вони заприятелювали. Полковник часто приходив до дона на обід і мало не стогнав від задоволення за такою знайомою їжею.

Першою проблемою, що потребувала розв’язання, було призначення нових мерів у дрібні містечка Сицилії. Колишні мери, звісно ж, були фашистами й опинилися в американських в’язницях.

Дон Кроче порекомендував на ці посади ув’язнених ватажків мафії. Їхні справи чітко говорили про те, що фашисти катували та ув’язнювали їх за протидію державному добробуту, тож вирішено, що злочини, у яких їх звинуватили, сфабриковані. За надзвичайними стравами з риби та спагеті, що готувала його дружина, дон Кроче розповідав полковникові красиві історії про те, як його друзі (усі — вбивці та крадії) не погодилися зректися своєї віри в демократичні принципи справедливості та свободи. Полковник був радий так швидко знайти ідеальних кандидатів для керування цивільним населенням за його вказівками. Уже за місяць більшість містечок Західної Сицилії мали за мерів найзавзятіших мафіозі, яких тільки можна було знайти у фашистських тюрмах.

І вони чудово працювали на американську армію. Довелося лишити тільки мінімальну частину окупаційних військ, щоб зберегти порядок поміж завойованих. На материку тривала війна, однак в американських рядах не було саботажу, не було шпигунів. Торгівля простих людей на чорному ринку була зведена до мінімуму. Полковник отримав спеціальну медаль і підвищення до звання бригадного генерала.

Мафіозні мери дона Кроче втілювали закони проти контрабанди з надзвичайною жорсткістю, карабінери невтомно патрулювали дороги та гірські стежки. Як у старі часи. Дон Кроче віддавав накази як одним, так і другим. Урядові інспектори стежили за тим, щоб уперті фермери здавали зерно, оливки та виноград на урядові склади за офіційно затвердженими цінами — звісно ж, їх потім мали роздавати населенню Сицилії за картками. Для того щоб це забезпечити, дон Кроче попросив й отримав в оренду ваговози американської армії для перевезення продуктів до зголоджених міст, таких як Палермо, Монреале та Трапані, до Сиракуз та Катанії й навіть до Неаполя на материку. Американці дивувалися з того, як ефективно діє дон Кроче, виписували йому письмові подяки за службу на благо Збройних сил Сполучених Штатів.

Але дон Кроче не міг харчуватися цими подяками, які навіть прочитати задля власної втіхи не міг, бо був неписьменний. Панібратство полковника ла Понто не заповнювало його величезного черева. Дон Кроче не довіряв вдячності американців чи Божим благословенням за доброчесність і вважав, що його робота на службі людству та демократії мусить бути винагороджена. Тож американські ваговози, повні краму, разом із водіями, озброєними офіційними дорожніми перепустками за підписом полковника, котилися до зовсім інших місць, вибраних доном Кроче. Вони розвантажувалися на особистих складах дона в маленьких містечках, таких як Монтелепре, Віллаба, Партініко. Тоді дон Кроче з колегами продавали товар на квітучому чорному ринку в п’ятдесят разів дорожче від офіційної ціни. Так він зміцнив свої стосунки з найсильнішими ватажками воскреслої мафії, адже жадібність вважав найбільшим людським недоліком і вільно ділився тим, що здобував.

Він був більш ніж щедрий. Полковник ла Понто отримував від нього дивовижні подарунки: античні статуетки, картини та старовинні коштовності. Донові це було приємно. Офіцери та вояки американського військового уряду були йому за синів, і він завалював їх подарунками, як щедрий батько. Ці люди, дібрані на посади саме за розуміння італійської культури та менталітету, адже більшість із них мали сицилійське походження, відповідали йому любов’ю. Вони підписували спеціальні перепустки, ремонтували приписані донові Кроче ваговози з особливою ретельністю. Вони ходили на його вечірки, де зустрічали хороших сицилійських дівчат, де їх огортали тепло й любов — інший бік сицилійського характеру. Прийняті сицилійськими родинами, нагодовані знайомою від емігранток-матерів їжею, вони часто залицялися до дочок мафіозі.

Дон Кроче Мало мав усе, щоб повернути свою колишню владу. Ватажки мафії по всій Сицилії були зобов’язані йому. Він контролював артезіанські колодязі, воду з яких продавали людям за цінами, що забезпечували йому хороший прибуток. Він створив монополію на продукти, обклав податком кожен намет на ринку, де продавалися фрукти, кожну м’ясну крамницю, кожну каварню й навіть мандрівних музик. Відколи єдиним джерелом бензину стала американська армія, його теж контролював дон Кроче. Він направив своїх наглядачів до розкішних маєтків шляхетних родів і планував із часом викупити їхню землю