Моя в борг - Джулія Ромуш

Я знову смикаюсь убік, але Бакер не пропускає. Крива посмішка на його губах починає лякати. Його погляд ковзає нижче, до шиї, потім ще нижче. Шкіру палить у тих місцях, де він пройшов поглядом. Він не торкається, і пальцем мене не чіпає, але відчуття, ніби стискає, натискає, ковзає пальцями. Від страху я втискаюсь у стіну ще сильніше.

- Я кричатиму, - видаю охриплим голосом.

- Я більше люблю, коли стогнуть, але можеш і кричати. - Він знущається, усмішка на його губах стає ширшою, коли Бакер це вимовляє.

- Мені начхати, що тобі подобається! - Шиплю у відповідь. Я його боюся, але спрацьовує захисна реакція і навіть у страху я починаю огризатися.

- Смілива дівчинка, Таша, - вимовляє з глузуванням, а мене кидає в жар, - раджу запам'ятати, що мені подобається.

- Та пішов ти! - Шиплю у відповідь. І тут відбувається жахливе, він різко подається вперед так, що вбивається в мене своїм торсом. Тепер я відчуваю, наскільки його тіло гаряче і мокре. Запах вбивається у ніздрі. Запах... який я вже раніше вдихала. Цей парфум. Від цього дикого здогаду мене перекручує.

- Минулого разу ти мене вже благала не зупинятися, - мої очі розплющуються від жаху. Серце йде в п'яти. - Мені сподобалося, як ти стогнала. - Надія на те, що мені здалося, все ще в мені жила. Але Бакер нещадно її знищує за секунду. - Обов'язково повторимо.

Хапаю ротом кисень. Але відчуття таке, наче повітря немає. Легені палить від нестачі кисню. Я ж продовжую марно намагатись вдихнути.

- Ти... ти...

- Я.

Його пальці ковзають по моїй шкірі, змушують коліна тремтіти. На шкірі з'являються мурашки. Тіло його впізнає. Його дотик. Внизу живота все зводить судомою. Це я вже відчувала тоді... Тієї ночі. Мене накриває цілковитим шоком, тому що я переконала себе, що це все коктейль. Моя реакція на чужого чоловіка це все через те, що підмішали в коктейль. І так було набагато простіше ухвалити реальність. Не розбиратися що і чому. А зараз... він знищує все, що я встигла вигадати.

- Хворий псих! - Хочу закричати, але виходить лише хрипко прошепотіти. Він хворий на всю голову! Ненормальний!

- Саме тому будь обережна з виразами, - він більше не посміхається, нахиляється вперед, його ніс торкається моєї щоки. Він ковзає вгору, до мого вуха. Я намагаюся хоч якось вплинути на свою реакцію. Дикий страх і збудження поєднуються воєдино. Я всіляко заперечую все, що відбувається. Маячня. Цілковита маячня. Цього просто не може бути, - адже ти пам'ятаєш, що обіцяла бути тільки моєю.

- Прибери руки! Відпусти! Не смій до мене торкатися! - Я намагаюся його відштовхнути, але виходить дуже кепсько. Хлопець набагато сильніший за мене і мої намагання звільнитися роблять тільки гірше.

- Ти ж не заперечуватимеш, що тобі сподобалося, - він продовжує хрипіти на вухо, а його руки ковзають нижче, змушують тіло тремтіти.

Боже, що я творю? За цими дверима мій наречений. Він може увійти будь-якої секунди. Він може все побачити. Страх того, що Нолан застане мене в обіймах іншого, протвережує.

- Мені не сподобалося! Це все коктейль, яким мене напоїли! Від твоїх дотиків мені бридко. - Упираюся руками в його грудну клітку і нарешті відштовхую. - Не смій до мене наближатися, хворий виродок! - Випльовую у відповідь і відразу кидаюся до дверей. Вибігаю надвір. 

Мене всю трясе. Я все ще не вірю, що це правда. Що тим незнайомцем був він. Господи, який жах.

- Дитинко, ти вже все? – Голос Нолана змушує завмерти на місці. У скронях жахливо тисне. Усередині все ніби замерзло.

Наречений виходить з басейну. Усередині починає прокидатися вже знайоме почуття агресії до нього. Він знову дозволив цьому виродку до мене наблизитися. Знову мене не захистив.

- Так, я в кімнату, - швидко видаю у відповідь. Мені потрібно піти. Втекти. Мені потрібно все це обміркувати. Я все ще перебуваю у шоковому стані.

- Я зараз швидко прийму душ і прийду до тебе.

Я машинально киваю на його слова і відразу зриваюся з місця. 

Голова вибухає від думок. Я стискаю пальці в кулаки, сильніше й сильніше. Так, щоб заподіяти собі біль і повернутися в реальність. Я не знаю, як це можливо. У голові не вкладається. Залітаю в кімнату і відразу скидаю з себе купальник. Мені потрібно в душ. Потрібно змити його запах. 

Під струменями гарячої води, я ковзаю пальцями туди... де й досі пульсує і тягне. На цей раз я не була під дією коктейлю. Я достеменно знала, що він не Нолан. Тоді чому я збудилася? Як цей хворий псих може мене збуджувати?

У душі я проводжу не менше як двадцять хвилин. Стою під прохолодною водою і намагаюся прийти до тями. Голова розривається від думок, але я намагаюся їх заблокувати. Намагаюся, але безрезультатно. Той вечір щоразу виникає в пам'яті. Я згадую його торкання. Хрипкий шепіт.

"Така чиста і невинна, належатимеш тільки мені, зрозуміла?"

"Я завжди буду тільки твоя"

- Твою ж матір! - Б'ю долонею по стіні й голосно кричу. Ну от як я могла вляпатись у таке лайно?!

З душу я виходжу ще в гіршому настрої, ніж заходила. Забути та викинути з пам'яті не виходить. Тепер до мене все доходить. І чому він стояв на моєму паркувальному місці. І чому знущався. Він же чудово знав, що я його не впізнала. Переплутала. Знав та знущався.

Перший порив - це зібрати свої речі та негайно виїхати. Застрибнути в машину та на повній швидкості звідси помчати. Ось тільки я пила алкоголь і за кермо мені не можна. Нолан теж пив, отже, і він сісти за кермо не зможе. Викликати таксі та поїхати звідси без машини – це надто багато питань з боку. І вкотре показати свою слабкість. А я дала собі слово більше не тікати від проблем.

Обертаюся на всі боки й розумію, що я в кімнаті одна. Де Нолан? Він же сказав, що зараз сполощеться і прийде. Я чортзна скільки просиділа в душі, а він за цей час так і не прийшов. І тут мене кидає в холодний піт, а що коли... Що коли Аарон йому щось сказав і там сталася бійка? А може, вони вже й убили один одного?!