Балтазар прибуває в понеділок - Теодор Костянтин

був дуже напружений у чеканні. Звичайно, люди, що охороняють кордон цієї ночі, найнадійніші; звичайно, їх попереджено; звичайно, всі вони горять бажанням затримати шпигуна. Але випадковість буває такою безглуздою! І, крім того, тепер ніч, місяць зайшов за хмари, вітер дме в небажаному напрямі — від кордону в середину країни, а перебіжчик шпигун дуже небезпечний. Хоч і він, Кодру, вжив особливих заходів. Завдяки цим заходам, охорона в районі його прикордонної застави була виключно добре забезпечена. Ні, в жодному разі він не мав причин турбуватися… І все ж випадковість, ота клята випадковість… Раптом йому почувся тріск пострілу з сигнального пістолета. Але зразу ж зрозумів, що помиляється. Чулося лише виття вітру» який лютував наче посеред зими.

«Та втихомирся ж» проклятий вітре!» Охоплений безпричинним гнівом, капітан стукнув кулаком об сосновий стіл» за яким завжди працював. Одразу ж йому стало соромно, і, зітхнувши, він простягся на похідному ліжку. Вітер посилився, й капітанові Кодру приверзлося, що міцна будівля прикордонної застави піднялася вгору, полинула в повітрі, мов надувна куля, і попливла в сусідню країну. Мандри на такому кораблі були куди приємніші, ніж у літаку, бо не було чути гуркоту моторів, капітан чув лише вітер, який свистів, мов дивовижний змій. Так, летіти — приємно, хоч і страшно було: коли цей дивний корабель приземлиться в сусідній країні, то прикордонники його заарештують, обвинувативши в порушенні кордону.

Капітан скочив на ноги. Без сумніву, він непомітно заснув на якусь мить. Тепер, прокинувшись, він був задоволений, що на прикордонній заставі Все гаразд. Ця радість була трохи смішна, але він на те не звернув уваги, бо дуже перелякався уві сні.

Знову задзеленчав телефон.

— Алло, Кодру, нічого нового?

— Нічого, товаришу полковник.

— Добре!.. Хай вам щастить!

Чекання зростало в ньому, мов пісок у пісковому годиннику. А можливо, шпигун все-таки намагатиметься перейти на його дільниці. Капітан рішуче попрямував до дверей. Хотів глянути на рельєфний макет дільниці його підрозділу, щоб угадати, де, може, намагатиметься пройти шпигун, та, підійшовши до дверей, повернувся назад. Свою дільницю він знав напам’ять. Навіть із заплющеними очима Кодру бачив усю панораму дільниці так, як бачив свій дім, своїх рідних, коли його зненацька заходила повінь на Дунаї і він мало не потонув серед хвиль. Течія тягла його на дно, і він розплющеними очима, які навіть не боліли, побачив там, у воді, двір, дім, колодязь із жолобом, із якого пило воду лоша Ройбулец. Кодру весь час ковтав воду, знаючи, що помре, та не метушився даремно, бо не міг не дивуватися, як то можна під водою побачити і дім, і колодязь, і лоша, і своїх рідних, і пекаря Тассе, і головну вулицю села, якою саме йшов, накульгуючи, стражник дядько Гуреу. Так, усе те він бачив одночасно із здивуванням і сумом, відчуваючи, як від жалю на очі набігають сльози, бачить їх востаннє, бо ось-ось потоне. (Він не потонув: якийсь рибалка, здається, дід Димофте, врятував його).

Так само, як і тоді, він побачив тепер наяву свою дільницю, яку охороняла його застава. Ні, порушник не зможе пройти. Усі шляхи підступу до розпушеної смуги було блоковано вміло замаскованими постами спостереження. Якщо порушник намагався пройти будь-яким із цих шляхів, його, безсумнівно, спіймали б. А в інших, менш доступних місцях, шпигун міг би пройти, лише коли б він був звідси родом і знав усі долини, яри, інакше кажучи, якби він знав увесь звивистий рельєф місцевості. Але таке припущення виключається. Та хто може дати гарантію, що шпигун уже кілька днів не перебуває у прикордонній зоні і навмисно досі не перейшов кордону, щоб попередньо вивчити місцевість і познайомитися, з маршрутами прикордонних патрулів?

Це неможливо!.. Так, неможливо, щоб Шпигун перебував на дільниці, яку охороняє застава, і щоб прикордонники його досі не викрили. Навіть якщо погодитися з цим абсурдним припущенням, що це так, шпигун все одно не міг би дізнатися, як саме організована охорна дільниці. Кодру щоденно змінював маршрути патрулів, місця охорони, пости спостережень.

«Я не повинен завдавати собі клопоту, — подумав він. — Я вжив усіх можливих заходів, щоб перекрити шляхи, зручні для виходу до смуги. Якщо шпигун намагатиметься пройти через мою дільницю, ми його, безсумнівно, спіймаємо. Не вислизне він із рук. Детунату!»

Детунату! Найметкіший і найпронирливіший з усіх його прикордонників. Більшість порушників затримав саме Детунату. Справжній бульдог той Детунату! Капітан згадав, яке погане враження справив на нього. Детунату; коли його з роти прислали сюди. Величезний, телепень, незграбний і повільний. Невиразні сірі очі, величезний ніс, випнуте вперед підборіддя, тонкі вуста, як у відьми, які здавалися ще тоншими від великого підборіддя, довга, до смішного довга шия, ніби на карикатурі, ноги взуті в черевики чи не найбільшого розміру. Таке враження справив Детунату на капітана в той день, коли прибув на прикордонну заставу. Та де неприємне враження згладжувалося, коли Детунату заговорив. Він мав теплий» приємний баритоновий голос. Почувши його, капітан Кодру подумав, що той голос дуже підходить для диктора на радіо.

Тому, можливо, першими словами, з якими звернувся до нього капітан, були:

— Скільки класів закінчив, Детунату?

— Вісім, товаришу капітан.

— Чому ти не складав іспити, щоб вступити до дев’ятого класу?

— Складав, та провалився.

— Трапляється.

— Не було ніякого шансу, товаришу капітан. Я був майже зовсім непідготовлений. Бог все може дати, та не сунутиме ж він мені до торби, як мовиться у прислів’ї. А я з’явився на іспити з порожньою торбою, сподіваючись, що комісія її наповнить. Помилився.

Щирість солдата припала до серця капітанові, й він намагався позбутися першого неприємного враження, справленого на нього далеко не приємною зовнішністю Детунату.

В наступні дні Детунату виявився «новачком Із загадками»; Фактично загадка була одна, та й та незначна, якщо врахувати, що таке траплялося й з іншими новачками. Капітан познайомився із загадкою Детунату в день, коли той повинен був уперше сам вийти на завдання.

— Дозвольте доповісти, товаришу капітан: боюся сам іти на завдання.