Розбивши її життя (частина 2) - Сафо Мелі

Ася

Я вискочила з кухні і ахнула, побачивши страшну картину: Артем весь у крові, обличчя розпухле, око набрякло. На голові рана: запечена кров упереміш з волоссям. Сидить на підлозі і уривчасто дихає.

- Дай мені і дзвони в швидку! – я вирвала аптечку з рук доньки.

– Не треба швидку. Все добре.

– Де добре?! Тебе по голові вдарили, у крові весь!

– Я сказав, не треба швидку! – прогарчав Артем жорсткіше.

Я відірвала великий клапоть вати і, рясно поливши її перекисом, почала обробляти рану. Аліса застигла поруч із телефоном у руках.

– Тату, тут не обійтися без допомоги лікарів. Там треба шити. А якщо взагалі є струс?

– Перший чи що? – криво посміхнувся чоловік якось на бік.

Господи, коли весь цей жах закінчиться?!

– Тут справді зашивати треба, Артеме. Без варіантів… Нехай Аліса викликає, чи давай я відвезу, де машина запаркована?

– Немає в мене більше машини.

– Ти в аварію потрапив чи що? Та що, чорт забирай, трапилося?!

– Не зовсім, але можна й так би мовити. До лікарні не поїду. Заліпи пластиром і допоможи піднятися.

Немає слів. Ось просто нема слів! От чому чоловіки такі вперті та завжди відмовляються від допомоги?! Я підставила плече, щоб Артем міг спертися ліктем і встати ноги. Але варто було йому змінити положення тіла, як його відразу знудило.

– Таки є струс! Все, я дзвоню в швидку. Чого ти як маленький, тату?! – Аліса закричала на батька та розблокувала екран телефону.

– Ні, я сказав! Алісо, не смій нікуди дзвонити! – він важко дихав, і я розгубилася. – Іди на кухню, мені з мамою поговорити треба.

Аліса рознервувалась і, зло пересмикнувши плечима, вирушила на кухню.

– Давай у кімнату, тобі треба лягти.

– Спочатку треба змити це все. - він криво повів руками у повітрі, вказуючи на себе.

Я допомогла йому зайти у ванну кімнату.

– Впораєшся сам? – сама думка, що побачу його роздягненим, навіть у такому стані, викликала в мене огиду.

Артем відкрив кран із водою, але роздягатися не поспішав.

– Асю, у мене проблеми.

Я здивована? Ні, я взагалі не здивована! Артем та його друзі – це просто магніти для проблем. Він продовжив:

– Рік тому я взяв в однієї дуже шанованої в деяких колах людини певну суму в борг, а повернути не зміг. Мене поставили на лічильник, але моя компанія зараз котиться до біса. Батько допомогти відмовився. Мені нема чим сплатити.

Ще б їй не котитися до біса?! Після того, як Артем став генеральним директором, вона ще трималася якийсь час за інерцією, працюючи за рахунок старань свекра. Але потім, коли той зовсім відійшов від справ, Артем надто розслабився. Думав, що зможе жити на втіху, а компанія його спонсоруватиме. Та не тут було.

– Скільки грошей ти взяв?

– Двадцять тисяч доларів.

Мої очі округлилися.

– Двадцять тисяч?! Навіщо тобі стільки знадобилося?

– Не твоя справа. Аліса сьогодні вилітає?

Я кивнула.

– Тобі теж треба поїхати.

– Куди поїхати? Артеме, ти себе чуєш?! Мені треба поїхати? Якщо це все й нас з Алісою теж стосується, розказуй як є! Я мушу знати, що загрожує мені й донці.

– Тсс ... не кричи так! – він скривився від головного болю. – Все нормально. Вбити не вб'ють, не та сума. Але сьогодні мені дали зрозуміти, що у спокої мене теж не залишать. Машину забрали у рахунок боргу.

– У якому сенсі "забрали"?

Я не могла повірити. Ну всіляке було. Сутички, бійки, зламаний ніс, струс. І причини завжди: не зійшлися з мужиками у думках чи емоціях, коли випили зайвого. Але щоби борги… Такі?! Такого ще не було ніколи. Боже, двадцять тисяч! Навіщо йому потрібні були такі гроші?

– Загалом, машину вони оцінили у п'ятірку. Залишається п'ятнадцять. Вони погрожували, що, якщо не поверну гроші, прийдуть до дружини та доньки. Тому тобі треба зібрати речі та поїхати на якийсь час.

– Тобто ти реально думаєш, що, взявшись за тебе ось так, вони не будуть за нами стежити? Ти дійсно вважаєш, що ніхто не знатиме, де ми з Алісою?

– Навряд чи. Швидше просто лякають, але краще перестрахуватись.

– Так, лізь у душ, я на кухню. Якщо раптом потрібна буде допомога, клич. Вийдеш з ванної, тоді поговоримо.

Я відчинила двері і лишила його самого. Ноги підкошувалися, я ледве дійшла до кухні. Ну ось за що це мені все? За що?

– Давай я нікуди не поїду? – запропонувала Аліса.

Відчинивши дверцята духовки, тремтячими руками засунула деко з куркою.

– Що тобі вдома робити? Сидіти і дивитися, як батько зі струсом спить? Зараз душ прийме, ляже собі і вимкнеться. Іди, збирай речі.

– Все одно не зможу нормально відпочивати після такого. Він сказав, що сталося?

– Поки що недомовляє. Спробую з'ясувати.

Двері з ванної відчинилися.

– Слідкуй за духовкою, я зараз.

Артем, хитаючись, вийшов у коридор, де одразу ж поширився аромат його гелю для душу. Виглядав він набагато краще, змивши з себе кров та бруд. Але все ще опухле обличчя та синці говорили про те, що ніхто не здаватиметься. Якщо вони побили його, то ні перед чим не зупиняться, і нам з Алісою справді може загрожувати небезпека.

– Тримайся за мене, проведу тебе до ліжка. Ти маєш ідеї, де взяти ці гроші?

– Якби були, вже давно б узяв. – Артем був роздратований тим, що я ставлю дурні запитання.

 Я відкинула ковдру та допомогла йому лягти. Ось що тепер робити? Якщо я віддам йому гроші зі свого накопичення, то все – вважай, пропало. Ані грошей, ані окремого житла. Знову спільне пекло.

– Води дати?

– Ні, мене нудить і дуже хочеться спати.

– Добре, спи.

Я засминула штори і вийшла з кімнати на кухню. Потрібно подумати, що робити далі. Аліса сиділа на стільці, обійнявши коліна і притулившись до них чолом.

– Що цього разу трапилося?

– Батько має великі фінансові проблеми.

Дочка підвела голову і без жодного здивування подивилася на мене.