Розбивши її життя (частина 2) - Сафо Мелі

Ася

–  Мамулю, сирники будеш? Прокидайся і виходь, поки гарячі. Я зварю каву.

Я розплющила очі. Наді мною стояла Аліса, в піжамних шортиках та майці.

–  Угу, зараз…

Як же добре прокидатися влітку! Кімнату заливає сонячне світло, на вулиці співають птахи, і з дитячого майданчика у дворі долинають дзвінкі голоси малечі. Я провела руками по обличчю, зганяючи рештки сну... Усю ніч мені снився Семенов. Занадто реалістично. І, якби, не дивна хаотична зміна часів та локацій, я навіть засумнівалася б, що це сон. Простягнувши руку, схопила телефон та розблокувала екран.

–  Скільки? Твою мати… –  вголос вилаялася я. Годинник показував половину дванадцятої.

Хотіла одна лягти спати раніше, але поринула у свої спогади і не змогла заплющити очей до п'ятої ранку.

–  Аліс, чого ж ти мене раніше не збудила? –  запитала, заходячи на кухню.

–  Ти не просила будити, і я вирішила, що хочеш відпочити. –  знизала вона плечима, накладаючи мені в тарілку ароматні рум'яні сирники. –  Сметану, варення? Як зазвичай?

–  Полуничне?

–  Полуничне. –  Аліска засміялася і додала мені в тарілку дві ложки варення.

–  Смачно! Спасибі! Які плани на день?

–  Та особливо ніяких. Зараз приберуся у своїй кімнаті, схожу до супермаркету, докуплю все, що потрібно в поїздку і збиратимуся.

–  Добре. Тільки будь там обережна, будь ласка!

–  Не хвилюйся, все буде гаразд. Ми їдемо великою компанією, тож ніхто не пристане.

–  Хлопці будуть?

–  Мам, ну які хлопці? Мені хлопці вже років п'ять як не цікаві, а от чоловіки будуть, так що я під захистом.

Аліска мені підморгнула і піднялася з– за столу, щоб налити каву. Господи, коли вона так виросла? Тільки вчора народилася! А тут уже… «чоловіки». Ні, я все розумію, вона вже не дитина. І, звичайно, у неї теж має бути своє особисте життя. Але, блін, я ж переживаю за неї не менше, ніж раніше. А може, навіть більше.

– Що за чоловіки? Нормальні хоч?

–  Ма, ну що ти завелася? Цілком адекватні всі. Але ж ти знаєш мою завищену плнку? Так що можеш не переживати, образити себе не дам і заміж випадково не вискочу.

Про завищену планку я знала. Цікаво, звідки це у неї? Від кого? Щоб не пив, не курив, на руках носив, був гарний, розумний і сильний. Спробуй знайти такого. Я якби зустріла, сама за такого заміж пішла б. Тільки таких чоловіків удень із вогнем. Їх мало не з пелюшок розбирають. Добре, що хоч багатого не ставить на чільне місце. Коли її однолітки тільки й роблять, що шукають собі багатого папика, моя Аліска мріє про доброго, красивого і сильного. Мені є чим пишатися. Ось тільки б не обпеклася з цими своїми мріями, як я колись.

–  Чим вище літаєш, тим болючіше падати… –  випадково прошепотіла я вголос, відпиваючи з чашки каву.

–  Ти це про що, мам? Про Олексія?

Кава пішла кудись не туди, я захлинулась і закашлялася.

–  Що?!

–  Ну ти якась сама не своя останнім часом, от я й подумала.

–  Багато думати шкідливо! Чи мама тебе не вчила?

–  Треба у неї спитати. –  Аліса засміялася і цим змусила посміхнутися.

–  А якщо серйозно, то про що ти?

–  Переживаю, що закохаєшся ти.

Аліскіні очі округлилися. Вона поставила чашку на стіл і, схрестивши руки на грудях, з сумнівом подивилася на мене:

–  Ма, ти зараз серйозно? Ну, навіть якщо закохаюся, то що? Це ж чудово буде!

–  Переживаю, щоби тобі боляче не зробили.

–  Це ти за своїм досвідом судиш? –  Аліса примружилася і злегка нахиливши голову вдивилася в моє обличчя.

–  І по ньому теж.

–  З Олексієм…

–  З Олексієм. –  Це вирвалося випадково. – Алісо!

–  Мам, ну розкажи, цікаво ж! Все ж давно в минулому. От і поділися, щоб я не ступала не ті самі граблі. Чи це досі для тебе так важко?

Знову цей пильно– цікавий погляд! Ох, ця Аліска! Ну, звідки в ній ця настирливість? Наче доросла вже, а все те ж невгамовне!

–  Аліс ... Олексій у минулому. Але коли тобі роблять надто боляче, ти пам'ятаєш цей біль все життя. У минуле йдуть деталі, а біль лишається. І граблі будуть у тебе свої. –  я зітхнула, відчуваючи наполегливий погляд дочки на собі. –  Давай потім якось розповім. Можливо. Мені потрібно швидко допивати каву та йти працювати. Я проспала все на світі!

–  Розповіси, ага. Як же! –  образилася Аліса. –  Знаю я.

Вона підвелася зі стільця і ​​почала прибирати зі столу тарілки в посудомийку, а я забрала свою каву і втікла до своєї кімнати працювати. Ну, не готова я розповідати дочці в подробицях про… –  в думках промайнуло «про батька» і мої плечі здригнулися. Вперше мій мозок зіграв зі мною злий жарт. Було «дочка Семенова», «не дочка Артема», але Семенов– батько… я вперше приміряла це слово і всередині все стислося… Цікаво, яким би він був батьком?

Замислившись, я не помітила, як взяла зі столу олівець і закусила кінчик зубами. Так! Не думати про це! Чого нема, того нема. І не треба на цю тему морочитися. Я відкрила кришку ноутбука і взялася до роботи.

Переклад роману тривав години чотири. Очі втомилися, тіло задубіло і почала боліти голова. Я вирішила прийняти контрастний душ, випити пігулку від головного болю, а потім приготувати щось на вечерю. Роздягнувшись, зробила крок під воду, переключивши душ у режим гідромасажу. Так, саме те, що мені потрібно, щоб розслабитись у перерві між роботою. Вода швидко привела мене в тонус, я витерлася рушником, одягла легку сукню і вийшла на кухню.

Аліси вдома ще не було. Повна тиша та спокій. Я насипала в турку каву та поставила її на плиту. Мабуть, буде дощ, голова розколюється нестерпно. Зараз підніму трохи тиск і схожу до супермаркету за продуктами. Але тут мене осяяла одна думка: якщо Олексій живе поруч, то цілком імовірно, що ми відвідуємо одні й ті самі місця, в тому числі продуктові магазини. Тобто я будь– якої миті можу з ним випадково зустрітися. Ні, я не хочу. Може зателефонувати до Аліси? Нехай по дорозі назад купить все, що потрібно.