Ти будеш моєю - Еммі Берн

Амелія

Кафе виявилось дуже затишним, я замовила собі морозиво. На вулиці сильна спека, яку я дуже не люблю. Хоч як намагаюсь, настроїти на позитив, у мене не виходить. Передчуття просто жахливе, у голові випливають страшні картинки.

Кожна моя клітинка кричить про небезпеку. Та я продовжую сидіти на місці. На годиннику уже 15:35, запізнюється. А якщо дізнався, що Стас все знає. Ця страшна здогадка приводить мої руки у тремтіння. Тепер морозиво чисто фізично їсти неможливо. Руки тремтять так, що ложечку я просто не втримаю. Мені дуже страшно, впевненість, що все пройде добре різко мене покинула. Залишив після себе тільки відчай. " Амеліє, ти зможеш не боятись. У тебе є тільки брат, і все получиться" я намагалась заспокоїти себе цим, та виходило не дуже.

- Страшно - я тихенько промовила, мені зараз просто необхідна підтримка. Від будь-кого, просто почути, що все буде добре.

- Заспокойся, я поряд. Мої люди також. Готуйся він йде. Не смій кричати, або втікати - спочатку голос був спокійний, а далі я відчула він напружився.

Мене це аж ніяк не заспокоїло, а на оборот викликав ураган. Я важко видихаю, повітря немов закінчилось. Він йде, я зараз зустрінусь з викрадачем брата.

За мій столик сідає Ярослава. Від шоку, всі слова вилетіли із моєї голови. Переді мною сидів мій братик, вже з іншою стрижкою. На ньому шкіряна куртка, розстібнувши яку на секунду був помітний пістолет . Це він мені погрожує ?

Я дивилась у зелені очі, єдине що у нас було схожим. Але не бачила там і краплі любові. Він дивився не на сестру, а на випадкову дівчин. У голові все перемішалось настільки сильно, що я вже і забула для чого тут.

- Флешку давай - його голос був не схожим на той, який я так люблю. Навіть не привітався зі мною. Не запитав як я. Пелена сліз, уже була перед очима.

- Я майже збожеволіла, я шукала тебе всюди. Що сталось ? Ярик? - мені було важко говорити, голос дуже тремтів від хвилювання. Але на лиці брата, не було жодної емоції.

- Давай без істерик. Ок? Флешку давай. - флешка, флешка більше нічого і не хвилює. А у мене просто світ рушиться, хто переді мною?

- Ось вона - показую її у руці - Але дай відповідь на єдине запитання. Тебе ж силою ніхто не тримав так? - на останніх словах, я не стримала сльози. Моє серце розривалось на шматки, очікуючи на відповідь.

- Ти у мене дуже розумна. Тому дам тобі останню пораду, якщо на ній не те, що нам потрібно. Будь така ласкава убий себе сама. До зустрічі сестро - він забрав із рук флешку і пішов.

А я уже не стримувалась, мені було дуже боляче. Останні слова вбивали мене з середини. Я ж пішла до самого звіра, щоб урятувати його. Не знаю скільки часу я так просиділа, мені не хотілось нікого бачити. Мене зрадив найрідніший, той за кого я без роздумів віддам життя. Убив не доторкаючись, своєю байдужістю. Чому він так вчинив ?

Але в одному він правий, коли дізнаються що там не то мені кінець. Потрібно тікати з цього міста, а Стас нехай сам тепер розбирається. Я впевнена, що він знав про брата і мовчав. Мовчав, щоб я виконала свою роль. Адже якби я знала правду, втекла б одразу.

Пробую встати, ноги вже затекли від одного положення. Здається я просиділа досить довго, дивлюсь годину 17:09. Нічого собі, я зовсім утратила відчуття часу.

Кроки даються важко, все тіло досі тремтить. У грудях пекельний вогонь, мені хочеться сховатись від усього світу. І я так зроблю.

- Ти куди? Зайди за поворот. - я зараз викажу йому все, що у мене накопичилось за ці три дні. Мені боляче, і там є його вина теж.

Заходжу за поворот, але тут нікого. Правильно ми ж біля дороги, йду трохи далі і біля стіни бачу звіра. Біль і образа замикають зоровий глузд на замок. Мені хочеться висловити все і я це зроблю.

- Ти знав так ? Знав, що мій брат не в ніякому полоні ? Але мовчав, щоб я виконала це так? Тобі байдуже на мої почуття. Ну звісно я ж просто іграшка. Знаєш я дуже рада що не віддалась таку звірові як ти. У мене нікого не залишилось, і ти про це знав - я кричала, плакала. Серце здавалось зараз зупиниться назавжди. Біль ставав зовсім нестерпним, а на лиці у звіра як завжди жодної емоції.

- Попелюшко, тобі зараз боляче. Та нам потрібно їхати, це ще не кінець історії - мене на стільки обурило, як він до мене звернувся. Не кінець, дійсно, а що ще могло хвилювати звіра.

- Не смій мене так називати ясно ? І так для мене це кінець, я не хочу більше нікого бачити. Для мене все закінчилось. А якщо почнеш мене лякати тюрмою або тим мерзотником. То спішу розчарувати, мені байдуже - я не стала чекати відповіді, а просто почала бігти. Так сильно і швидко як могла. Ноги все ще погано слухали мене.Та обернувшись на зад я зрозуміла, мене ніхто не наздоганяє. Звірові також байдуже, і від цього злість та біль стають ще сильнішими.

Я роблю правильно, мені потрібно втекти. Але от куди саме, вирішу по дорозі. Потрібно заховатись, дуже надійно.

Як вам розвиток подій ? Стас дійсно відпустив ? Чи зробив видимість свободи дій ? Напишіть свою думку в коментарях.