Українська література » » Інтерв’ю з колоритним дідом - Андрій Степанович Крижанівський

Інтерв’ю з колоритним дідом - Андрій Степанович Крижанівський

---
Читаємо онлайн Інтерв’ю з колоритним дідом - Андрій Степанович Крижанівський
«Мікро-макро» надійдуть за дві години... Увага! Відділ реалізації! Занарядити літаки до замовників на тридцять перше... Так! Хай викручуються як можуть... Плановий відділ! Готуйте рапорт: план по номенклатурі та реалізації виконано...— тут Вільям Анатолійович глянув на стелю,— виконано на сто один процент...

Ми дружно зааплодували.

— Ну, начальнички, здається, вилізли! — звернувся до нас шеф.— Шарпанського доведеться поновити на роботі. Звичайно, Гідравлічек прекрасний інженер, але як постачальник до цього старого пройдисвіта не доріс. Ах, Шарпанський, не штовхач — ас! Врятував план. До речі! По дорозі в аеропорт старий скаржився, що ви зламали йому вудку, і саме в той момент, коли він тягнув з ополонки судака розміром з крокодила...

— Бреше! — похмуро сказав я.— Біля лунки якісь дві тюльки валялися...

— Як там не було,—підсумував Вільям Анатолійович,— а прогресивку забезпечив саме Шарпанський. От і скинетесь усі четверо на спінінг старому...

ТЕХДОПОМОГА

Двірниківський, автосервісний механік, визнавав тільки гіпнотичний метод самоосвіти.

Одразу по обіді він влігся на підшивках журналу «За кермом» у своєму закапелку.

Та підвищити кваліфікацію не вдалося.

Скреготнув селектор, і почувся стереоогидний голос завгара:

— Поза чергою візьми ракету. Профілактика-два.

Зачудований Двірниківський викотився у гараж. На

ямі справді стояла невеличка ракетка. Біля неї юрмилася автослюсарівська братія.

З бічного люку, як із старого «Запорожця», крекчучи, видряпався огрядний космонавт з пласким обличчям.

«Селюк,— подумав Двірниківський.— Облапошимо».

А вголос сказав: ,

— Хитра штука!

— Елементарна,— стенув плечима космонавт.— Сімнадцять гайок, чотири шпильки.

— Як-не-як — ракета! — торгувався Двірниківський.— Лайнер всесвіту!

— Від сьогодні ракети по профілактиці прирівняні до «Жигулька»,— пояснив космонавт.— Газет не читаєте?

— Читаємо,— невпевнено сказав Двірниківський (він і справді дещо читав, а саме — програми телебачення, лотерейні таблиці та некрологи).

І машинально видав:

— Навар буде?

Космонавт розгублено помацав кишені оранжевого комбінезона.

— Десятку дам...

— Мало!

— А прокурор додасть,— розсудливо сказав космонавт.

— Шуруйте, слюсарнки, в темпі,— індиферентно розпорядився Двірниківський.

І пірнув до закапелка. Та селектор швидко відірвав його від теплих підшивок:

— Вже зляпали, механік! У них змащення — на автоматиці. Закривай наряд.

«Халтурнули? — подумав Двірниківський на ходу.— Ні, на перший раз побояться».

Космонавт стояв біля відчиненого люка. Хлопці для годиться шатирили ракету ганчірками.

— Давайте червінець,— кинув Двірниківський.— І полум'яний привіт марсіянам.

— А пробний виліт? — спитав космонавт.

— А летіть хоч під три чорти! — звично підсумував сервіс Двірниківський.

— Чому я? Хто лагодив, той і випробовує,— відповів космонавт. І не встиг механік отямитися, як причепа-клієнт вхопив його обіруч і вкинув у люк.

Двірниківський ляпнувся у пілотське крісло, відзначивши його амортизаційні якості. У люку з’явилося пласке обличчя:

— Зелена кнопка — газ. Червона — гальмування. Повороти — кермом, як в машині. Жовтий промінь на екрані— ваш курс до околиць Волопаса. Суміщуйте з променем стрілку напряму — і всі діла. І не метляйтеся по узбіччях, бо КАІН — космічна автоінспекція — зажене на штрафмайданчик аж у сузір’ї Дракона. Там покукурікаєте!

— Заявляю протест! — рипнувся Двірниківський.— Вимагаю засідання профкому!

— Старт автоматичний! — вів своє космонавт. І люк одразу хряпнув. Заблимали прилади. Ракета загула й завібрувала, як холодильник після ремонту реостата.

Механікове серце йойкнуло і провалилося у шлунок — він зрозумів, що летить.

Проте ракета йшла легко, як «Волга» в експортному варіанті. І перший переляк минув.

«Так,— оговтався Двірниківський, маніпулюючи кермом,—повернуся— здеру командировочні... і підйомні... і за швидкість... і за невагомість... і за шкідливість... Сам увесь фонд зарплати з’їм! Я їм покажу експеримент!»

У бічні ілюмінатори підморгували велетенські зорі. Навстріч вигулькнув метеоритний щит: «Підвищимо видобуток солі у районі Чумацького Шляху!»

«От дають!» — подумав механік, закладаючи віраж.

Але на курс повернувся без пригод. Попереду метлялася кометка з довгим газовим шлейфом.

«Хуліганить,— розсердився Двірниківський.—А карбюратор не регульований».

Почав гальмувати. У бічні ілюмінатори вдарили червонясті бризки.

«Гальмівна рідина! — обпекло.— Спрацьовані прокладки поставили. Халтурники!»

Хід зразу ж прискорився. Кометна крутилася на курсі, як п’яна.

Двірниківський безнадійно тис червону кнопку. «Так-так,— билося у скронях,— манжети не замінили, троси не підтягнули».

«Обійду на швидкості,— знайшовся,— газ!»

Ракета пішла, як застояний кінь. Почулося: чмих-чмих! Рвонуло: вперед-назад, вперед-назад! Механік ледь не розтрощив лобом екран.

«Карбюратор! — здогадався.—Не прочистили. Голку не змінили. Насосом прокачали — і все! Бракороби!»

Кометка, яка виросла до розмірів БелАЗа, теж засмикалася. «Наша профілактика! — майнула божевільна думка.— Розжену всіх. І себе! Тільки б повернутися!»

— Дзень! — почулося. Ракету завалило ліворуч.

«Стабілізатор відвалився! — визначив дев’ятим чуттям

механік.— Підпаяти не додумались».

— Дзень! — ракета завалилася праворуч. Туди ж шугнула кометка-кометуля-кометище!

«Все!» — подумав Двірниківський, вдавлюючись у крісло.

І тут-таки ракета влипла в комету...

— Механік, живий? — почувся вереск.

Двірник івський розкрив очі і побачив, що лежить на моріжку, а над ним заливається слізьми Боря —шофер ремонтної літучки.

— Ми в кометі?

— У кюветі! — скиглив Боря.—Виїхали на лінію. За викликом. А тут рульова тяга луснула! І залетіли в кювет. Я вас ледь витяг з кабіни!

— А ракета де? — безтямно спитав Двірниківський.

— Ракета? Літучка? — ридав Боря.— Оця стара черепаха — ракета? Оно в кюветі доходить...

Двірииківськнй повернув голову і побачив літучку, що завалилася на узбіччя. З борту просто в очі били чіткі літери:

ТЕХДОПОМОГА.

СІЛЬСЬКИЙ ЩОДЕННИК ДІАМАРА СЕКТАНЮКА

Милу хохмочку підкинув мені рідини вуз! Я, майбутній поліглот, мушу їхати в радгосп збирати томати, ікск’юз мі — вульгарні помідори.

«Містика! — сказала маман.—Поясни декану, що ти не коняка Пржевальського, а світла надія скромної професорської сім’ї!»

Але мій дядько Теодор застеріг, що протест може кинути тінь на моє громадянське обличчя. «У важкі роки,— згадав він,—я не раз бував на селі. Уповноваженим по кролях і яровій пшениці. Ще на торфоперегнійних горщиках зуби з’їв! І нічого... Живий, як бачите!» І дядько притаскав мені свої мисливські чоботи, а мутер вибила довідку про застарілий плеврит. Плеврит — це звучить, але звідки застарілий, якщо мені лише дев’ятнадцять?

Востаннє ковтнув цивілізації на Хрещатику...

Прибули в радгосп. Ми з Лесем Бігуді розмістилися у сторожихи Степаниди Степанівни. Комунікабельна бабка! З телевізором, але без холодильника. «Нащо він, коли у мене погріб, як хокейний майдан»,— пояснила старушенція.

На обід зарізала нам півня. «Та не жалко,—каже,— бо вилупився, ірод, як чапля. Мабуть, гиндик курку потоптав».

А до півня —мама міа! — подала справжнісінький французький «Арманьяк»! «Це зілля,— каже,— мій мен-шенький

Відгуки про книгу Інтерв’ю з колоритним дідом - Андрій Степанович Крижанівський (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: