Веселий ярмарок - Сергій Володимирович Кисельов

Веселий ярмарок

ВИПУСК ПЕРШИЙ

Гумор і сатира

ЦЕЙ СЕРЙОЗНИЙ, СЕРЙОЗНИЙ СМІХ

Світ сміху — це особливий світ. Світ, у якому ваші очі, затуманені слізьми і горем, несподівано починають сміятися. Тобі, як кажуть у народі, не до сміху, а ти смієшся. Смієшся, щоб жити. Смієшся, щоб твої вороги плакали.

Коли я думаю про наш український народ, його багатостраждальну історію, його добру душу, його ліричність, то, гадаю, він вижив, незважаючи ні на які історичні лихоліття, саме завдяки тому, що сміявся. Сміявся тоді, коли забороняли сміятися. Сміявся тоді, коли забороняли писати, казали: «Такої мови нема, не було і не може бути». І тоді народ сміявся! Сміявся усно. Сміявся в своїх знаменитих усмішках, анекдотах, скоромовках. А згадаймо безсмертний лист запорозьких козаків турецькому султану — цей неперевершений зразок гумористичної творчості народу!

А дзвінкий сміх штабс-капітана Сіверського драгунського полку Івана Петровича Котляревського! Хіба його сміх — не подвиг? Хіба його сміх — це не виклик усьому самодурству тодішньої царської імперії, бюрократи і чиновники якої продовжували твердити, що українська мова придатна тільки для хатнього вжитку? І раптом... як грім, як блискавиця, що розкраяла навпіл небо,— «Енеїда». Чи не з цього переможного усміху, чи не з цього жартівливого співу і почалася наша нова українська література? З сміху — література? Так, з сміху. Бо й у народі кажуть: зі сміху люди бувають!

А сатира Тараса Григоровича Шевченка? Сатира, що прирівнювалася до добре вигостреної сокири. Чи не вона була посаджена у карцери і каземати? Чи не її морили голодом і проводили під ударами шпіцрутенів крізь стрій? Так, вона. Шевченкова сатира, яка ламала найтовстіші стіни казематів і карцерів. Її не можна було ні вбити, ні повісити, ні засікти шомполами. Вона жила, живе і житиме доти, допоки житиме народ і матиме здатність сміятися.

Сьогодні український радянський народ сміється як ніколи, по-особливому. Не крізь затуманені смутком очі, не

крізь безправ'я і пригніченість, а радісно, крізь усміх торжества над важким учорашнім днем. Бо ж сказано: сміючись, народ прощається зі своїм минулим.

Сьогодні наша усмішка — це усмішка сили, усмішка перемоги, усмішка здоров'я й утвердження правди на землі.

У болгарському місті Габрово, на всесвітньовідомому Будинку сатири і гумору девіз: «Світ уцілів, бо сміявся».

В ім'я цього і ми сьогодні сміємося весело і щедро, на повні груди і на всю широчінь душі своєї. Ми сміємося на вулицях і майданах. Ми сміємося в концертних залах і палацах культури. Ми сміємося по радіо і з голубих екранів телевізорів!

І в цьому здоровому сміхові — наше торжество. Торжество перемоги великих ідей, нашого морального і фізичного здоров'я.

Україна радянська сміється як ніколи. Сміється у своїх жартівливих піснях, у своїх споконвічних народних усмішках, у своїх співомовках.

Першого квітня ми щороку проводимо Всесоюзний фестиваль сміху «Вишневі усмішки», присвячений пам'яті основоположника українського радянського гумору — Остапа Вишні.

Кожної останньої суботи серпня щедро лунають пісні і жарти на традиційному Сорочинському ярмарку на честь нашого великого земляка Миколи Васильовича Гоголя.

Кожної першої суботи січня в будь-якій круговерті зимової завірюхи весело витанцьовують і жартують вінничани. У селі Хомутинцях, де, як відомо, народився, за визначенням Івана Франка, другий народний поет України Степан Руданський. Основоположник сучасних віршованих мініатюр, так званих співомовок, автор широко відомої пісні, яка ще за життя поета стала народною: «Повій, вітре, на Вкраїну».

Третього квітня сміється Одещина. Сміх її розкотисто лунає над селом Левадівкою Миколаївського району і перекочується степами аж до Одеси. Тут, на берегах Чорного моря, проходять щороку дні, присвячені, можу з упевненістю сказати, народному поету радянської України — гумористу і сатирику Степану Олійнику.

Золотої осені, дня 23-го, щедро сміється місто-музей Кам'янець-Подільський. Тут, на Хмельниччині, святкують день байки. Це свято в «столиці байки», за визначенням

Сергія Воскресенка, започатковане у день народження видатного українського радянського байкаря Микити Годованця.

І ось ще одна, сказати б, республіканська усмішка — «Веселий ярмарок». Це перша, якщо можна так сказати, гумористична ластівка. Ми віримо, що вона прилітатиме

до нас, читачів, щороку. Прилітатиме, аби тепло привітати нас щедрим сміхом, милою усмішкою, а ідейних противників наших почастувати їдкою іронією та вбивчим сарказмом, пекучим сміхом. Бо ж недарма в народі мовиться: добрим людям — на здоров'я, ворогам — на безголов'я.

Традиційно кажучи, може, тут і не все так, як би хотілося видавцям і читачам, надто ж — критикам. Але оскільки цей різнобарвний гумористичний метелик перший, то, гадаємо, другий буде яскравіший своїм дотепним розмаїттям. Головне, пам'ятаймо, переступаючи поріг «Веселого ярмарку»: не забуваймо принести сюди для людей те, що є в нас найкраще. Хай то буде афоризм чи каламбур, карикатура чи байка, сатирична мініатюра чи усмішка, гумореска чи іронічне оповідання, екслібрис чи пародія, фотографія чи дотепний витвір гончарів — усе це має нести у собі думку, а уже потім регіт. Наша мета — не лише сміятися. Наша мета серйозно задуматися: над чим ми сміємося і в ім'я чого.

Одне слово, майстрам з цеху веселого — не до сміху треба працювати серйозно, вдумливо. Отож, гострімо пера і дорожімо іменем своїм. Своїм твором, який би світився на сторінках «Веселого ярмарку» усіма гранями алмазу, чистого, яскравого, а не стилізованою підробкою під нього.

Україна сьогодні сміється як ніколи. Сміється в ім'я добра і щастя в наших оселях, в нашій Радянській Вітчизні, на всій голубій планеті. І чим гучнішим і могутнішим буде той сміх, тим спокійніше буде на нашій землі.

Щасливої дороги тобі, «Веселий ярмарку»!

Олег Чорногуз, голова Республіканської комісії сатири і гумору

Спілки письменників України

ВИШНЕВИЙ СМІХ

Допоки сміх — не вмре, не згине

Святої правдоньки вогонь!..

Завжди сміялась Україна

В обличчя ворога свого.

І кидала об землю лихом,

І жартувала: «Гріх — у міх!..»

І запорожців дужим сміхом

Карала недругів своїх.

В часи безправ'я і неволі,

В години скрути і невдач,

Затамувавши люті болі,

Вона сміялася крізь плач.

Бо невластиві «ахи» й «охи»

Були для неї з давнини...

У найтрагічніші епохи

Сміялися її сини.

І побороли злу годину,

І підняли червоний стяг!

Вишневий сміх прийшов на зміну

Гіркому сміхові нетяг.

Вишневий сміх —

дзвенить, снується!

І переконуєшся ти:

Так мудро, сонячно сміється

Од сил духовних повноти.

Микола Карпенко

ГУМОРЕСКИ БАЙКИ ФЕЙЛЕТОНИ

Режисер мав таку вагу, що міг