Веселий ярмарок - Сергій Володимирович Кисельов

Тягти свого хреста найзручніше на ближньому.

Пігмеї теж сподіваються на акселерацію.

Справжній герой нашої літератури — це читач

Г. ЯБЛОНСЬКИЙ

Народився у сорочці з каменем за пазухою.

Вітер у голові? Але ж попутний!

Багатоборство: біг по інстанціях з відомчими бар'єрами.

Епітафія: «Зайнято».

ОЛЕГ СЕЇН

Графомани! Збільшуйте золотий фонд макулатури!

АНАТОЛІЙ ШЕВА

Взявся б за розум, та де його взяти?

ІВАН СЕНЮК

Самокритичний фіміам.

МИКОЛА СЛЬОЗКО

Погана та копія, яка краща за свій оригінал.

ОЛЕКСАНДР КУЛИЧ

Виробнича травма — ударився в амбіцію.

ОЛЕКСАНДР ЗАЄЦЬ

Віктор Бакланов

ВЕРШИНА МИШКІНА

Умостившись у кріслі, Мишкін смачно жував «Баблгам» та розмірковував над сенсом свого земного існування. Ось дістав нарешті фірмові джинси «Суперрайфл» з омріяним зарубіжним ярликом: «Після прання линяють». Оце обнова! Правда, трохи задовгі. Зате можна підботфортити — ниньки це модно. Деякі підгортають аж до колін...

А саламандрівські черевики на платформі? Підвищують особистіть майже на шість сантиметрів! Простуєш впевнено, на багатьох уже дивишся згори вниз. А це вже зовсім інший коленкор. Приємне, незабутнє почуття! Ще вчора ти був невисоким, майже непомітним, а сьогодні виріс у всіх на очах. Вгору пішов!

Або взяти, приміром, ось цей палас. Нічого собі килимок — чотири на п'ять з половиною метра. Бузкові відтінки, сплетення загадкових орнаментів, схожих на космічні орбіти. Лежить, бісова штуковина, око радує. Навіть ступити боязко. Краще згорну його в рулон.

Погляд Мишкіна ковзнув по оправах особистої бібліотеки. Крізь солідне скло стелажа (зроблений на замовлення!) вітчизняні та світові класики сприймалися якось по-іншому. Вони стали ближчими, а головне — дорожчими...

А югославська стінка, змайстрована під старовину? Стоїть могутньо, неприступно, як фортечний мур. На дверцятах — масивні бронзові ручки «левина паща». З піні таємниче виглядають африканські маски — творіння народних умільців Беніну, Мозамбіку, Камеруну, Гвінеї-Бісау. «Поспілкуватися б з вами, дерев'яні друзяки, та мови вашої не знаю,— зітхнув Мишкін.— Та грець з вами, несіть свою службу, а я гляну у вікно. Як там?» Глянув униз, заспокоївся. Порядок! «Жигулі» з двома секретними замками, з квакушою-сиреною спокійно й недоторкано спочивали під липою...

Заспокоєний Мишкін знічев'я увімкнув дванадцятиріжкову люстру. Вона сліпуче заіскрилася усіма сотнями кришталиків...

«Нашкірився, наджинсувався, навельветився, моторизувався,— розмірковував Мишкін.— Відгрохав бар-камін.

Навіть гостродефіцитне мачете дістав! Ніби всього досяг. А їй, Насті, все замало. Збігла до Усть-Пузька. Ну чому, чому?» — Мишкін здійняв руки до сяючої люстри і з горя вимкнув її...

Кажуть, від яскравого електричного світла кришталь тьмяніє...

Віктор Баранов

МОВЧУН БОРЯ

У понеділок до нас у відділ призначили новенького.

— Боря,— відрекомендувався він і сів до столу.

Цей день пропав для нас марно, усіх цікавило одне: як Же поведе себе в новому колективі наш молодий колега. І ми, не змовляючись, не спускали з Борі очей.

Він трудився, навіть нашої пильності не помічав. Працювалось йому, мабуть, навдивовижу легко, аж охоче. Рівно о тринадцятій нуль-нуль він пішов обідати. Повернувся вчасно. На перекури не виходив. Щоб пересвідчитись, чи не піде він додому раніше, ми теж змушені були висидіти до самого кінця робочого дня.

Боря не пішов.

У вівторок повторилось те ж саме.

У середу ми чекали, що Боря зірветься. Не зірвався.

У четвер знову працював увесь день, як заведений... Назрівав конфлікт, це було ясно, і в повітрі пахло порохом.

У п'ятницю вирішили влаштувати Борі іспит. Не минуло й години від початку робочого часу, як до кімнати влетіла захекана Віра Павлівна й повідомила:

— У гастрономі на розі дають розчинну каву! Черги майже ніякої.

Ми всі кинулися до дверей. Боря провів нас байдужим поглядом.

Через півгодини ми повернулися. Заглиблений у роботу, Боря навіть не помітив нашого повернення.

Це вже було занадто.

— Шановний колего!— звернувся до Борі Василь Васильович.— Чи не підказали б ви мені слівце до кросворду? Свійська тяглова тварина. Чотири літери, починається на «і»...

— Вибачте, кросвордами не захоплююсь,— мило усміхнувся Боря.

Василь Васильович виокруглив очі й безпорадно розвів руками. Мовляв, коментарі зайві.

— Колего,— підійшов до Борі Семен Семенович,— чи не знаєте, як у такому становищі дати кооперативний мат у два ходи?

— У шахи граю рідко, та й то лише на дозвіллі,— зашарівся Боря.

Семен Семенович дістав із кишені таблетку. Ми стривожено перезирнулись.

— Як ви гадаєте,— спитав Борю Павло Павлович,— хто буде нашим наступним суперником у європейському турнірі — «Мальме» чи «Галатасарай»?

— А про який турнір ви кажете?— перепитав Боря. Оце вже нас доконало.

— Даруйте,— сказав я Борі,— у вас є якесь хобі?

— Ага,— кинув ствердно Боря.— У вільний від роботи час пишу гуморески.

— І кого ж ви в них оспівуєте?— мовив я з притиском на останньому слові.

— Таврую бюрократів, ледарів, прогульників і так далі. Цього ми вже стерпіти не могли.

У понеділок пішли до директора.

— Ми не бажаємо працювати разом із вискочкою (Семен Семенович згадав французьке слово «парвеню»), наклепником, паплюжником, кар'єристом, який зневажає інтереси колективу. І взагалі, людина з обмеженим світоглядом не робить честі нашому відділу!

У вівторок у наш відділ призначили новенького. Замість Борі.

— Аполлінарій Якович!— відрекомендувався він.— До речі, хто з вас дивився вчора тринадцяту серію телевізійного фільму «Лише одна мить»?

І дістав свіжий номер «Шпильок». Ми полегшено зітхнули: своя людина.

Михайло Білецький

ВОВК І ЗАЄЦЬ

Вовчисько в Зайця ікла запустив.

(Таке, на жаль, подеколи буває).

Та, вгледівши людей, заголосив:

— Пусти-и!

Рятуйте!

Заєць Вовка убиває!

— Чи ти не збожеволів, не здурів?—

Хтось обізвавсь.

— Чого роззявив пащу?

Ти ж сам на нього кинувся ні за що!

Та й хто повірить завиванням диким,

Коли злодюги більшого нема.

Поглянь лишень на себе,

Недарма

В крові завжди і пазурі, і пика!—

Почувши те, Вовк випустив Зайчиська,

Ошкірився, очима люто блиска.

— Даруйте,— каже,— коли що на так:

Я вчивсь

У заокеанських розбишак!

Микола Білкун

ДУРНІВ НЕ СІЮТЬ

Проте їх багато. От нашій Олені Сергіївні не пощастило. Жила вона в оточенні суцільних дурнів. Кругом самі дурні, дурні, дурні...

Під тобою, на першому поверсі,— дурні, над тобою, на горішніх поверхах,— дурні. Ліворуч — дурні, праворуч — так само.

Хочеш у собаку каменем кинути, а не певна, що натомість не поцілиш у дурня.

На першому поверсі — Коропчуки.

Що про них Олена Сергіївна може сказати?

— Бачили таких дурнів? Діти їм онуків на суботу