Веселий ярмарок - Сергій Володимирович Кисельов
Федот ховається за спинами людей, Кіндрат руками і очима подає Комарисі знаки, щоб закінчувала, вона ж на нього уваги не звертає, своє веде.
— Немає в мене досі гарбузів і не буде, бо померзли на полі, а тут голова казав, ніби їх і зовсім не саджали. Як же не саджали, коли я з жінками полола?! От скажи, Кіндрате, якщо їх не було на полі, то звідкіля їм узятися в твоєму дворі? Всі ж достеменно знаємо, що твоя Христя і зерняточка на своєму городі не посадила.
Переждала Комариха, доки вщух гомін у залі, і говорить лагідненько:
— Я хочу ще і тебе, Максиме згадати. Збирали ми помідори, он: Марія, Зойка, Галька і Полька були з нами, а Дора була? Не було її поміж нас. А ти ж написав, що вона теж з нами збирала, та ще й більше від нас назбирала...
— У неї ж п'ятеро діток,— засміялись молодиці, а Ко-мариха їм у відповідь:
— Нічого, що п'ятеро, ми знаємо батька кожної дитини, достеменно знаємо, яке на кого схоже.
Критику я витерпів, а от мій кум Олекса, хоч його й не згадала Комариха, не витримав, знепритомнів. Галька привселюдно за щось ляснула по щоці Романа — свого чоловіка, а Поля, жартуючи, погладила по голові Павла, він почервонів мов рак, підвівся тихесенько і — в двері.
— Меланіе Гнатівно, злазьте з трибуни, досить з них,— сміючись, почали гукати жінки.— Досить, бо чоловіки вже й так ледь живі сидять!
— Ні, я ще не все сказала про Максима, потерпіть трішки. Треба ж згадати, що він таки сім'янин хороший, жаліє жінку, вона в нього на легкій роботі. І додому він ніколи не їде впорожні, завжди щось везе для господарства. Людей теж не зобижає, коли хтось, бува, прихопить з поля чи ферми. І ще й тим подобається він мені, що боліє душею за колгосп. Посіяли, пам'ятаю, весною моркву. Ловко посіяли, рівнесенькими рядочками зійшла вона. Не знаю вже, що було потім, а тільки та морква заросла так, що за бур'яном і не видно нічого. А тут пішла чутка — їде якась комісія з району, поля дивитися. Максим, не довго думаючи, пустив на моркву трактора з культиватором, до ранку те поле й заборонував. Чистеньке й гладеньке вийшло воно. А коли б він не зробив цього? На весь район критикували б наш колгосп. Та морква, може, й померзла б, як ото гарбузи. Тож і кажу: Максима на бригадира!
...Ні, не обрали мене. Галину, Грицька Гайдученка дочку, агрономом досі працювала, на бригадира поставили. Та мова, власне, не про те: мудрою людиною, скажу я вам, повинен бути головуючий на зборах. Мусить знати, кого і коли запросити на трибуну, кому надати слово, а кому й ні.
На наступних звітно-виборних ми, я і мої товариші, це врахуємо, А поки що вітаємося до кожної бабусі, бо ніхто не скаже, коли і де зійдуться і де перетнуться наші стежини в житті.
Анатолій Гарматюк
ПРИКЛАД
Підлеглі з шефа
Брати приклад звикли:
Він зник з роботи,
І вони всі зникли.
ЗАЗДРІСТЬ
Сусідові заздрить
В усьому Антін,
В тім навіть, що довша
Сусідова тінь.
Павло Глазовий
ТАЛАНТ
Солов'ї змагалися
У зеленій хащі —
Один тьохне хороше,
Другий — іще краще.
Пісенька виходила
Надзвичайно вдала.
Ворона горластого
Заздрість заїдала.
Від тієї заздрості
Він відчув охоту
В солов'їну пісню
Власну вставить ноту.
Тож узяв та гаркнув
Так осатаніло,
Що з верби старої
Листя полетіло.
Солов'ї злякалися,
У кущах сховалися —
Вже не те що тьохкати,
Пискнути боялися.
І повірив ворон
У таланти власні:
— Так співати треба,
Сопляки нещасні!
Павло Глазовий
ПРО ПІЛЮЛІ Й ПОРОШКИ
Занедужав наш Омелько,
Кілька літ хворів.
Побував у кабінетах
Всяких лікарів.
Порошки й пілюлі всякі
Без кінця ковтав,
Доки висох, як тараня,
Аж зеленим став.
На дослідження недавно
Він в лікарню ліг.
Терапевт його облапав
З голови до ніг.
Всю історію хвороби
Пильно прочитав:
Скільки з'їв пілюль Омелько,
Скільки поковтав.
Прочитав і довго думав:
Дати щось нове —
Порошки якісь, пілюлі?
Чи нехай живе?..
Павло Глазовий
ДОКУМЕНТ
В багатьох до жартів є охота.
В зоопарку, просто серед дня,
На велику клітку бегемота
Почепив хтось вивіску: «Свиня».
Бегемот ображений закляк:
Як то можна жартувати так?
Стука-грюка мордою об грати,
Хоче кляту вивіску зірвати.
А осел, що швендяв навмання
Біля клітки, загорлав:
— Не грюкай!
В документі сказано: свиня,
То сиди тихенько там і хрюкай.
Любов Гнідець
ДИВО
За старою ходячи,
Квилив дід:
— Ти б зварила півника
На обід!
Та стара скупенькою
Все ж була,
Взявшись в боки, лазаря
Завела:
— Їв би, кажеш, півника?
От так-так!
Ну, а що ж там різати?
Він як шпак!..
Через день, удосвіта
Як на сміх,
Йшов злодюга й півника
Впхав у міх.
Вийшла баба, плачучи,
Й примовля:
— Ой, як шкода! Півень був
Як теля!
А старий не витерпів —
З печі зліз:
— Чи ти ба — за ніч одну
Як підріс!
Петро Гришко
СВИНЯЧА ЛОГІКА
Було колись це у селі глухому.
Корова з паші повернулася додому
І в хлів свинячий загляда:
— А де кабанчик, Льохо?
Трапилась біда!?
Коли його не стало?
— Його вночі вовки украли,—
Свиня байдуже їй сказала.
Корова:— Жаль!
Пропав нізащо!
Тепер самій погано буде жити...
Кирпата ж рохкає:— О ні!
Ще краще!
Усе, що всиплють у корито,
Дістанеться мені!
Є, бачте, логіка в Свині.
Петро Гришко
ОЛІВЕЦЬ ТА АВТОРУЧКА
Розсердився на Авторучку
Олівець:
— Доволі! Увірвавсь терпець!
Вона зневагою на мене дише,
Авторитет мій підрива —
Сама усі важливі документи пише,
Хоч рівні з нею маємо права.
Ні, ні! Щоб я та здався?
Образи не прощають олівці!—
І скарги сів строчить в усі кінці.
Та відповіді не діждався:
Дощенту в запалі списався.
Петро Гришко
ПОТЕРПІЛИЙ КІТ
