Інтерв’ю з колоритним дідом - Андрій Степанович Крижанівський
— О, то був таки тріумф! — сказав Дельфін.
— Отже, до справи, шановні! Мій час розрахований буквально по хвилинах. І майте на увазі: квартира, авто, гранд-ставка — усім цим забезпечив мене рідний колектив. Ви можете якісно збільшити або подвоїти блага, я не заперечую. Але цікавлюсь передусім своїм інтелектуальним, науковим зростанням. Ваші пропозиції?
— Місце у першому спецрейсі в глибини Всесвіту! — сказав Космос.
— Окрема каюта у надглибинному «Наутілусі»! — сказав Дельфін.
— Я пропоную дещо більше, дорогий бічо! Мій колектив на порозі відкриття антисвіту! І ви, дорогий, будете серед перших, хто...
— Заманливо...— хитнув головою молодик.— Але це — аванс. А щоденна робота?
— Старший конструктор? — запропонував Космос.
— Старший біонік? — зорієнтувався Дельфін.
— Провідний фізик-теоретик! — кинув козирного туза Антисвіт.
— Мілко... На такі умови пристане лише нездара Хомутовський зі Львова...
— Ну, знаєш, парубче! — почервонів Космос.— Не можна ж отак зразу... Я в твої роки лише тримісні ракети проек...
— А я з вами не пас свиней у сузір’ї Козерога,— з гідністю відповів Стас Кібертюк.
— I все ж дозволю собі...
— Не дозволите! Ліміт мого часу вичерпаний. Надумаете — дзвоніть. I не на службу, а матері. Ще — не прохопіться десь про цю зустріч. Бо коли дізнаються там,— і він штрикнув пальцем кудись у напрямку Полярної зірки,—вас будуть клізмувати...
Минув якийсь час. Ось тоді і Космос, і Антисвіт гірко пожалкували, що не довели розпочату справу до кінця, їхня надія і гордість — футбольні клуби КСК (Космічний спортивний клуб) та «Фізика» зазнали нищівних поразок від команди «Чорномор» — 0 : 3 та 0 : 4!
Три голи забив у цих зустрічах Стас Кібертюк— «другий Пеле», «геній півзахисту», «корифей сучасного футбола», як охрестила його світова преса.
Дорогою ціною заплатив Дельфін за екстра-зірку — довелося призначити Стаса своїм заступником по науковій частині. Але жертва не була марною — «Чорномор» вийшов у лідери і невдовзі став чемпіоном!
А що ж знаменитий «Славутич», еталон футбола, чемпіон чемпіонів? Команда психологічно зламалася після втечі Кібертюка і була змушена залишити вищу лігу...
А ви кажете, що час геніальних одинаків минув!
КОНТЕКСТИУ природі нічого не зникає, крім самої природи.
Якщо вас назвали дурнем, не гарячкуйте — подумайте. Якщо вгадали — тоді ображайтеся.
Людина відрізняється од мавпи ще й тим, що легко може нею стати, а мавпа людиною — ніколи!
Його Пегаса вигнали з Парнасу.
Акселерація: нетверезий молокосос.
Під мухою і заєць — лев.
Поетеса пустила сльозу десятитисячним тиражем.
Сміється той, хто сміє...
РЯТІВНИЙ РЕЙСНас підняли глупої ночі. Розхристані, змерзлі на кізяк, ми пробилися крізь заметіль до шефа.
Вільям Анатолійович ледь підвівся нам назустріч, і по його очах ми зрозуміли все.
Макінтошенко, Панібаба, Стограмович і я виструнчилися, як на панахиді.
Вільям Анатолійович тихо проказав:
— Щойно телеграфував Гідравлічек: «Надій нема». Він не повернеться. Отже, нам теж — амба! Сьогодні двадцять дев’яте, на порятунок лишається одна доба. Нас врятує тільки диво. Диво або...
— Шарпанський! — видихнули ми.
— Так, Шарпанський... Нащо ми відмовились від послуг старого?..— Шеф схлипнув.— А він... він подався нині на лід!
— Яке горе! В таку ніч... В хугу й туман... Самогубство...—застогнали ми.
Вільям Анатолійович змахнув невидиму сльозу і випростався.
— Його треба знайти. Це наш останній шанс... Отже,— в голосі шефа задзвенів легований метал,— наказую вам вийти на лід і відшукати Шарпанського живого чи... обов’язково живого!
— Але ж ополонки... Сніг... Замети... Мряка...— заголосили ми.
— Що-о?! Сподіваюсь, боягузів і панікерів серед вас нема?
— Не... ма-ма!
— Отож-бо! Дозволяю взяти спирт... е-е... гідролізний. Курс — норд-норд-віст...
— Пас! — машинально шепнув Панібаба.
— Всюдихід чекатиме вас біля затоки! Літак забезпечую я! — гримів шеф.— 3 богом, бісові діти!
...Першою жертвою льодового походу став Стограмович. Він шубовснув в ополонку, як білий ведмідь, на льоту згадав чиюсь неньку в невигідному для неї контексті і лише потім ревнув:
— На поміч, люди!
Ми витягли Стограмовича досить легко — черево послугувало йому за понтон, і з болем лишили невдаху і дещицю спирту серед холодних просторів.
Про подальші наші мандри у білій німотності зміг би оповісти хіба що майстер критичного реалізму Джек Лондон.
...— Я сліпну, все двоїться в очах,— скиглив бідний Панібаба.
— Ковтни спирту! — крикнув я, пробиваючись крізь заметіль.
— Все! Нема... В баклазі пусто... — плакав Панібаба, закладаючи віражі дикої амплітуди.
Макінтошенко героїчно просувався попереду навкарачки і їв сніг, як північний олень.
— Сушить, проклятий! — хрипів він.— Пожалкували чистого, медичного.
На крутому торосі Макінтошенко не втримався і з’їхав униз на тій самій точці, де спина втрачає свою назву.
Панібаба, який теж добряче вивалявся, жіночим голосом заспівав йому вслід:
Хлопчики й дівчата,
Нумо на санчата!
— Галюцинації! — жахнувся я і відчайдушним ривком видряпався нагору. І тут я побачив Шарпанського. Він сидів перед ополонкою у позі роденівського Мислителя.
«Все! Замерз!» — обпекла думка.
Але в цю мить монументальна фігура хитнулася і похилилася до ополонки. Побачили б фахівці королеви спорту мій потрійний стрибок! Я вмент скрутив Шарпанського і, попри його відчайдушний опір, поволік від ополонки.
— Гангстери, рекетири, свині собачі! — пручався Шарпанський.— Ви розтоптали святі хвилини мого життя!
— Калістрате Віссаріоновичу! — і собі горлав я.— Не комизьтеся, бо ми на грані катастрофи! І ваш святий обов’язок...
— Геть! — не здавався Шарпанський.
На щастя, наспіла підмога. З кличем: «Ату його!» — на старого навалилися Макінтошенко та Панібаба. І ми потягли Шарпанського способом «з варягів у греки».
Як знайшли всюдихід, я не пам’ятаю. Шеф власноручно прийняв від нас Шарпанського, рикнув шоферові: «До літака!» — і машина здиміла, мов привід.
...Світанок застав нас у шефа.
— Звістки від Шарпанського нема, чи не розбився літак? — нервував Вільям Анатолійович.— Чого у вас пики такі пожовані? Праскою не розгладиш! Залишки спирту здали?
Ми делікатно промовчали.
Напруження зростало з кожним обертом годинникової стрілки. І коли всі були на грані клінічної смерті, вбігла сяюча секретарка з телеграмою.
Вільям Анатолійович урочисто прочитав:
«Готуйте оркестр. Вибив десять ящиків запобіжників. Гідравлічек не постачальник, а пацан. Вилітаю з вантажем рейсом 43. Спасибі наперед. Шарпанський».
Шеф включив селектор:
— Увага! Аврал! Складальний цех переходить на цілодобову роботу! Запобіжники до приладу