Підкорена босом - Аманда Рід

Мені здається у повітрі застигає якась неприємна напруга. Андрій Ігорович, звісно, не подає знаку. На його чудовому обличчі застигла зосередженість, а ще він не промовив жодного слова після того, як за Робом та Каріною зачинилися двері.

Можливо, це я себе накручую. Перебуваючи в дивних сексуальних стосунків з босом, потихеньку починаю божеволіти.

Мої думки зовсім не зосереджені на роботі, і виявляється, я не вмію розділяти особисте та важливі обов'язки. Просто у мене нікого «особистого» ніколи не було.

Відносини не складалися, а в роботі всі почуття атрофувалися... Але зараз усе перевернулося з ніг на голову, і тепер я ні про що не можу думати, як про боса... А ще ці двоє підливають олію у вогонь.

Вони займалися сексом утрьох!

Зажмурююсь, щоб прогнати неприємні думки, але перед очима проти волі починаються зʼявлятися збочені картинки: напівтемрява, оголені тіла. Чоловік, жінка, чоловік. Вони в неї повільно входять і пестять губами та пальцями гострі соски… вона стогне… Мій Андрій Ігорович із силою стискає пружні стегна в той момент, коли бере Карину ззаду. Він не стримує себе і залишає кілька синців на білій шкірі. Починає вбиватися сильніше і намотувати блискуче чорне волосся на кулак. А Каріна, стогнучи, посмоктує член Роберта...

Яскравий спалах і на секунду, на якусь нікчемну секунду на місці Карини я бачу себе…

— М… — недозволений стогін злітає з моїх губ і я сильно стискаю ноги. Неконтрольований спалах збудження пронизує тіло, змушуючи витягнутися як натягнута струна. Боже, яка гидота…

Та ні за що у житті!

— Ти щось сказала? — у мене встромляється чіпкий погляд боса.

— Ні! — блимаю очима, намагаючись прогнати огидні картинки.

— А така червона чого? — недовірливо мружиться.

— Нічого! Тут жарко! — підстрибую з місця і швидко підходжу вікну, щоб відкрити його. Моя уява хвацько розігралася. Нема кому мене сварити за подібні думки.

— Включи кондиціонер, якщо жарко! — суворо відповідає бос.

Я не розумію, як у нього виходить бути таким зосередженим під час робочого дня, а як тільки годинник пробиває шість вечора, мій бос кардинально змінюється, перетворюючись на голодного звіра. Це справжній талант.

— Так, — подивившись на наручний годинник, мій бос знову заговорює: — У машині охолонеш. Нам вже час.

Киваю і на слабких ногах виходжу з кабінету. Офіс уже напівпорожній, бо підлеглі не чекають жодної секунди свого законного обіду, швидко біжать по своїх справах.

У ліфті ми з босом опиняємось одні. Він завмирає впритул до мене та спиною я відчуваю його сильне тіло. Мить і на моїх стегнах чоловічі руки. Андрій легко тягне мене на себе і сідницями я втискаюсь у тверду чоловічу гідність.

— Про мене думала, Лізок? — шепоче мені бос, кінчиком носа пестячи моє вушко. — Зізнайся, моя погана дівчинка.

— Про вас…

Звичайно, я говорю йому чисту правду, ось тільки трохи не домовляю.

— Ти відчуваєш, як я тебе хочу?

— Відчуваю…

— Чи залишишся сьогодні в мене? — шепоче власний змій-спокусник.

— Залишуся… — закушую губу і чую задовільний рик. А потім ліфт різко сіпається і зупиняється на іншому поверсі. До кабіни заходить Роберт. З моїх стегон зісковзують гарячі пальці боса.

— На обід?

— У справах! — гарчить Андрій.

Я перетворююся на соляний стовп. Ні, це не через ту мерзенну картинку, а через погляд цього хтивого іноземного недо-боса. Його очі без сорому роздягає мене.

Таке відчуття, що Андрій Ігорович також це відчуває. Він стає між мною та Робом, ніби закриваючи мене, і мені відразу стає спокійніше.

На цей раз ліфт зупиняється на потрібному поверсі, на парковці. Не попрощавшись, ми з Андрієм ідемо і швидко доходимо до його машини.

Тільки всередині дорогого салону, що приємно пахне шкірою і дивовижними парфумами мого боса, я заспокоююсь. А коли величезна чоловіча долоня приземляється на моє стегно, я зовсім розтікаюся калюжкою по сидінню.

— Мені не подобається містер Роберт, — несподівано висловлюю свої почуття. Не впевнена, що це правильно, адже ми лише коханці.

— Мені також він уже чомусь не подобається. Не подобається, як він дивиться на тебе. Невже сліпий, виродок? — гарчить Андрій, і мені стає ще краще.

Мені хочеться торкнутися його. Усередині лопається якась бульбашка і розливається приємним теплом, обволікаючи кожну клітинку.

Я повертаюсь до боса і пальчиками торкаюся його колючої вилиці. Чоловік сіпається і дивиться на мене. Погляд стає нестерпно темним, а мені стає тісно у власному одязі.

— Що ти робиш, Лізок? — хрипко вимовляє він, не зводячи з мене очей.

— Не знаю…

— Ініціативу проявляєш?

Питання було риторичним, тому що босу просто не потрібна на нього відповідь. Повернувшись усім корпусом, Андрій нахиляється до мене і впивається в губи. Чоловіча рука опускається на мою потилицю і поцілунок поглиблюється. Нахабно, владно, бос проштовхує свій в мене, і я млію. Дряпаю нігтями його колючі вилиці й сама наближаюсь до чоловіка, бажаючи розчинитися в ньому без залишку.

— Я хочу тебе прямо зараз! Чому ти, блядь, не в спідниці? — гарчить мені в губи, прикушуючи мою нижню губу. — Я як цуценя малолітнє поряд з тобою. Що ти мені в каву підсипала?

— Нічого… — белькочу, задихаючись. — Я ж не ваша секретарка… Я лише випадково розбила ваш телефон.

— Тим самим привернула мою увагу! — бос легко підхоплює мене і перетягує до себе на коліна.