Підкорена босом - Аманда Рід

— Лізок! Ти що робиш? Ти навіщо мою кухню цнотливості позбавляєш?

Бос з'являється з нізвідки і я верещу від несподіванки. З рук випаде лопатка і падає вниз, боляче врізаючись у ступню.

Ось до чого доводить бажання зробити щось приємне. Я хотіла влаштувати нам сніданок як із картинки знаменитого Пінтересту. Поки Андрій Ігорович був у душі я зробила ревізію його кухні й на превеликий подив виявила всі необхідні інгредієнти для «сніданку з картинки».

У нього навіть полуниця ароматна є.

— Я тільки хотіла приготувати для нас сніданок… — ледве стримую сльози. Клята лопатка! Боляче.

Закушую губу і спостерігаю як бос наближається до мене.

Його засмагле тіло вкрите прозорими хаотичними крапельками води, а низько на стегнах завʼязаний білий пухнастий рушник.

Облизую губи й відступаю, врізаючись у зріз стільниці. Бос нахиляється та підіймає лопатку. Підходить до раковини й ретельно миє її, потім повертає мені.

— Ти чого тремтиш, я пожартував, — розвертає мене до плити. Чоловічі долоні лягають на стегна і задирають сорочку, яку я одягла замість одягу. Чесно кажучи я не пам'ятаю де мій одяг. Може у ванній кімнаті?

— Гадки не мав, що у мене є такі приблуди, — опустивши підборіддя мені на плече, дивиться на маленьку вузьку сковорідку й лопатку в моїй руці.

— Хіба ви не готуєте? — нервую, бо проти волі… збуджуюсь. Так! Мене дуже збуджує ця ситуація, можливо навіть більше, ніж порочні ласки мого боса.

Ви тільки уявіть: гарний чоловік, ви гола в його сорочці готуєте для вас сніданок. Ось й намалювалася ще одна картинка з Пінтересту.

— Кілька разів на тиждень приходить група людей, назвемо їх так. Кухар і двоє… покоївок. Вони доводять до ладу мою квартиру. Мені тільки за бажанням потрібно в мікрохвильову піч закинути контейнер.

— Пощастило вам… — зітхаю і перевертаю черговий млинець.

— Перестань мені ВИ-кати. Здається, вчора ми достатньо раз перейшли на ТИ. Це звичайно прикольно, але викатимеш мені в робочий час.

— Добре, Андрію Іго… просто Андрію.

— Чудово. Від тебе приємно пахне мною, — Андрій заривається носом у шию і ніжно кусає, примушуючи кров прискорити свій темп.

Усміхаюся. Не хочу спускатися з неба на землю.

— Якби я був не настільки голодний, ще раз засадив би тобі біля плити, — гарчить, а в мене підкошуються ноги.

— Добре, що ти голодний, — кусаю нижню.

— Втомилася, Лізок? Насичена ніч була? 

— Ага! Ходити важко… — тихо відповідаю. Мої щоки палахкотять.

— Ну, вибач… — цілує в щоку. — Дуже вже ти гарна. Не відірватися прям. Але поки ти не почнеш приймати пігулки, ні-ні!

— Я не знаю хорошого лікаря і тим паче якісні препарати… — щиро зізнаюся.

— Не хвилюйся! Поснідаємо і я подзвоню кому треба. Давай, — ляскає мене по сідниці, — накривай на стіл. Нам ще сьогодні бажано з'явитися в офісі.

Андрій іде, а я накриваю на стіл. Докладаю всіх зусиль, щоб йому сподобалося, як все виглядає. Щодо смаку – я впевнена. Це бабусин рецепт млинців, за нього можна душу продати.

Не знаю, навіщо я так стараюся. Адже у нас схоже на те, про що розказувала Ганна: у нас секс без зобов'язань. Але мені так хочеться Андрію Іго-го… тобто Андрію зробити приємне. Вчора він дуже постарався, щоб приємно було мені.

Бос з'являється за кілька хвилин у повному параді. Тільки піджака не вистачає. Він закочує манжети на сорочці та сідає за стіл.

— Виглядає дуже красиво, — дарує мені комплімент і підсуває до себе тарілку. Починає трапезувати й тут же стогне: — Ліза-а-а… М… що це?

— Подобається? — смикнувши бровою, повертаю вчорашню фразу. — Для вас… тобто тебе, старалася.

Усміхаюся і не можу відвести очей від куточка губ. Там застигла крапелька джему і мені чомусь дуже хочеться її злизати. Але натомість я просто опускаю очі вниз.

— Дуже подобається! Ти молодець! — прожувавши, бос знову заговорює. Ось тільки тепер його голос дуже хрипкий і плекає мою шкіру: — До члена мого, шлях знайшла, тепер до шлунка підбираєшся? — посміхається. — Що далі, моє серце захочеш?

Я густо червонію. Чому він завжди такий прямолінійний? Ні, це звичайно добре! Злісної каверзи від нього не варто чекати. Але ось так лупити все в чоло про член… 

Я ж соромлюся...

— На довго не загадую, — пищу тоненьким голоском, боячись підвести очі. — Але якщо це не стосується роботи…

— Розумниця! — вкотре хвалить мене. — Я теж не фанат, планувати на майбутнє. Для цього я маю тебе, — підморгує.

Дверний дзвінок трохи послаблює нервову напругу і я смикаю в голові до дверей.

— Хто там? — тихо цікавлюся.

— Швидше за все до тебе, — бубонить із набитим ротом бос. — Іди, відкрий, маленька.

— До мене? — переводжу переляканий погляд на боса.

— Ага! — проводить пальцями по підборідді. — Вперед.

Поволі підводжусь і на слабких ногах йду до вхідних дверей. Дорогою наглухо застібаю всі ґудзики на  сорочці боса.

Чомусь я дуже нервуюсь, ніби йду на плаху. Долоні мокрі й тремтять. Протяжно зітхнувши, я відчиняю двері й перед очима з'являється чарівна дівчина з футляром для одягу та невеликим фірмовим пакетом із логотипом крутого бренду спідньої білизни.

— Це для вас, — передає мені все, що в неї в руках. —  Гарного дня.

Зникає. А я продовжую стояти роззявивши рота. Що це? Ні, я звичайно розумію, що це? Але... за що? За те, що бос вчора вийшов з-під контролю і розірвав на мені трусики?

Повертаюся до їдальні та трясу пакетами.

— Так, Лізок, — бос накладає собі нову порцію ласощів. — Це для тебе. Сподіваюся з розмірами вгадав. Вчора всю ніч визначав їх.

Ах… ось як це називає. Ось чим ми займалися вчора. А я думала у нас секс без зобов'язань.

Не можу стримати посмішки та не можу відмовитися від подарунка. Перекидаю футляр з одягом через спинку стільця і розпаковую коробку з білизною.

— Чудовий вибір, Лізок! — мій задоволений бос відкидається на спинку стільця посміхається. — Влаштуй мені дефіле, будь ласка!