Підкорена босом - Аманда Рід

Завмираю з коробкою в руках і не можу поворухнутися. Жартує мій нахабний бос або серйозно хоче, щоб я стала його десертом? Не надто багато солодкого, йому так не здається?

— Може, краще стриптиз відкласти на потім? — міцніше в пальцях стискаю коробку.

— Чого ти соромишся, Лізок! У тебе надзвичайно привабливе тіло! Не можу на тебе надивитися… — хрипко закінчує він.

Ну, якщо так…

Закушую губу та відкриваю коробку. Через гарний настрій з'являється і незнайома грайливість у рухах.

Дістаю з коробки невагомо-ніжні трусики й надягаю їх. Тягну вгору по струнких ногах. А потім, даючи можливість босу пофантазувати, елемент білизни ховається під його сорочкою, так і не показавши йому бажані інтимні зони.

Бос гарчить та підіймається з місця. Витирає серветками руки та губи. Підходить до мене. А я шумно ковтаю, упираючись сідницями в стіл, хапаюся пальцями за зріз.

— Так не піде справа, — Андрій підходить впритул й хапається за сорочку. Смикає в різні боки та розкриває її, забувши про ґудзики.

Ґудзики із тріском летять на підлогу.

— Так набагато краще, — облизуючись, дивиться на мої груди, що швидко підіймаються.

Ніжно проводить тильною стороною руки на моєму тремтячому животу й зупиняється біля трусиків. Стискає пальцями тканину та розтирає її.

— Чудова якість!

— Згодна… — ворушу губами, що оніміли. Я ж думала на сьогодні наша близькість закінчилася, але зараз я дуже хочу, щоб бос опинився в мені... Щоб взяв мене на цьому столі.

Зчитуючи мої вібрації, Андрій переводить хижий погляд на мої груди. Вказівний палець торкається ніжно-рожевої ореоли й починає водити навколо соска, спостерігаючи як він стає твердим від напруги.

Не лише я напружена. «Напругу» чітко видно й у боса у штанах.

— Може… залишимо… на вечір?

— Замовкни! — бос відчутно стискає мої налиті збудженням груди та нахиляється, щоб всмоктати сосок.

— Ах… — шумно видихаю і вигинаюсь від такої бажаної ласки. До побілілих кісточок стискаю зріз стільниці.

Мене пробиває струмом. Це неймовірний коктейль насолоди. Його губи, язик і зуби виробляють щось неймовірне з ніжним тілом. А щетина, яка весь цей час дряпає шкіру, викликає величезні мурашки по всьому тілу. Здається, мені знову потрібна нова білизна, бо ця наскрізь промокла.

***

В офісі ми з'являємося окремо, незважаючи на те, що приїхали разом. На слабких ногах йду по наповненому співробітниками коридору і вся тремчу від відчуттів, що тягнуть внизу живота. Мій бос справжній нелюд, він не дав мені вибухнути від збудження, а вирішив залишити повільно тліти, згоряючи від спогадів спільного сніданку.

Андрій Ігорович не поснідав мною. Що ж… Сподіваюся і він проведе сьогоднішній день із болючим стояком у штанах.

— Лізо! — з нізвідки з'являється Ганна й тягне мене на кухню для співробітників. — Ти чого спізнюєшся? — шипить мені в обличчя. — Тут справжній аншлаг. Каріна та Робчик завітали.

Від згадки про останнього тіло проколює тисячами невидимих голок.

Роберт нас застукав у вельми непристойному стані… А що якщо йому таки вдалося роздивитися хто був під його «другом». Хитаю головою, проганяючи погані думки. Було вимкнене світло. Це все моя вразливість…

— А ще кажуть, — розливає каву на дві чашки й одну пхає мені до рук. — Ти з незрозумілих причин перебралася до біг боса в кабінет? Вирішила підвищення собі «висмоктати»? — хитро примружується. — Ти не думай! Я нічого проти не маю. На війні всі засоби...

— Що? Що?! — задихаюся від обурення і віддаю їй каву. — Як у тебе в голові такі думки з'являються? Андрій Ігорович дуже хороша та поважна людина. Він дбає про своїх співробітників і його обурив той факт, що я працюю в архіві, — дуже завзято починаю виправдовуватися. — Поки мені шукають новий кабінет, він люб'язно запропонував попрацювати у своєму.

— А ну раз так… — знизує плечима, не вірячи моїм виправданням.

— І взагалі досить збирати плітки. Нам не за це платять! — невдоволено фиркаю та розвертаюсь, прямуючи до виходу з кухні.

Боже… треба поводитися стриманіше та обережніше…

— До речі, чудовий костюм! — летить мені в спину. — Виглядає набагато краще ніж зазвичай…

Звісно, краще! Адже цей костюм коштує як три мої зарплати.

Залишки ранкового збудження погасила агресивність. Вихром проношуся коридором і не розрахувавши сили влітаю в кабінет боса. Там на мене чекає сюрприз у вигляді трьох босів.

— Йой, вибачте! — злякавшись, застигаю у дверях під прицілом трьох пар очей.

Роберт сканує мене з ніг до голови, Каріна невдоволено підібгавши губи робить те саме і тільки Андрій Ігорович, блиснувши знайомою пітьмою в очах усміхається і киває на довжелезний стіл, на якому він мене вчора мало не трах...

— Ти нам не завадиш, — каже мій улюблений бос. — Починай працювати.

Стримано киваю і в мертвій тиші швидко цокаю підборами до краю столу для переговорів.

Роберт продовжує мене розглядати, чим починає дико дратувати. А Каріна повертається до Андрія й щось нашіптує йому милим голоском.

— Лізок! — несподівано лунає голос Андрія, і я підскакую злякавшись. — Нічого не планую на обід. У нас зустріч. Я вже про все домовився!

— Угу, — пищу тоненьким голоском і ховаюся за ноутбуком.

— Як це? — Карина більше не шепоче. — Зазвичай ти береш мене на ділові зустрічі. Що змінилося?

— Все змінилося! — суворо відповідає мій улюблений бос, викликаючи у мене напад неконтрольованої радості та посмішки. — Якщо ми закінчили...

— А ми не закінчили! — гаркає Карина і тицяє в мене пальцем. — Ця сіра миша перервала дуже важливу розмову.

Швидше за все розмова була на тему трійничка, що не відбувся. З глузду з'їхати... незадоволена жінка гірша за чотирьох вершників Апокаліпсиса.

— Ми закінчили Карина, — Андрій посилає їй вбивчий погляд, від якого дівчина сутулиться. — Я вийшов із гри.