Твердиня - Максим Іванович Кідрук

Нерівна зелена поверхня мелькала менше ніж у п’ятнадцяти метрах під днищем «Мі-17».

Сорок метрів… Окремі гілки черкали днище.

Віктор опустив руку, намацавши пальцями важіль «крок-газ» з лівого боку від крісла. Збільшення кроку гвинта, що є завершальним етапом авторотаційного спуску, на жаргоні вертольотчиків називається «підривом гвинта»: лопаті повертаються навколо поздовжньої осі, забезпечуючи найбільший можливий кут для потоку повітря, що набігає («спираються» на повітря), підйомна сила стрімко зростає і…

— Brace yourselves for impact![177] — закричав Віктор і смикнув ручку «крок-газ» на себе.

Він зробив усе правильно. Набрав висоту, «спустив» гелікоптер униз, коли заглухнули двигуни, тим самим розкрутивши ротор, вчасно виконав «підрив гвинта». Не його вина, що приземлятися довелось у непролазній сельві.

Шум лопатей поінакшав, поважчав, і вертоліт завис, викликавши почуття ущипливої порожнечі в животах Віктора, Джима й Гордона Лі. Швидкість зниження впала до 1 м/с, що було ідеальним для посадки… певна річ, якби було куди сідати.

Дві секунди «Мі-17» нісся просто вперед, зминаючи носом нещільні крони найвищих дерев. Лопаті чіплялися за гілки, гнулись і з дивним звуком (так наче лопає туго натягнутий дріт) ламалися. Щось дзвінко заскреготало в автоматі перекосу[178], стійку керування циклічним кроком гвинта вирвало з рук Віктора. Ще за секунду, лишивши за собою широкий тунель, вертоліт повністю зник у заростях, пішов, наче субмарина під воду. На коротку мить «Мі-17» зупинився, не посуваючись ні вперед, ні униз (Віктор устиг зміркувати, що, можливо, туге переплетіння гілок втримає вертоліт і вони зможуть вибратися, спуститись на землю по ліанах), але порожній «Мі-17» важить сім тонн, і це занадто навіть для найтовстіших дерев на планеті. Пролунав оглушливий тріск — затріщало зразу звідусіль, — і гелікоптер зірвався.

В момент удару об землю Віктор побачив, як неприродно вигнулась шия Гордона Лі. Ліва ключиця зламалась, прорвала шкіру і, висунувшись практично на всю довжину, в’їхала у підборіддя. Другий пілот змахував на ляльку, якій невидимий малюк намагається відкрутити голову. Ця думка стала останнім, що промайнуло у голові Віктора перед тим, як свідомість облягло чорнотою.

CLXIII

20 серпня 2012 року, 13:00 (UTC – 5) Паїтіті

Джейсон Х’юз-Коулман стояв біля ліжка і з сумом дивився на Семена. Біля розпухлої ноги росіянина порався Мел Барр. Сьома, знову відключившись, лежав без свідомості.

— Що скажеш, костоправе? — придавлено спитав сивочолий.

— Кепські справи. — Після отруєння Ірландець говорив розтягнуто, слова виповзали з рота однорідною клейкою масою. Руки, що бинтували ногу, час від часу смикались, і бинт вислизав з-поміж пальців.

— Наскільки кепські?

— Я дав йому антибіотики, але, боюсь, це не допоможе. Хлопцю потрібна операція.

Джейсон підібгав губи. Стільки лайна звалилось на голову — диверсія, спалений барак, втрата «Мі-17» з усіма пілотами, тепер іще Семен — і все, чорт забирай, в один день!

— Ти зможеш ампутувати йому ногу?

Мел Барр випростав спину і повернув голову на боса:

— Ти питаєш, чи зможу я ампутувати йому ногу так, щоб він після цього вижив? — відповіді він не ждав. Питання було риторичним. — Скажу так: «Jacksonville Jaguars»[179] мають більші шанси виграти наступний «Super Bowl», ніж цей хлопчина — опритомніти після того, як я відітну кінцівку в тих умовах, що зараз на Паїтіті.

Сивочолий роздратовано форкнув і зиркнув у вікно. Більше за ситуації, які він не міг контролювати, чоловік ненавидів лише ситуації, в яких він не міг нічого змінити.

Через хвилину Джейсон поцікавився, показуючи пальцем на непритомного Сьому:

— Як думаєш, він міг організувати оце паскудство?

Ірландець здивовано звів брови:

— Хто — студент? Для чого?

— Можливо, їм вдалось зв’язатися з зовнішнім світом і… вони знали про літак.

— Але яким чином?

Джейсон знизав плечима:

— Не знаю… Може, вони знали, що їх шукатимуть, якщо вони не повернуться вчасно.

— Подивись на пацана, Джейсоне. Якщо не брати до уваги тих, хто врізав дуба, він найбільше постраждав.

Сивочолий прискіпливо обдивлявся нерухоме лице Семена з сіро-синіми колами під очима.

— Хіба не міг він сам хильнути отрути, наприклад, побачивши, що щось пішло не за планом, і таким чином зняти з себе підозри? — Джейсон морщив лоба. — Треба гарненько допитати Марко і Ама…

В цей момент, потривожений маніпуляціями лікаря, Сьома очуняв. Лице перекривила гримаса болю. Побачивши сивочолого, хлопець вирячив очі.

— Джейсоне… Джейсоне…

— Говори, — сказав чоловік.

— Я знайшов, — прохрипів росіянин. Перед очима стояли слова, викладені корою на землі.

АТОМ — ПРОТОН — ЭЛЕКТРОН

Це ж так просто! Як він не додумався раніше? Потрібно було накачатись до повного потьмарення галюциногенами, щоб усвідомити очевидне.

— Що знайшов?

— Константу… — слова давались Семену з трудом. — Велику…

— Що? — Сивочолий попервах не збагнув, про що говорить хлопець.

— Відношення маси протона до маси електрона.

Обличчя Джейсона витягнулось. Вдруге за день усе перевернулося в його голові. Не міг Семен організувати диверсію, а тоді, прокинувшись, думати про глобальну константу, що дасть можливість докопатися до таємниць Паїтіті.

— Зараз не час, Семене. — Сивочолий зм’якшився.

— Дайте мені листок паперу, — кривлячись, попросив хлопець.

— Послухай…

— Я наполягаю.

Джейсон потягнувся до стола, що стояв біля іншої стіни, і витягнув з шухляди чистий аркуш. Разом з ручкою передав росіянину.

— Відношення маси протона до маси електрона становить 1836. — Повернувшись на бік, Сьома написав число на листку. — Це не точне значення, в числі є дробова частина, але вона нам не потрібна[180]. Ціла частина — 1836 — достатньо велика й безрозмірна, а значить є однаковою, що у нас, що в Паїтіті. — Хлопець перевів її у вісімкову систему числення. — У вісімковій системі 183610 дасть число 34548, — знаючи на пам’ять цифри цивілізації Паїтіті, Семен намалював у нижній частині аркуша чотири символи:

Неслухняними пальцями відірвав шматок листка і подав Джейсону:

— Ось що треба шукати. Звеліть своїм людям — ученим, каменярам, усім, хто працює з каменями чи золотом, — хай шукають подібний напис у надрах Паїтіті.

Нічого не розуміючи, Мел Барр переводив здивований погляд з хлопця на чоловіка. Х’юз-Коулман забрав папірець і промовив слова, яких Ірландець не чув від боса за весь час роботи у Твердині:

— Все зроблю, Семене.

Сьома безсило повалився на спину і