Твердиня - Максим Іванович Кідрук

— Ти дав йому знеболювальне? — строго спитав Джейсон.

— Знеболювальне йому не допоможе.

Сивочолий схилив голову до плеча, намагаючись не дивитись на хлопця.

— Зроби ін’єкцію кокаїну. Найкращого, який тільки є у Амаро.

— Добре, — кивнув лікар.

CLXIV

20 серпня 2012 року, 13:16 (UTC – 5) Паїтіті

— Він, — твердо заявив Амаро. — Це він мене зв’язав. — Коротун тицьнув пальцем на Марко Молінарі.

— Ам… А… — Колір збіг з обличчя кухаря, він став сірим, мов мрець.

Довкола них згуртувались Джейсон Х’юз-Коулман, Мелл Барр, Род Холмґрен і Луїс Данкович. Віддалік за групою, що зібралась навпроти піраміди, назирали Левко і Ґрем.

— Ти впевнений? — перепитав сивочолий.

— Абсолютно. — Повіка двічі смикнулась, Амаро вишкірився. — Визнаю, Джейсоне, я винен, я був під кайфом, але нічого б не сталось, якби не цей італійський запроданець. Я точно пам’ятаю, як перед приходом він увірвався в мої апартаменти, стягнув мене зі стільця і… зв’язав. — Насправді недоросток пригадував лише те, як Марко торсав його, відразу після чого він відключився, зате, прокинувшися зі скрученими мотузкою руками й ногами, Амаро зробив висновок, що винен в усьому італієць. Хто ж іще?

— Я приходив, щоб розповісти про студентів! — закричав Молінарі. — Щоб сказати тобі, що японка підкинула отрути в їдло!

Кухар зробив рух у бік Амаро, чи то збираючись штовхнути пігмея, чи то замахуючись, але Род Холмґрен випередив його, вдаривши носаком черевика під коліно. Марко скрикнув і став на коліна. Його голова опинилась майже на рівні з головою куцана.

— Ти хотів попередити Амаро, а потім дозволив усім, хто стільки років жив пліч-о-пліч з тобою, зжерти отруєну їжу? — просичав Джейсон.

— Я… е… — Італієць затремтів, зрозумівши, до чого все йде. — Джейсоне, не треба, — почав благати, — ти робиш помилку. Присягаюся, в усьому винні студенти.

— Віддайте Амаро його зброю, — наказав Х’юз-Коулман.

Довготелесий Род дістав з-за пояса пістолет і віддав його Амаро Кіспе. Карлик зраділо вищирився.

— Ти знаєш, що робити. — Джейсон кивнув, показуючи на Марко Молінарі.

Пістолет, здавалося, вистрелив сам по собі. Перша куля поцілила в обличчя кухарю, понівечивши його до непізнаваності. Поки тіло опадало, розпластуючись по траві, Амаро встиг всадити в нього ще дві кулі.

Сатомі скрикнула, Ґрем з Левком несамохіть заплющили очі. Провина за смерть італійця лежала і на них також.

— Може, варто було спитати, для чого він це зробив? — обережно сказав Ірландець.

— Яка різниця? — відрубав Джейсон. — Хороший зрадник — мертвий зрадник. — І закрокував до свого котеджу.

Мел Барр знизав плечима. Різниця була. Попри те що він почувався як після перепою, лікар пам’ятав, що найперші ознаки отруєння проявились саме у Марко Молінарі. А ще Мел чудово пригадував дивну поведінку Семена, який почав кричати про те, що в кухаря напад епілепсії, і потурбувався, щоб якомога швидше прибрати італійця з-перед очей тих, хто сидів за столами.

Ірландець провів поглядом Джейсона, а тоді розвернувся і зиркнув на трьох студентів, які, до кінця не отямившись, сконфужено тупцяли віддалік.

До вечора Род і Лу оцінили масштаби диверсії і доповіли Джейсону: спалено барак, зруйновано кухню, потрощені комп’ютери й інструменти в одній з лабораторій, кілька куль прошили «Colibri», але ушкоджень несумісних зі стабільним польотом не виявлено, загинуло двоє вартових-перуанців (обоє — від кульових поранень), один мачігуенга звалився з великої піраміди, ще один — зник безвісти, археолог Джеррон Старкс випустив собі кишки. Загалом вісім (враховуючи пілотів) трупів за один день — такого не було з часу заснування колонії на Паїтіті.

У ніч з 20-го на 21 серпня кількість загиблих, хай як це дивно прозвучить, зменшилася.

О пів на третю ночі з сельви виповз Віктор Шако. Він почав кричати, кличучи людей на допомогу, вартові розбудили Джейсона, і всі разом вони притягли пілота на терасу.

Віктор народився в сорочці: після аварії «Мі-17» чоловік відбувся переломом одного ребра і подряпинами. Гордону Лі Куперу і Джиму Ломбарді пощастило менше. Значно менше.

CLXV

Вівторок, 21 серпня 2012-го, став особливим днем.

Спочатку один із мачігуенга, якого поставили перебирати золоті прикраси, в пошуках наданих Семеном констант, притягнув Джейсону золотий ролик.

— Не зовсім схоже, там ще цятка і риска попереду. І в кінці трохи є. Але частина ніби збігається, — винувато пояснював індіанець.

Вихопивши ролик, Джейсон помчав до Сьоми, який другий день поспіль відлежувався у котеджі.

Навіть будучи під кокаїном (інакше він не міг, біль був настільки сильний, що Семен постійно непритомнів), хлопець втямив, що перед ним постійна тонкої структури, записана однорядковим вісімковим дробом. Риска, схожа на недомальований знак інтегралу, схоже, слугувала розділювачем між цілою та дробовою частиною.

Не встигли росіянин з американцем усвідомити значення знахідки, як заявився ще один мачігуенга. Цього разу із золотою табличкою, на якій також був витиснений вісімковий дріб.

На табличці було зафіксовано число 3454,116124674, яке при конвертації у десяткову систему давало величину 1836,1526675, котра з точністю до мільярдної долі відображала відношення маси протона до маси електрона.

Сьому ледь не розірвало від емоцій. Джейсон теж не стримував збудження.

— Чорт забирай, хлопче, скільки тобі платили у Швеції?

— Ну… в мене була стипендія.

— Так скільки?

— 1200 євро в місяць.

— Я платитиму тобі 12 000, якщо ти працюватимеш на мене.

Семен стримав посмішку і простягнув Джейсону руку. Чоловік потиснув її. Всередині у хлопця все палало.

Хай йому грець, він був готовий працювати безкоштовно.

CLXVI

22 серпня 2012 року, 11:08 (UTC – 5) Паїтіті

Віктор Шако повернувся з вильоту о дев’ятій ранку, привізши трохи провізії і спеціальне замовлення Джейсона — електричне крісло-коляску «iChair MC3 1.612» для пересування як у приміщеннях, так і надворі. Напхане всілякими функціями (підйом сидіння, нахил спинки в будь-який бік, незалежно від висоти підйому, спеціальна програма маневрування у вузьких коридорах тощо) крісло більше нагадувало сидіння пілота надсучасного винищувача, ніж інвалідний візок. Коштував «iChair» недешево — 6000 євро, але Х’юз-Коулман вважав його цінним капіталовкладенням.

Презентувавши подарунок Семену, Джейсон посадив його в крісло, повіз підземними коридорами і через якийсь час викотив у ліс, залишивши Твердиню через один з виходів на північній стіні першого рівня.

— Куди ми їдемо, Джейсоне?