Твердиня - Максим Іванович Кідрук

— Дев’ять… десять миль, — повідомив Х’юз-Коулман.

«Сімнадцять кілометрів, — перерахував Віктор — без варіантів».

— То що, Віку? Все о’кей? — з надією обізвався Джейсон. — Дотягнете?

— Unable[175], — нестерпно спокійним тоном актора, що озвучує комп’ютерні програми, промовив пілот. — We can’t do it, Jason[176].

— Чорт. Я… я можу чимось допомогти?

Віктор більше не озивався, то були його останні слова; він зняв навушники з голови. Ані Джейсон, ані будь-хто інший більше не зможе йому допомоги, ніхто, крім нього самого, не здатен врятувати гелікоптер, відтак розмови тільки заважатимуть.

— Ми загинемо? — У голосі штурмана клекотали чуттєві нотки: не так страх, як невдоволення й сум через усвідомлення, що доведеться помирати молодим, по суті не побачивши толком життя.

— Заткнись, Джиме, — тим самим незабарвленим тоном відповів Віктор. — Гордоне, шукай чистину, де можна приземлити Hip… у разі чого.

У «Мі-17» два двигуни ТВ3-117, вироблені українським підприємством «Мотор-Січ», і першим зупинився правий.

— Падіння потужності у двигуні номер два, — зафіксував Гордон Лі.

Джим Ломбарді нервово смикнувся у штурманському кріслі. Лице зблідло, і це стало відмінним індикатором внутрішнього стану Джима, зважаючи на те, що від природи хлопець смаглявий.

Підйом різко сповільнився — підкоряючись силам інерції, нутрощі пілотів полізли у верхню частину грудей. Навантаження по розкручуванню гвинта лягло на лівий двигун, і той не справлявся. Все, на що вистачало двох тисяч кінських сил з одного ТВЗ-117, — це підтримання горизонтального польоту.

Через три чверті хвилини заглух двигун номер один. Перед зупинкою він почав вібрувати і пирхати, немов живий, а тоді раптово став, наче його відірвало від гондоли потоком повітря. Кабіну залляли звуки аварійної сигналізації.

— Engine #1 has failed. — Другий пілот згідно з інструкцією поінформував про відмову лівого двигуна (так наче хтось із них міг не помітити цього).

— Вимикай його, Джиме.

Віктор Шако зреагував блискавично: «крок-газ» — на нижній упор, ручку керування циклічним кроком — вліво на «малий газ». Вертоліт спочатку вирівнявся, потому задер носа і шугонув униз.

— Приготуватись до аварійної посадки! — перекрикуючи аварійне бемкання, наказав Віктор. — Джиме, відключи цю бісову сигналізацію.

Сигнали обірвались.

В момент зупинки двигунів «Мі-17» знаходився на висоті тисяча чотириста метрів, що більш ніж достатньо для безпечного зниження в режимі авторотації. Поставивши «крок-газ» на нижній упор, Віктор зменшив до мінімуму крок гвинта, розмістивши площину лопатей практично паралельно до потоку повітря, підйомна сила зменшилась, і гелікоптер помчав у напрямі землі. Фактично в цей момент він падав, але тільки так пілот міг розкрутити двадцятидвохметровий п’ятилопатевий гвинт.

— Віку, швидкість… швидкість… — безперестану повторював Гордон Лі, нагадуючи Віктору про вертикальну швидкість. Швидкість зниження не повинна перевищувати 25—30 м/с, щоб перед приземленням її можна було погасити, збільшивши крок гвинта.

— Я слідкую, не дрейф. Шукай чистину. — Пілот зиркнув направо і, побачивши, що Гордон Лі Купер з лицем вкритим краплинами поту вчепився побілілими пальцями в сидіння під своєю гепою, повторив: — Знайди мені прогалину, Гордоне!

Другий пілот відпустив крісло і, витягнувши шию, став шукати місце, куди можна було б втиснути гелікоптер. Як на зло, всюди, куди не глянь, простягалася глуха пелена джунглів.

— Чорт, — лайнувся Гордон Лі.

Друга строго необхідна умова для м’якої посадки вертольота з неробочими двигунами — наявність вільної ділянки для приземлення. Під час авторотації гелікоптер приземляється «як літак», знижуючись і одночасно рухаючись уперед, а не спускаючись вертикально. (при вертикальному спуску швидкість в останні моменти буде завеликою, і енергії гвинта не вистачить, щоб погасити її перед землею). Перед посадкою пілот різко збільшує крок гвинта, гвинт сповільнюється, підйомна сила росте, і вертикальна швидкість скочується до нуля. Вертоліт м’яко сідає з короткою горизонтальною пробіжкою — як літак. Якщо ж чистої й відносно рівної смуги немає, безпечне приземлення є малоймовірним.

Коли швидкість спуску сягнула 26,5 м/с, Віктор помалу збільшив крок гвинта. «Мі-17» сповільнив падіння (цього разу нутрощі чоловіків сплющились у нижній частині тулуба). Через секунду гелікоптер більше не падав, він плавно знижувався, несучись уперед. Віктор несильно відхилив стійку керування циклічним кроком гвинта (так званий, cyclic) праворуч, перевіряючи, чи вертоліт слухається його. «Мі-17», ледь подриґуючи (неначе сонний собака, що відганяє мух), відхилився вправо. «Все добре», — машина під контролем.

І тільки після цього пілот підняв голову, визирнувши крізь лобове скло.

«Лайно».

— У нас проблеми, — сказав Гордон Лі.

— Бачу.

Розкошлана сизо-зелена поверхня сельви наближалася. Віктор крутив головою, марно вишукуючи прогалини в кронах дерев. На десятки кілометрів навкруг землю встилала ковдра з тропічного лісу. Пілот зважував можливість відшукати пагорб, якесь місце, де верхівки дерев будуть близько до землі, щоб спробувати «продавити» рослинність при посадці, проте нетрища виглядали настільки щільними, що годі роздивитися, де та земля. З наростаючою тривогою він міркував, що доведеться садовити «Мі-17», де-небудь. А потім несподівано зловив себе на іронічній думці: «Садовити?.. Оце оптиміст».

Гордон Лі Купер озирав джунглі справа від курсу і, сам того не усвідомлюючи, щирив зуби. Повсюди триклятий ліс. Джим Ломбарді тупився викоченими очима в стелю кабіни і, захлинаючись, белькотав:

— О, Господи… Господи… Господи…

Від найвищих дерев вертоліт відділяло не більше ніж двісті метрів.

Віктор відчув, як долоні стають липкими.

Сто п’ятдесят…

З безпристрасним подивом Віктор Шако зауважив, що в таку критичну мить міркує про цілковито сторонні, подекуди несусвітні речі. Він раптом почав підраховувати, у скільки обійшлася Джейсону витівка зі скиданням харчів крізь задні дверцята. Самих лише продуктів у вантажному відсіку було тисяч на сім-вісім доларів. Крім того, враховуючи, що година польоту «Мі-17» коштує три — три з половиною тисячі баксів (пальне, сервіс, те-се), своїм екстреним розвантаженням Віктор «видув» у трубу понад тридцять тисяч доларів. Слідом прийшла ще більш дивна думка: «Що вони тепер їстимуть? Адже… вертольота більше не буде. Hip сьогодні не повернеться. Більше не буде на чому літати за харчами чи пальним для генератора». Звісно, у Джейсона лишається маленький «Колібрі», який на перших порах замінить «Мі-17». Принаймні харчі той карапуз зможе тягати. Але щось підказувало Віктору, що він помиляється: «Колібрі» не допоможе. Пілот якийсь час не розумів чому, і знадобилося кілька секунд, щоб мозок віднайшов причину: «Колібрі» не підстрахує, не виручить, тому що він, Віктор Шако, також не повернеться на Паїтіті. Сьогодні він загине.

Сто метрів…

«Паскудство…»

— П’ятдесят метрів, — відзначив Гордон