Темний або приборкання норовливого - Люсі Лі

Майданчик було щільно заставлено різноманітними плетеними меблями, різних форм та відтінків. Тут були крісла, дивани, зручні лежаки, застелені м'якими подушками що так і манили злягти на них, спостерігаючи за природною красою навкруги.

В самому ж центрі півкола розташувалися атрибути дитячого свята, що містили: яскраві кулі, величезні надувні герої з мультфільмів, дитячий батут, гірка з басейном наповненим різноколірними м'ячиками, і звичайно ж торт. Трьох ярусний, яскраво-блакитний прикрашений величезним бантом.

Торт був розташований посередині велетенського столу, що просто таки ломився від всіляких ласощів і смаколиків.

Природно на це дитяче свято були запрошені й інші діти, зокрема близнюки Люди та Олега і ще діти якихось співробітників.

Діти бігали, гралися верещали й голосно кричали знущаючись з закатованих аніматорів. Я розпливлася в усмішці спостерігаючи за всіма цими бурхливими веселощами й обводячи гостей уважним поглядом шукаю сестру з зятем. 

І тут я помічаю батьків Тіма, які стоять якраз в кутку столу і як тільки наші погляди перехрещуються я відчуваю, що мої щоки починають зрадницькі горіти. Розгубившись, та не знаючи, що робити далі просто махнула їм на знак вітання. Мені миттєво відповіли. Хоча мій вчинок був досить дурним, адже за ідеєю вони навіть не знають, хто я взагалі така. Хіба що Тимофій показував їм мою фотокартку, що маловірогідно.

Від цих міркувань мене відволікає дзвінкий дівочий голос:

– Дарино, ти прилетіла! - Мені на зустріч майже бігла моя подруга Маша, та одразу кинулася обійматися. По черзі, спочатку мене потім Тимофія та маму.

Маша як завжди виглядала просто на відмінно, таке відчуття що зовсім не була нещодавно вагітною.

Струнка, одягнена в легку світло блакитну сукню, на ніжках тонка елегантна шпилька. На плечі накинутий легкий в’язаний кардиган в який вона й куталася від поривів осінньої прохолоди. 

На вулиці було досить сиро, та кінець листопада ще балувала сонечком і теплом. Каштанове волосся було зібрано в елегантний пучок відтіняючи трохи підфарбовані величезні зелено-сірі очі, що просто-таки іскрилися щастям.

Дивлячись на неї мені захотілося відразу посміхнутися у відповідь, та відпустити нарешті всі свої тривоги. Максим Вікторович також підійшов привітатися і став поруч із дружиною, такий самий елегантний і підтягнутий, незмінно в строгому костюмі й сліпучо-білій сорочці. Неймовірно гарна пара, вже горю бажанням побачити їхнього синочка. Цікаво на кого більше схожий Ігорко.

– Машунь, ми вітаємо вас із народженням синочка, — урочисто промовляю вручаючи молодій матусі заздалегідь підготовлений подарунок який ми з Тимофієм вибрали ще вчора, під чуйним керівництвом моєї мами.

– То ви тепер разом? — щиро всміхаючись цікавиться Маша, спостерігаючи за тим, як Тім міцно притискає мене до свого боку. – Я з першого погляду так і передчувала. 

– Так, — одразу відповідає за мене Тимофій, я встигла тільки рота відкрити.

– Ну нарешті, Тимофію, ти збираєшся нас познайомити зі своєю нареченою?! — чую я позаду себе гучний жіночий голос. І обернувшись бачу, що до нашої компанії йдуть батьки Тіма.

Ой леле. Здається вже пізно удавати, що я просто проходила повз.

Від їхньої присутності я якось вся стиснулася, а серце шалено застукотіло прискорюючи ритм. Ще й руки здалися зайвими і я з хвилину, поки йшли батьки Тіма, не знала, куди їх подіти. 

Тимофій побачивши моє збентеження і розгубленість одразу міцно обійняв мене за плечі, притискаючи до себе. 

– Доброго дня, мене звуть Надія Костянтинівна, а це Сергій Олександрович батько Тимофія, — промовила гарна усміхнена жінка.  Тато Тимофія стримано махнув мені.

І хоч у їхній поведінці я не побачила нічого поганого. все одно зіщулилася під уважним поглядом Надії Костянтинівни, відчуваючи, як по тілу проскакав натовп холодних мурашок.

– Дарина, — тихо промовила, видавивши з себе усмішку і несміливо простягаючи жінці руку для потиску.

– Дуже приємно, Світлана, мама Дарини, — сміливо простягла руку мама. Звичайно чого їй нервувати.

– І нам, — ще ширше посміхнулася мати Тимофія щиро відповідаючи на потиск мами. А потім звернулася до сина. - Ти знаєш синку, я так її собі й уявляла.

– Ну от і познайомилися, — урочисто промовив Сергій Олександрович. – Ми дуже раді Дарино, що нарешті вас довелося побачити. А то Тимофій так вас щільно приховував, що ми не доброю справою подумали, що вас і зовсім не існує, — реготнув чоловік.

– Як бачите, ось вона я, — вже трохи розслабившись, парирую, відповідаючи на його задерикувату посмішку яка була так схожа на синову. Та й взагалі, якщо придивитися вони були майже як близнюки, навіть однаковим зростом. Тільки Тім був ширший у плечах, і звісно молодший. Хоча, про вік Сергія Олександровича, говорила лише дрібна сітка зморшок навколо очей і зовсім сива голова. Надія Костянтинівна ж, взагалі, виглядала дуже моложаво на десяток, а то й більше років, молодше за свій справжній вік.

– Ох, як чудово! — сплескує руками Маша, розпливаючись у чарівній посмішці. – Я така рада за тебе Марина. Ви з Тимофієм просто неймовірно чудова пара. Нарешті, з'явилася дівчина, що змогла його приборкати, — хитро підморгує мені подруга.

– Це що таке виходить, я знову залишаюся без секретарки? — награно стурбовано вигукую Максим Вікторович. 

– О, ні, ні я обов'язково вийду на роботу, — поспішила я його запевнити.

– Ну, це ми ще подивимося, чи буде Дарина взагалі працювати, — з кривою усмішкою промовляє Тимофій, наче мене немає поряд.

Починається, — промайнуло в голові. І я спалахнувши, поспішила заперечити.

– Що означає ще. У будь-якому випадку я працюватиму, — обурено вигукую. – Хто ти такий, щоб мені вказувати, що я повинна робити, а що ні!

– Як це хто, твій майбутній чоловік! — з широкою посмішкою відповідає цей нахаба. 

– Саме так, тільки майбутній!

– Так це дуже просто виправити, — хижо примружує очі.