Пристрасть спотворює все - Юлія Міхаліна

Образ елітної повії переслідував чоловіка не одну ніч, доки не вирішив, що треба щось міняти. Трясця, вперше в житті опускався до того, щоб купувати собі коханок. День аукціону не брав до уваги. Тоді Рощин прийшов до Інанни, щоб у неформальній обстановці поспостерігати за Сизим, знайти будь-яку зачіпку, здатну допомогти зрушити старого з трону. А тут поява завсідника Гришки, змагання на спортивний інтерес, що переріс пізніше в дещо більше. Як підсумок – сьогодні Кирило планував зробити все, щоб отримати повноцінний і єдиний контроль над тілом, а якщо пощастить, то і душею дівчини.

– Мені піти з тобою? – зупинивши авто біля високих кутих воріт, байдужим тоном поцікавився Тимур.

– Сам упораюсь, – огризнувся Кирило, вибираючись із машини. Потягнувшись до заднього сидіння, витяг новенький чорний кейс. Зачинивши двері, заглянув до Калача, додавши: – Знадобиться допомога – наберу.

Не чекаючи відповіді, пройшов надвір.

Попри значну кількість охорони, чоловіка впустили в клуб без непотрібних розпитувань та посвідчень особи. Що ж, знають хто він, відчувають силу та бачать прямого суперника для їхнього господаря. Тим краще. Якщо все вийде, як планує Рощин, недовго залишилося Сизову ходити в царях місцевого розливу.

– Добрий день, – тільки-но чоловік увійшов у особняк, назустріч вибігла симпатична блондинка років тридцяти, чемно вітаючи й звабливо усміхаючись. – Ви заздалегідь домовлялися про зустріч? Чи спонтанне рішення? Бажаєте вибрати когось для гарного проведення часу на сьогоднішній вечір?

– Сизий тут? – ігноруючи нав'язливі запитання, у лоб кинув Кирило оглядаючись.

Так, непогано влаштовано. Минулого разу через величезне скупчення народу не вдалося прикинути всі масштаби та розкіш цього закладу. Все ж не помилився, приміряючи Інанну на себе. Шикарне розташування з не менш шикарною обстановкою.

– Так, – опішивши від нахабства чоловіка, заїкнулася блондинка, – але ж у нього відвідувачі.

– Плювати. Скажи, що прийшов Плантатор і не збирається чекати, поки якась дрібна сошка підбере собі повію на ніч.

– Микола Степанович просив не турбувати! – стала в позу дівчина. – Вам доведеться зачекати. Можу запропонувати, як скрасити вільний час, – заплескавши густими віями, млосно заявила: – У нас чудовий вибір дівчат. Для спеціальних клієнтів я роблю виняток і теж надаю певного виду послуги.

– Ти не зрозуміла, чи що? – крикнув Кирило. – Я не збираюся чекати. Не хочеш повідомляти, показуй дорогу, сам до Сизого піду.

– Ви тут не командуйте! – поставивши руки в боки, збунтувалась блондинка. – Зараз охорону покличу і не подивлюся, хто Ви такий. У нас усі клієнти рівні. Хоч Плантатори, хоч Авіатори!

– Що? У Сизого Гришка, чи що? – питання не потребувало відповіді.

Ігноруючи чергову порцію голосіння нахабної дівчини, Рощин кинувся до коридору. Блондинка бігла слідом, на ходу вигукуючи то його, то охоронця, котрий кудись відійшов з поста. Кирило був непохитний. За лічені хвилини по пам'яті знайшов потрібну кімнату. Вриваючись у кабінет, точно знав, кого побачить. Немовби надіявся ефектом несподіванки застати братика за якимись темними справами, прихованим від батька.

– Кирило Сергійович, і Ви тут як тут! – коли чоловік влетів у кімнату, Сизов, що сидів за робочим столом, підвівся, улесливо вітаючи непроханого гостя.

– Миколо Степановичу, – почулися обурені вигуки дівчини позаду, – Я його не планувала пускати, але він не розуміє слова «Ні».

– Белла, вільна! – припинив подальші пояснення Сизий.

Секунди й за спиною Кирила з легким стукотом зачинилися двері.

Посміхнувшись про себе, Рощин перевів погляд зі, здається, ні краплі не здивованого Миколи Степановича на Латуніна. Останній сидів на дивані та нервово смикав стопку паперів.

– З чим завітав? – сідаючи на місце, ліниво уточнив Сизий. – Проконтролювати брата? Чи щось особисте привело?

– Якого дідька він тут робить? – шикнув Кирило, демонстративно ігноруючи присутність Григорія у кабінеті. – Знову на два фронти працює?

– Справи ми вирішуємо, хлопче, – сповістив Сизов, потягнувшись до розкритого золотого портсигара, де зберігалися дорогі кубинські сигари, – Серйозні такі справи. Причому, мирним шляхом, а не як ти любиш. Щоб усім щось вигоріло і всі залишилися в шоколаді.

– Батько хоч знає, що ти конкурентам зливаєш інформацію на блюдечку з блакитною облямівкою? – пройшовши вглиб кабінету, Рощин по-господарськи плюхнувся поруч з Латуніним. Кинув кейс на кавовий столик, розташований поруч. Під ошелешеними поглядами вирвав у братика з рук документи, відзначаючи: – Якщо ні, ти розумієш, чим це тобі загрожує?

– Це не стосується батька, – вириваючи папери у Кирила, промямлив Григорій.

Та Рощин встиг зачепитися за кілька рядків, виділених жирним шрифтом. І те, що бачив, сподобалося не більше, ніж якби припущення про роботу Гришки на Сизого, підтвердилося.

– Це що за дурня? – повертаючись до Миколи Степановича, який насмішкувато спостерігав за братніми розбірками. – Який ще договір про набуття права володіння?..

– Не кип'ятись, Кириле, – прикурюючи, осадив Сизов. – Ми говорили про справу, яка вашого батька стосується в останню чергу. Григорій вирішив придбати право єдиного володіння на одну з наших кращих дівчат на рік-другий.