Пристрасть спотворює все - Юлія Міхаліна

Маргарита намагалася звільнитися, умовляючи Рощина повернути тверезість думки, та розуміла, що даремно – поодинці їй не впоратися. Вкотре не справиться з колись близьким, а тепер черговим збожеволілим чоловіком. І дівчина молилася. Все відчайдушніше молилася, щоб хоч цього разу хтось прийшов на допомогу. 

І чи то небеса вирішили змилуватися, чи відчайдушний острах знову ставати маріонеткою в чоловічих руках спалахнув яскравіше, але дівчині вдалося вивільнити долоню. У момент, коли Кирило знову потягнувся до її губ, вліпила йому дзвінкого ляпаса, змушуючи відсахнутися.

– Сука! – заревів Рощин, притиснувши руку до щоки.

В його очах спалахнув черговий вогник. Бажання? Ні, швидше агресії. Неконтрольованої та шаленої. Якось Одинцова бачила щось схоже в минулому. Побачивши подібну реакцію від Кирила, злякалася не на жарт. Дівчина примружилася, готуючись до відповіді. І хто знає, якою вона могла бути, не почуйся стукіт у двері, разом зі злегка спантеличеним:

- Кириле Сергійовичу?..

Розплющивши повіки, Одинцова одночасно з Рощиним повернулась на голос. Застигши на порозі кабінету, Руслан зніяковіло дивився на посталу перед ним картину.

– Ой! – огледів напівтемну кімнату, чіпляючись очима за розбиту пляшку. – Почув шум, і подумав... – перевів погляд на розпатлану дівчину: – чи не потрібна моя допомога?..

– Не потрібна! – відступаючи від Рити, роздратовано буркнув Кирило, запустивши п'ятірню у волосся на потилиці.

– Отже, зайду пізніше, – збираючись йти, Буртенко співчутливо глянув на Одинцову, – Вибачте, що завадив.

– Ти не завадив! – поспішила заперечити Марго. Відштовхнувшись від столу, обсмикнула кофту, пройшла повз спантеличеного Кирила до виходу. Обернулася до нього, гидливо скривившись: – Ми закінчили.

Коли Руслан потіснився, звільняючи прохід, вдячно кивнула. Не бажаючи випробовувати долю, на ватних ногах побрела до спальні.

– Бурий, що за манера вриватися без стуку? – долинув гнівний окрик Рощина.

– Вибачте, Кириле Сергійовичу, – пробубнів Буртенко, – звідки мені знати.

Звучав дуже правдоподібно та щиро. Не знай Маргарита, що той під прикриттям, нізащо не здогадалася про навмисність дій.

– Ну тебе. Заходь, розкажеш у подробицях, як з'їздили.

Кирило у своєму репертуарі. Про що пішла подальша розмова, Одинцова вже не чула. Двері з легким стуком зачинилися, а вона швидше пройшла коридором.

Цього разу пронесло. Дякувати варто нікому іншому, як Руслану. Всупереч своїм обуренням дорогою додому, він одразу кинувся виконувати прохання Олега. Відтепер у його відданості Чернишевському сумніватися не варто. І з Рощиним не проколеться, дівчина вірила. Та Буртенко не завжди зможе вчасно опинитися поряд, і одному богові відомо, як далеко здатен зайти Кирило наступного разу.

Опинившись у спальні, Рита нервово повернула замок, зачиняючись зсередини. Притулившись спиною до дверей, полегшено зітхнула. Замружившись, обхопила руками голову і безвільно сповзла на підлогу. Ні, вона не плакала. Сліз не було ні грама, але тремтіння хвилею прокотилося по тілу. Серце з кожною секундою сіпалося в грудях, як загнана в клітку пташка, така ж самотня та нещасна, як сама дівчина. Безвольна та така, що живе мріями про свободу.

Чи думала, що повернення до Кирила виявиться настільки складним? Здогадувалася. Чекала бурхливої ​​реакції. Чекала всякого, та не того, що сталося. Певно, не з'явися випадкового свідка, Рощин взяв би її силою і навряд чи після покаявся. Втім, подібне з Маргаритою витворяли й багато інших до нього.

Це лише початок. Перша година після повернення й у вир з головою. Що далі? Чи знайде Одинцова сили витримати ще один раз, раптом відчувши себе слабкою та комусь потрібною? Зможе самостійно протистояти та не зламатися?

Виникло непереборне бажання знову опинитися у міцних та надійних обіймах Олега. Відчути заспокійливі погладжування на спині та волоссі. Почути розмірене дихання та спокійну бархатистість голосу. На жаль, це неможливо. Не зараз. Якщо пощастить непомітно втекти від Рощина, можливо завтра. Поки що не мала права навіть на дзвінок. Передбачала реакцію Чернишевського, почуй її у такому стані. Тому ставити під загрозу долю жодної людини через особисту забаганку було не варто.

Олег та Кирило. Двоє чоловіків далеко не сторонніх їй. Вибір, що зовсім недавно здавався складнішим за будь-яке логарифмічне рівняння. Як мало, виходить, має статися, щоб одна чаша терезів незаперечним вантажем перетягла іншу.

Можливо, в чомусь помиляється чи лукавить. Сама винна у сьогоднішній поведінці Кирила. Але одне знала точно – для Рощина вона назавжди залишиться затаврованою минулим. Він ніколи не забуде ту дівчину, яку пізнав у стінах Інанни.  Так само як і Маргарита, попри будь-які переконання у протилежному, ніколи не стане для цього чоловіка рівною.