Пристрасть спотворює все - Юлія Міхаліна

2010 рік

– Тобто хочеш сказати, що все пройшло без зайвих... ексцесів? – нахмурившись, недовірливо уточнив Рощин. Прокрутивши в руках порожній келих, запитливо дивився на начальника власної служби безпеки. Той, сидячи напроти, незворушно кивнув. – Ти впевнений?

– Цілком, Кирило Сергійович, – з гідністю витримуючи загрозливий погляд Рощина, Руслан пояснив: – Чи сумніваєтеся у моєму професіоналізмі?

– Ані трохи.

Кирило байдуже знизав плечима, усвідомлюючи, що не довіряти Бурому немає жодної підстави. Та щось всередині тривожило, не дозволяючи до кінця прийняти почуту версію. Щось, що було не в словах Буртенко – у погляді Маргарити, з котрим зіткнувся після її повернення. Щось зухвале та непокірне вперше за довгі роки спільного проживання, що тягнуться в'язким павутинням. Хто чи що тому причина, якщо не Чернишевський?..

– Ти ж не міг стерегти цілодобово, – через декілька хвилин затягнутого мовчання, припустив Кір, – Ніч, коли весь будинок спав, могла бути в їхньому повному розпорядженні.

– Кириле Сергійовичу, ображаєте, – сановито відкинувшись до спинки крісла, посміхнувся Руслан, – Крім особистої присутності, є безліч способів для прихованого стеження: жучки та інші шпигунські пристрої ніхто не відміняв. Запевняю Вас, що вночі Маргарита Андріївна, як і Чернишевський, мирно спали, – Рощин нетерпляче постукав пальцями по стільниці, і Буря додав: – Кожен у своєму ліжку.

– А вдень? – не вгавав чоловік. – Ти не міг цілий день тримати їх під контролем.

– Кириле Сергійовичу, вночі міг, а вдень ні? – скривившись, з глузуванням перепитав Бурий. – Вони весь час були у мене на очах. Благо і сам будинок, і прилегла територія відрізняються відмінною оглядовістю. Максимум, чого сталося забороненого, то це разом покаталися на конях, на галявині за будинком.

– Дідько! – заревів Рощин.

Стукнувши кулаком по столу, обхопив руками голову, розгойдуючись з боку на бік. Який же він довбань! Ледве не накоїв чергових дурниць, якби не Руслан. Як же вчасно прийшов цей хлопець. Як вчасно! Якщо, звісно, ​​сказане ним правда.

Кирило поспіхом підскочив, обігнув стіл, миттю опинившись біля охоронця. Упираючись однією рукою об стільницю, схилився поряд. Вхопивши за комір футболки, потягнув здивованого хлопця на себе.

– Бурий, пам'ятай, довіряю тобі, як собі, – прошипів в обличчя, – Запідозрю, що брешеш, приб'ю власноруч, – струснувши, прикрикнув: – Зрозумів мене?!

– Так, зрозумів-зрозумів, – хмикнув Руслан, варто було Кирилові його відпустити, – Та можна пораду?

Завмерши серед кімнати, Рощин пирхнув. Іноді його вражала нахабність і зухвалість свого начальника СБ. З іншого боку, сам винний, що розпустив. Та й не взяв би до себе в команду боягуза, котрий стискався б від одного його слова.

– Ну, валяй, – байдуже відгукнувся, штовхнувши носком уламок пляшки, що валявся серед кімнати.

– Не доведе Ваша підозрілість до добра, – піднімаючись, зітхнув Руслан. – Сьогодні Ви, надумавши чогось ефемерного, кидаєтеся на мене та Маргариту Андріївну, а що буде далі?..

Останнє питання явно не передбачало відповіді. Тільки слова зачепили Рощина. Дуже сильно зачепили. З якого часу це щеня буде вказувати йому, як жити? Байдуже, що цей цуцик ходить у довірених особах. Виходить, що Бурий сприймає його як людину, якій можна вказувати на помилки. Чорта з два!

– Борзий сильно, чи що? – заревів Кирило, – Яка тобі різниця, що буде далі? Краще б свої обов'язки ретельніше виконував. Пішов геть!

Руслан лишень посміхнувся та з виглядом повної незворушності покинув кабінет.

– Дідька лисого, розперезалися всі! – прогарчав Рощин услід.

Повернувшись до робочого столу, одним помахом руки скинув його зміст на підлогу, дозволяючи паперам безладно розлетітися по кімнаті. Що ж таке? Зовсім божеволіє останнім часом! Місця не знайде через цю маленьку погань! Ще й у підлеглих вистачає розуму вказувати на промахи та вчити, як поводитися з нею. З його, Кирила, дівкою!

Звідки кому знати, що чоловік відчував минулі дні? Яких зусиль становило зображати зовнішню незворушність? Відпустити Марго до козла Чернишевського і спокійно чекати на її повернення. Уявляти, як, можливо, в цей час його Маргарита, ЙОГО і нічия більше, перекидається в ліжку з іншим! Ще й з ким? Із заклятим ворогом! Суперником! Головним суперником. Виходить, що навіть не в бізнесі.

Байдуже, що діяла заради справи. Серйозної такої, важливої. Та варто було зайти мові про цю жінку, Рощину стало плювати на бізнес та проблеми з високої дзвіниці. Здорові думки витісняла вона і неконтрольовані божевільні ревнощі, що пускали мерзенне міцне коріння в глибини душі.

Трясця його матері, як Рощин ревнував! Намагався відволіктися, їздив до міста, на базу, де дівчатка з хваткими вміннями мали допомогти його проблемі, знявши напругу та стреси. Анет, Марі – найкращі у своїй справі. Але куди там! Від розкутих дій робилося гірше, покірною послужливістю дівки лиш дратували. 

Зазвичай Кирило був з тих, хто любить, щоб всюди підкорялися, а інтимне життя не є винятком. Свого часу вдалося начебто приборкати й Маргариту. Та це інше – уявне смирення в порівнянні з нудотним покірним підпорядкуванням вигравало. Ці Марі, Анети, Жоржетти – всі зливалися в єдину безлику та похмуру тінь, порівнювалися з Маргаритою. Його Королевою.