Пристрасть спотворює все - Юлія Міхаліна

Посміхнувшись якійсь черговій шаленій ідеї, чоловік осушив келих. Глянув на Маргариту, очікуючи на реакцію. Чого завгодно, але не впертої мовчанки, котрою дівчина нагородила у відповідь, так і залишаючись посеред кабінету з притиснутою до грудей пляшкою.

Не вважала за потрібне виправдовуватися та переконувати Кирила. Раптом їй стало наплювати. Рощин зробив свої висновки – повзання на колінах із запевненнями, що нічого не було, не допоможуть. Чоловік був надмірно запальний, звиклий довіряти винятково собі та перевіреним чи надуманим, але власним міркуванням.

– Ну, чого стоїш, як нежива? – з гуркотом опустивши склянку на дерев'яну стільницю, чоловік обігнув робоче місце, наступаючи на Маргариту. – Очками луп-луп! Може, розкажеш, як усе пройшло? – зупинившись у десятці сантиметрів, посміхнувся.

Зображав безтурботність та байдужість, губи спотворювала подібність усмішки, але очі анітрохи не сміялися, залишаючись холодними та незворушними, як і раніше. Сірі крижинки, що пропалювали наскрізь, з нетерпінням впивалися в дівоче обличчя.

– Нема чого розповідати, – не витримавши тортуру, озвалася Одинцова.

Повітря розпалювалося до краю. Ще трохи й може спалахнути. Ще трохи й витримка Кирила, яку ледве втримував, полетить до пекла.

– Не бреши.

Зробивши останній крок, чоловік обпік шию гарячим збитим подихом. Подихом, в якому відчутно змішався нудотний запах спиртного.

– Якщо хочеш почути підтвердження, що я спала з Олегом, смію розчарувати, – проголосила із викликом, – між нами нічого не було.

– Так-таки й нічого?

З інтересом вдивлявся в обличчя дівчини, бажаючи знайти підтвердження надуманої брехні. Але Маргарита трималася стійко, впевнено зустрічаючи удари потемнілих очей. Грала не з вогнем – із полум'ям, жорстоким і нещадним. Не могла встояти від спокуси, щоб не подразнити:

– Якщо прогулянка у лісі та обід в присутності Руслана не вважається, то нічого.

Реакція була миттєвою. Різка, але цілком у стилі Рощина. Іншого годі було чекати.

– Маргарито, – хапаючи за зап'ястя і притискаючи дівчину до грудей, іншою рукою стиснув підборіддя, змушуючи дивитися на себе. Нахиляючись ближче, роздратовано прошипів у відкриті вуста: – Поклянись, що не спала з Чернишевським!

– Кирило, ти п'яний, – скривившись від дурманного запаху суміші дорогих сигар та елітного алкоголю, Одинцова спробувала вирватися, чи хоча б відвернутися. – Я все сказала і не маю наміру виправдовуватися.

– Поклянись! – прикрикнув чоловік. Замість того, щоб відпустити, сильніше струснув, намагаючись обернути на себе.

Мабуть, простіше підкоритись та дати бажану клятву, тим паче брехати не треба. Ніякого богохульства не станеться, скажи вона слова, так необхідні Кирилу. Але впертість і гордість, що невчасно нагадали про себе, не дозволили цього разу опуститися до принизливих пояснень. Маргарита не звикла виправдовуватися, цей раз не стане винятком. 

– Відпусти, мені боляче, – упираючись і морщачись від болю, завданого гострими пальцями, що стискали вилиці.

– Огидний тобі, так? – Рощину вдалося звернути обличчя дівчини до себе, – З якого часу, Марго? Після Чернишевського? А він не був огидний, га?

– Кириле, відпусти... – ледь чутно благала Одинцова, впираючи в чоловічі груди пляшку з віскі.

– Чим він кращий за мене, скажи? – не звертаючи уваги на благання, заволав Рощин. – Трахається краще, чи що?! Говори, давай!

Та коли з вуст Маргарити готувалася злетіти зізнання, що Олег, принаймні, ніколи так не поводився з нею, Кирило притиснув дівчину до себе. Поспіхом припав губами до її вуст, підкоряючи та жадібно вбираючи в себе.

Одинцовій здалося, що задихнеться від наполегливості Рощина. Вона чинила опір, змикала губи, не бажаючи відповідати на поцілунок, та було запізно. Чоловік, скориставшись швидкоплинним замішанням, ненаситно проник до її рота. Вмить хмільний чад, котрий подразнив дівочий нюх, здався дійсно бридким та неприємним.

Маргарита намагалася відштовхнутися, люто б'ючи Кирила кулаком по грудях і спираючись за допомогою пляшки. Все марно. Чоловік, здається, лише розпалювався. Звиклий брати, коли на те виникала потреба чи спрага, цього разу переходив дозволені рамки.

На секунди відсторонившись, щоб перевести подих, вихопив у дівчини пляшку, нещадно кинув на підлогу.

– Я зараз швидко доведу протилежне!

Миттю почувся брязкіт розбитого скла і краплі полетіли на штани Одинцової. Рощин знов струснув її, повертаючи в реальність з минулого, що складалося з суцільної боротьби за виживання, за наступний день і швидкоплинну, примарну свободу.

– Кирило, досить! – заволала Маргарита, звиваючись у досвідчених руках, коли чоловік штовхнув її до столу, швидко обмацуючи кожен міліметр тіла.

– Не подобається, дівчинко? – терзаючи вологими губами ніжну шкіру на шиї, Рощин пробрався у виріз кофти та боляче зім'яв груди. – Забуваєшся, з ким здумала суперечитися.

Секунда і Маргарита опинилася притиснутою до столу. Переконання і прохання зупиниться ніби не доходили до затуманеного алкоголем та пристрастю розуму Кирила. Подібна сторона чоловіка Одинцовій відкривалася вперше. Він бував наполегливим та нетерплячим. Брав хитрістю, гіпнотично заставляючи виконувати його бажання. Збивав з ніг байдужістю та переконливою впевненістю, що так треба. Сила була застосована вперше. Кирило зараз був, наче дикий звір, що дорвався до здобичі. Хіба такої зустрічі чекала?