Пристрасть спотворює все - Юлія Міхаліна

– Я не знаю, – Маргарита втиснулась в крісло та невпевнено промимрила, – Просто... Олег він... він дорогий мені. Я боюся втратити його знову. Дуже боюсь.

– Зрозуміло, – фиркнувши, Рус знову включив запалювання, – Дурня це все, ваше кохання. Невиліковна хвороба. Правильно робиш, що не вплутуєшся в її сіті. Але чи можу я попросити тебе про одну послугу? – рушаючи з місця, запитливо дивився на Одинцову. Отримавши боязкий ствердний кивок, розтлумачив: – Якщо вже зараз розумієш, що нічого у вас не вийде, краще залиш цю дурну витівку і не мороч Олегу голову. Він добрий мужик, справжній. Не заслуговує на довічні страждання через нерозділене кохання.

– Скажи, Руслане, а ти любив колись? – не бажаючи відповідати на відверті моралі, чомусь поцікавилася Маргарита. – Звідки упереджене судження?

– О ні! – Театрально закотивши очі, Буртенко натягуючи маску офіційного супровідника, посміхнувся, – Бог позбавив цього нещастя. Упередженість звідти ж. Надивився в реальному житті на таких закоханих, що вистачило по горло. Любов вона, знаєте, Маргарито Андріївно, гарна у книгах. Ось там і постраждати з героєм за справу не гріх, і порадіти теж.

– А як же сім'я?

Запитала і після зрозуміла, що вперше за довгі роки сама замислилась. Чи потрібна сім'я в принципі? Якщо так, за якими критеріями її створювати? Адже у самої з дитинства спогади щодо сім'ї не дуже райдужні.

– Не знаю, – тим часом міркував чоловік, – Можливо, колись мені трапиться гарна, скромна дівчина, яку не гріх буде окільцювати. Певно, що одружитися доведеться у будь-якому випадку, колись захочеться тепла та затишку, чистих шкарпеток, свіжих гарячих сніданків… Продовження роду ніхто не скасовував.

– Невже, з вашим способом життя це можливо?

– Ви маєте рацію, не особливо. Тож знаєте, що я для себе вирішив? – задумавшись, якось добродушно посміхнувся, – Коли все закінчиться, кину роботу до чортів собачих і повернусь додому. Там у мене батьки, сім'ї, друзі. Відкрию маленький бізнес та заживу приспівуючи. Для себе. Ніким не прикидаючись. Припиню грати в супергероїв, які рятують світ, котрий не врятувати. А ви?

Питання навряд чи мало таємний зміст, але ввело Одинцову у ступор. А що вона? Дівчина ледве уявляла яким буде завтрашній день, не кажучи про майбутнє. Застигла між двох вогнів. Кирило. Олег…

Про яку сім'ю може йти мова? Ніколи не бачила себе у ролі дружини, а матір'ю і поготів. Та й чиєї дружини? Матері, чиїх дітей? Олега? Якщо припустити, що Руслан має рацію, і Чернишевський насправді любить її, чи потрібна йому така супутниця життя з важким багажем минулого? Сумнівно. Якщо зараз Олег думає інакше, час багато що розставить по місцях. Рано чи пізно чоловік дійде висновку, що для одруження потрібно обирати іншу жінку, як влучно примітив Руслан, – сімейну, скромну, правильну. Таку, що з побожністю чекатиме коханого з гарячими борщами, у фартуху та з бігуді на голові. На жаль чи на щастя, Маргарита за жодним з критеріїв не підходила для ролі зразкової дружини. Принаймні для Олега. Одинцова більше годиться Кирилові. Та в подібному розкладі насилу сприймала сімейним чоловіком вже Рощина. Він був занадто норовливим, щоб залишатися вірним одній-єдиній. Навіть уявивши, що він спробує змінитись, все одно не варіант. Дивовижна іронія і невдача – бути дружиною Кирила Рита не хотіла вже сама.

– Не знаю, – подала голос дівчина, з жахом помічаючи, що позашляховик звернув до воріт маєтку Рощина.

– Не бійся, Сергійович не дізнається, що відбувалося в будинку Олега, – запобігаючи ймовірним проханням Маргарити, важко зітхнув Буртенко. – Зрештою, це потрібно не лише тобі.

– Дякую, – переплітаючи власні пальці, з наближенням дому завмирала у передчутті майбутньої зустрічі.

Як вчинить Кирило? З яким настроєм та питаннями зустріне? Як їй триматися поряд із цим чоловіком? Начебто й не чужим, але після минулих днів надто далеким.

Рита боялася. Боялася не Рощина, а власних дій, здатних з головою видати таємниці Олега, що відкрилися їй. Власного погляду, готового розкрити особливе ставлення до того ж Олега. Сумнівалася, що знайде сили, щоб натягнути звичну маску холодності та відстороненості. Боялася підставити Чернишевського. Раптом Кирило відчує зраду? Що ж тоді буде... Господи, як страшно!

– Так і будете сидіти, доки Рощин щось не запідозрить? – зупинивши автомобіль біля порога, буркнув Руслан, коли зрозумів, що Рита не дуже поспішає бігти до Кирила.

– Може його нема вдома? – слізно і з надією подивившись на Бурю, дівчина знову втупилася в лобове скло, невидюче вивчаючи вхідну арку.

Судячи з незаштореної віконної фіранки, Рощин теж не поспішав зустрічати. Та й чого вона чекала? Що чоловік буде вартувати біля порога? Щойно побачивши авто, кинеться з обіймами? А сама кинулася б, знаючи, що приїхав від іншої жінки? Відповідь надто очевидна.

– Сумніваюсь, – відмахнувся Рус, – він мені дзвонив вранці, цікавлячись, о котрій приблизно будемо вдома.

Все-таки чекає. Та кому від цього легше?..

Глибоко втягнувши повітря, Одинцова рішуче вибралася з машини. В черговий раз озирнулась, помічаючи, що вперше за багато років повернення до Рощі зовсім не тішить. Те, що раніше здавалося рідним та близьким, нині уявлялося бляклим та безбарвним, одноманітним та чужим. Та може вона знову перебільшує? Надто вразилася Олегом та його помешканням. Потрібно заспокоїтись і взяти себе в руки.