Хрещений Батько - Маріо Пьюзо

й розлогими склепінчастими покоями, перетворилися на руїни, що інколи надають притулок заблукалим вівцям. А на видноколі гірський хребет блищить на сонці, як величезна купа білих кісток. Соковито-зелені, немов яскраве смарагдове намисто, сади й поля прикрашають безлюдний краєвид. Інколи він доходив аж до містечка Корлеоне, вісімнадцять тисяч мешканців якого животіли в будиночках, розкиданих, як віспа, по обличчю найближчої гори — то були низенькі халупи, складені з темного каменю, видобутого з цієї ж гори. За останній рік у містечку Корлеоне зареєстровано понад шістдесят убивств, здається, що смерть, як тінь, зависла над містечком. Ген на обрії ліси Фікуцца порушують сувору одноманітність розораної рівнини.

Обидва вівчарі-охоронці, супроводжуючи Майкла в його прогулянках, завжди мали при собі лупару. Ця сицилійська рушниця є улюбленою зброєю мафії. Шеф поліції, якого Муссоліні послав на Сицилію покінчити з мафією, для початку наказав розібрати усі кам'яні огорожі на цьому острові до метрової височини, щоб вбивці з лупарами не могли ховатися за огорожами й робити засідки, підстерігаючи чергову жертву. Це не допомогло, й тоді шеф поліції вирішив проблему, заарештовуючи й відправляючи на каторжні острови всіх чоловіків, запідозрюваних у зв'язках з мафією.

Коли війська союзників звільнили острів від фашистів, керівники американської воєнної адміністрації гадали, що всі ув'язнені фашистським режимом були демократами, і багато мафіозі отримали призначення мерами сіл або перекладачами при воєнній адміністрації. Фортуна посміхнулась, і мафія відродилася, стала як ніколи могутньою.

Тривалі прогулянки й пляшка міцного вина ввечері, на додаток до чималої миски макаронів з м'ясом, навівали міцний сон. У бібліотеці доктора Таца стояли книжки італійкою мовою, й хоча Майкл говорив на одному з італійських діалектів і під час навчання в коледжі відвідував курс італійської мови, читання цих книжок вимагало від нього зусиль і часу. Він говорив уже майже без акценту, хоча міг би зійти за мешканця цього округу. Але його могли прийняти за одного з тих дивних італійців, що живуть далеко півночі Італії, на кордоні з швейцарцями й німцями.

Каліцтво лівої щоки також уподібнювало його до місцевого жителя. Через брак медичної допомоги така зовнішність не рідкість на Сицилії. Невелике каліцтво, якого не можна виправити через нестачу грошей. У багатьох дітей, багатьох чоловіків на обличчі сліди спотворень, які в Америці усунули б нескладною операцією або ж досконалим лікуванням.

Майкл часто згадував Кей, її посмішку, її тіло. Його завжди мучили докори сумління, він залишив її так нахабно, навіть не попрощавшись. Дивно, але совість ніколи не дорікала за вбитих: Солоццо намагався порішити його батька, капітан Маккласкі скалічив його самого на все життя.

Доктор Таца присікувався до нього з ідеєю косметичної операції на обличчі, особливо надокучливим ставав лікар і, коли Майкл звертався до нього за ліками, щоб утамувати біль, котрий навідував його дедалі частіше. Таца пояснив, що саме під оком знаходиться нерв, від якого відгалужується ціла нервова мережа. До речі, це було найулюбленіше місце мафії під час тортур. Вони вишукували його на обличчі своєї жертви гострим як голка гостряком ножа. Отже, на Майкловому обличчі саме цей нерв було, ушкоджено або ж саме на нього тиснув уламок кістки. Проста операція в лікарні Палермо назавжди позбавила б його від нападів болю.

Майкл відмовлявся. Коли лікар допитувався чому, Майкл шкірився й говорив: «Все ж таки маю хоч якусь згадку про дім».

Він і насправді не дуже зважав на той біль, хай собі ниє, хоча в голові віддавало, немов від вібрації мотора-очисника якоїсь рідини.

Минуло майже сім місяців такого провінційного недбалого життя, коли Майкл відчув, що воно почало гнітити його про-справжньому. Якраз о цій порі в дона Томмазіно з'явилось багато роботи, його вже рідко можна було побачити на віллі. У нього виникли чергові непорозуміння з «новою мафією», що поставала в Палермо, — з молодими людьми, які швидко розбагатіли навколо післявоєнного будівельні буму в цьому місті. Вони вважали, що їхнє багатство надає їм можливість втрутитися в кровну ворожнечу старих сільських ватажків мафії, яких вони презирливо називали «вусатими Пете». Дон Томмазіно був заклопотаний захистом своїх володінь. Отже, Майкл був позбавлений його товариства й мав задовольнятися байками доктора Таца, котрі вже почали повторюватися.

Якось ранком Майкл вирішив прогулятися аж на гори біля Корлеоне. Зрозуміло, його супроводжували обидва вівчаря-охоронці. Це робилося навіть не з огляду на ворогів «родини» Корлеоне. Просто було небезпечно будь-кому не місцевому тинятися одному. Навіть місцевим і то небезпечно. Округа кишіла бандюгами, загонами мафії, що ворогували між собою, загрожуючи водночас усім іншим. Поза тим його могли прийняти за оббирача пагліайо.

Пагліайо — це невеличка споруда під стріхою, поставлена в полі, в ній зберігають знаряддя польової праці, отже сільськогосподарським робітникам не треба носити їх щодня з далекого села. На Сицилії селянин не живе на землі, яку обробляє. Це вельми небезпечно, а поза тим орна земля, якщо вона в нього є, цінується дорого. Отже, він живе в селі й щоранку пішки подорожує на далеке поле. Робітник котрий прийшов на лан і побачив, що його пагліайо обібране — це й справді нещасна людина, в нього марно пропадав робочий день. Коли власті виявилися безсилими забезпечити в цьому відношенні інтереси селян, проблемою зацікавилася мафія й вирішила її в своєму стилі. Вона вислідила і винищила всіх злодіїв, які оббирали пагліайо. Звісна траплялося й так, що страждали невинні. Не виключено, якщо б Майкл проходив поруч щойно пограбованої пагліайо, його б могли визнати злодієм, бо ніхто б не поручився за нього.

Отже, якось ранком Майкл вирушив через поля у далеку прогулянку в супроводі своїх відданих вівчарів. Один з них був дуже простий хлопець, навіть простакуватий, мовчав як убитий, з непроникним, як у індіанця, обличчям. Це буї жилавий невисокий сицилієць — як усі сицилійці до тога часу, поки їх не починає розпирати десь після тридцятім тридцяти п'яти. Його звали Кало.

Інший був шустріший, молодший, він уже встиг побачити світу. Переважно океанів, тому що під час війни був матросом італійського військового флоту, хоча й недовго, щойно встиг зататуюватися, як їхній корабель потопили, і він потрапив у полон до англійців. Але татуювання уславило його у своєму селі. Сицилійці не часто розмальовують себе татуюванням — у них для цього немає ні часу, ні схильності. Фабріціо пішов на це головним чином щоб замаскувати велику червону родиму пляму на животі. Щоправда, базарні візки мафії прикрашені з обох боків