Хрещений Батько - Маріо Пьюзо

га? — запитав Фабріціо, ляскаючи його по плечі. Навіть Кало виявив дружнє розуміння, потріпав Майкла по руці, промовляючи: «Легше на поворотах». Але голос звучав приязно. А Майкла немов ударило машиною на дорозі. Фабріціо подав пляшку з вином, і Майкл надовго припав до неї. Вино повернуло ясність мислення.

— Про що ви тут патякаєте, овечі кавалери? — запитав Майкл. Обидва весело зареготали. А чесний Кало відповів з усією серйозністю:

— Громовиці не приховати. Коли вона тебе оперіщить, то всі бачать. Боже, не соромся цього, чоловіче, дехто молиться, щоб їх оперіщила громовиця. Радій. Тобі пощастило.

Майклу не подобалося, що він так відверто виказав свої почуття. Але таке трапилося з ним вперше 3 теперішнім почуттям не йшли ні в яке порівняння його ранні романи, його любов до Кей — любов, споруджена на її ніжності, на її освіченості та ще й на контрасті між добрим і недобрим. А тепер Майкл почував непереборне бажання володіти, обличчя дівчини назавжди закарбувалося в його свідомості, він знав, що вона не йтиме йому з думок протягом усього життя, якщо він не оволодіє нею. Життя спростилося, все зосереджувалось на одному, а інше не варто навіть і побіжної уваги. У вигнанні він постійно згадував про Кей, хоча й розумів, що їм уже ніколи не стати закоханими чи навіть просто друзями. Бо як там не крути, а він убивця, мафіозі, який вже «пройшов гарт». Але тепер Кей зникла з його думок назавжди. Фабріціо коротко запропонував:

— Я піду в село й розпитаю про неї. Як знати, раптом вона доступніша, ніж ми уявляємо. Бо від громовиці є лише один засіб, чи не так, Кало?

Другий вівчар згідно хитнув головою. Майкл нічого не казав. Він ішов слідом за вівчарями по дорозі до ближнього села, в якому зникла дівчача зграйка.

Село тіснилося навколо звичайного центрального майдану з фонтаном посередині. Але воно лежало обабіч великої дороги, отже, мало кілька крамничок, винних магазинчиків та ще й кафе з трьома столиками на невеличкій терасі. Вівчарі сіли за один з них. Майкл сів разом з ними. Дівчат ніде не було видно. Якби не малі діти та ледачі віслюки, що збились без діла при дорозі в холодку, можна було б сказати, що село вимерло.

На терасу вийшов власник кафе. Це був коротенький життєрадісний чоловічок, майже карлик, проте він радісно привітав їх.

— Ви не місцеві, — сказав він, — отже, послухайте моєї поради. Спробуйте мого вина. З власного винограду й зробленого моїми синами. Вони змішують його з апельсинами й лимонами. Це найкраще вино в Італії.

Отримавши згоду, він приніс глек вина, воно виявилося ще кращим, ніж можна було сподіватися з його слів, темно-червоне й міцне, як бренді. Фабріціо розпитував у власника кафе:

— Об заклад б'юся, що ти знаєш усіх дівчат на селі. Ми бачили кілька красунь, що йшли по дорозі, а одна з них, найкраща, оперіщила оцього нашого друга блискавкою, — він вказав на Майкла.

Власник кафе з цікавістю поглянув на Майкла. Його криве обличчя перед тим здалося йому пересічним, не вартим другого погляду. Але чоловік, якого оперіщила громовиця, це вже інша річ.

— Тобі б не завадило, мій друже, взяти з собою кілька пляшок вина, — порадив він. — Інакше тобі важко буде заснути сьогодні.

— Чи ти не знаєш дівчини, — запитав його Майкл, — з кучерявим волоссям? З кремовою шкірою, з величезними темними як ніч очима? Чи не знаєш ти такої дівчини у вашому селі?

— Ні, не знаю, — коротко відповів власник кафе й подався з тераси в середину.

Вони втрьох, не кваплячись, спорожнили глек вина й гукнули, щоб їм принесли ще. Власник не з'являвся. Фабріціо пішов всередину, щоб розшукати його. А коли вийшов, то скорчив гримасу й сказав Майклу:

— Я так і знав, ми його розпитували про його ж доньку, і тепер він там розпаляється, хоче провчити нас. Думаю, краще мерщій забиратися до Корлеоне.

Незважаючи на місяці, прожиті на острові, Майкл ще й досі не міг призвичаїтися до уразливості сицилійців у питаннях сексу. Але в цьому випадку образа власника кафе здавалася йому надмірною, хоч би й для сицилійця. Проте обидва вівчарі поставилися до такого повороту подій з розумінням і заквапили його в дорогу. Фабріціо докинув:

— Старий виродок сказав, що у нього двоє дужих синів. Варто тільки йому свиснути. Ходімо звідси.

Майкл холодно зиркнув на нього. Дотепер він був тихий лагідний молодий чоловік — типовий американський хлопчина, за винятком того що оскільки переховується на Сицилії, то, очевидно, вже чинив у житті як мужчина. Двоє вівчарні уперше відчули на собі погляд Корлеоне. Дон Томмазіно, знаючи справжнє походження Майкла та його пригоду, завжди був з ним обережний, поводився як з рівним собі «поважним чоловіком». Але ці прості чабани склали своє, помилкове уявлення про Майкла. Крижаний погляд, люте біле обличчя Майкла, гнів, що йшов від нього, як пара від льоду, стер посмішки з їхніх мармиз, фамільярність як вітром здуло.

Побачивши, що ними нарешті опанувала належна уважність, Майкл наказав:

— Приведіть цього чоловіка до мене.

Вівчарі вже не вагалися. Почепили на плечі свої лупари й пішли в темнувате прохолодне кафе. Кількома секундами пізніше з'явилися знову, між ними йшов власник кафе. Коротун виглядав зовсім не переляканим, проте його гнів був уже дещо стриманіший. Майкл, відкинувшись на стільці, якусь мить уважно вивчав цього чоловіка. А потім сказав заспокійливо:

— Я розумію, що балачками про твою доньку я образив тебе. Отже, вибач мені. Я чужинець і не знаю як слід ваших звичаїв. Але повір, я не мав на увазі образити тебе чи виказати неповагу.

Вівчарі-охоронці були вражені. Майкл ніколи не розмовляв з ними таким тоном. Тепер він говорив владним голосом, хоча й висловлював вибачення. Власник кафе зітнув плечима і ще більше нашорошився, оскільки побачив, що розмовляє не з сільським хлопцем.

— Хто ти й чого тобі треба від моєї доньки?

Не вагаючись ні хвилини, Майкл відповів:

— Я американець, на Сицилії ховаюсь від американської поліції. Мене звуть Майкл. Ти можеш повідомити про це поліцію й заробиш собі ціле багатство, але тоді твоя донька замість того, щоб знайти собі чоловіка, втратить батька.